18 березня 2021 року виповнюється 125 років від дня народження Надії Суровцової – громадської діячки, журналістки, письменниці, активної учасниці українського національного руху, яка пройшла майже тридцятирічну Голгофу сталінських таборів.

Народилася в Києві в інтелігентній родині: батько – юрист, мати – вчителька. З 1903 року родина мешкала в Умані, де Надія закінчила гімназію. Навчання продовжила в Петербурзі на Вищих Бестужевських ... Читати далі »

Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати, що по самі вікна влізла в землю. Надворі було краще, ніж у хаті. Сонечко підбилося вже височенько і пригрівало. Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима.

Була відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов весною, струмочки талої води, горобці весело цвірінькали, жидівські кози никали по майдані, чи не лишилось де на торговиці хоч стебла сіна від учорашнього ... Читати далі »

Одні робітники, страшніші для Замфіра від самих чортів з пекла, високо закидаючи сокири, рубали тремтячі від страху кущі, з тріскотнею вивертали недорубані гілляки, ламали тички, другі — носили оберемками зрубані кущі, на котрих гойдались здорові, розкішні кетяги винограду, та скидали їх на купу, обхоплену чорним димом та полум'ям. Кожен раз, коли сокира рубнула по виноградному корені або тріснула галузка, Замфір відчував біль у голові та серці, наче хто рубав йому мозок, краяв серце. ... Читати далі »

«Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури… В історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-літній поет виступав з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко… В історії світової літератури він поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи», – так писав про Тараса Шевченка шведський славіст Альфред Єнсен.

Обдумуючи долі багатьох великих і талановитих, все більше здається, що поява Тараса Шевченка на небосхилі української культури ... Читати далі »

Ніколи перше не почував я так ясно зв'язку з землею, як тут. В городах земля одягнена в камінь й залізо — і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив сонну ще воду криниці. Коли порожнє відро плескалось денцем об її груди, вона ухала гучно спросоння у глибині й ліниво вливалась у нього. Потому тремтіла, сиза на сонці. Я пив її, свіжу, холодну, ще повну снів, і хлюпав нею собі у лице.

Після того було молоко. Білий пахучий напій пінивсь у склянці, ... Читати далі »