У липні минає 115 років від дня народження відомого українського поета, археолога, політичного діяча Олега Ольжича. Справжнє його ім’я – Олег Олександрович Кандиба.  Олег Ольжич – це найвідоміший псевдонім письменника. Син Олександра Олеся мав і інші псевдоніми – Д.Кардаш, М.Запоночний, К.Костянтин, О.Лелека.

Народився Олег Ольжич 8 липня 1907 року в Житомирі. Навчання хлопчика почалося у Пущі-Водиці під Києвом. Свої перші проби пера він зробив ще у 8 років – писав вірші та коротенькі оповідки про тварин. З дитинства у Олега проявилася велика любов та повага до книжки.

Через політичні події 1917-1920 рр. життя для Олега Ольжича на Батьківщині стало дуже складним, і в 1923 р. разом із матір’ю він поїхав до Праги, де тоді перебував його батько. 1925 року юнак вступив на філософський факультет Карлового університету в Празі – одного із найстаріших європейських університетів. Там хлопець активно цікавився археологією та теорією мистецтв. Він вивчав ці напрямки настільки ретельно та прискіпливо, що відомий чеський історик та археолог Любош Нідерле вважав його своїм улюбленим учнем. У 23 роки Олег Ольжич здобув докторський ступінь та підготував серію наукових праць про неолітичну мальовану кераміку Галичини в Карловому університеті.

Олег Ольжич був учасником археологічних розкопок на Балканах. Український поет став доцентом Гарвардського університету та заснував там Український науковий інститут. А під час наукової поїздки до Риму познайомився з Євгеном Коновальцем, головою Проводу українських націоналістів, та вступив до ОУН. Разом з тим не переставав писати вірші, в яких показував прихід нового віку – часу героїв (цикли «Кремінь», «Бронза», «Залізо»).

Батько Олега Кандиби, Олександр Кандиба (Олесь) глибоко переживав за сина, адже той ніколи не боявся висловлювати свої погляди. Після вбивства радянським агентом Євгена Коновальця, Олег Ольжич створив культурну референтуру ОУН, що складалася з 15 комісій. Вони відповідали за різні сфери життя народу.

Коли почалася війна, Олег Ольжич разом із Іваном Ірлявським та Оленою Телігою прибув до Києва. Цей період його діяльності оповитий ореолом героїзму. Гестапо, що нещадно нищило все українське, тривалий час не могло спіймати поета. А він став ідейним та організаційним натхненником київської Української Національної Ради. В 1941-1942 роках вона була репрезентантом інтересів українців.

Під час війни Олега Ольжича багато хто знав як національного героя. Він не соромився того, що був членом ОУН. Багато національно свідомої інтелігенції вважали Олега Кандибу одним із провідників українського національно-визвольного руху.

У жовтні 1941 року Олег Ольжич скликав збори Української Національної Ради, на яких були представлені різні верстви населення. А вже в листопаді діяльність ради була заборонена наказом із Берліна. Це був початок арештів. Та і такі події не спинили Олега Ольжича як політика. Він вів переговори з бандерівцями та представниками Червоної армії, аби створити об’єднаний визвольний фронт українців. Така поведінка українського поета призвела до трагічних наслідків у його житті. Найсумніша сторінка його життя – це концтабір Заксенхаузен.

Донині точної інформації щодо смерті Олега Ольжича немає. Відомо лише, що це сталося влітку 1944 року. У Львові в конспіративній квартирі на вулиці Личаківській, 32 його схопили гестапівці. Українського поета вважали особливо небезпечним для Рейхстагу, тому допитували його в Берліні, а потім відправили до концтабору в Заксенхаузені. Незважаючи на страшні катування, гестапівцям так і не вдалося вивідати у Олега Кандиби інформацію про структурні підрозділи ОУН. Він помер прикутим до бетонної підлоги у камері. Тіло його було піддано кремації.

Олександр Олесь, дізнавшись про загибель сина, не зміг пережити цю трагічну новину. А незабаром у Катерини Білецької, з якою Олег Ольжич повінчався 2 серпня 1943 року, народився син.

За життя Олега Ольжича було надруковано всього лише дві його збірки: «Рінь» (1935 р.) та «Вежі» (1940 р.). А після його смерті у 1946 році було вийшла друком збірка «Підзамча».

Улас Савчук говорив, що, «…Олег Ольжич хотів бути маломовним, простим, кам’яним». На це вказувала і його лаконічність не лише у самих віршах, а і в назвах збірок.

Інтелектуальний рівень Олега Ольжича був вражаючим. Він володів дев’ятьма мовами, чудово знав всесвітню історію та піднімав україномовну поезію на небувалі висоти. У своїх поетичних творах «Грудень 1932» та «Незнаному воякові» йому вдалося створити філософсько-естетичну модель людини, що бореться за своє майбутнє. Творчість Олега Ольжича – це справжній скарб, який літературознавці досліджуватимуть ще не один рік.

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника Михайла Коцюбинського