Чернігівський музей-заповідник Михайла Коцюбинського

До питання щодо можливої націоналізації будинку Коцюбинських

marije4ka07 — Wed, 04 Nov 2026 14:06:40 GMT

Процес націоналізації приватних будинків у Чернігові розпочався наприкінці 1919 – на початку 1920 рр. одразу після остаточного встановлення в місті радянської влади, а масове вилучення великої нерухомості – 1920 року. У місті конфісковували готелі, прибуткові та приватні будинки заможних містян, які згодом переплановували, ділили на комунальні квартири та заселяли робітниками.

Процес спирався на загальнорадянські декрети, які на практиці$CUT$ почали повноцінно реалізовувати в Чернігівській губернії після завершення активних бойових дій громадянської війни.

Із запровадженням Нової економічної політики (НЕПу) радянська влада була змушена частково повернути дрібні будинки колишнім власникам, оскільки держава не мала коштів на утримання всього житлового фонду. Тож у 1921–1924 роках прокотилася хвиля денаціоналізації. (Джерело – https://www.google.com).

Цікаво було дізнатися, яким чином складалася доля будинку родини Коцюбинських за цих історичних обставин. Так у документі з архівної справи, датованої 1920 роком – «Списки домоволодінь Чернігівської губернії» у графі «Прізвище, ім’я по батькові колишніх власників» під № 817 значиться – «Коцюбинский. Юрий, Роман, Ксения и Ирина Михайловна», у графі «Оцінка – 3960» (так у документі). Цікаво, що інший документ з цієї ж справи надає інформацію про те, хто користувався житлом – «ЖК Фрунзе, адреса орендаря/установи – Магістратська, 4» (так у документі).

Ще один документ надає інформацію не тільки про власників будинку – «Коцюбинские Георгий, Роман, Ксения и Ирина» (так у документі), але характеризує і фінансову складову – «Количество строений – 1. Валовой доход – 396. Чистый доход – 122. Ценность имуществ – 3960» (так у документі). Імовірно прибуткова частина спрацьовувала завдяки здачі будинку в оренду пересічним мешканцям (нагадаємо, що їх було виселено приблизно у грудні 1920 року для організації I Українського дитячого будинку).

Далі буде.

«Барвиста палітра творчості Анатолія Шкурка»

marije4ka07 — Thu, 29 Oct 2026 07:45:41 GMT

У музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського відкрилася виставка живопису «Барвиста палітра творчості Анатолія Шкурка», присвячена річниці від дня народження народного художника України, лауреата обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського, почесного громадянина Чернігова Анатолія Никифоровича Шкурка. В експозиції представлені роботи, які подарували музеєві його нащадки. Син художника Сергій Шкурко та онук Анатолій Шкурко також завітали на відкриття виставки.

На полотнах художника – відомі багатьом краєвиди: літні,$CUT$ весняні та зимові пейзажі, портрети відомих людей, впізнавані вулички обласного центру та його архітектура. Переглянувши роботи знаного майстра пензля, ви зможете поринути у його художній світ, багатий на яскраві барви та різноманіття тематики, навчитеся помічати прекрасне у, здавалося б, буденних речах.

Відвідати виставку живопису Анатолія Шкурка в музеї Коцюбинського можна кожного дня. В будні музей працює від 9.00 до 17.00, а у вихідні – з 10.00 до 17.00.

Вартість вхідного квитка:

для дорослого – 30 грн;
для дитини – 20 грн.

Адреса музею: м.Чернігів, вул. Коцюбинського, 3

Телефон для довідок: (093) 002 42 96.

Запрошуємо цієї осені завітати до музею Коцюбинського та відвідати виставку живопису «Барвиста палітра творчості Анатолія Шкурка»!

Михайло Байдаков-Казка презентував свою книгу у музеї Коцюбинського

marije4ka07 — Mon, 26 Oct 2026 10:32:25 GMT

24 жовтня кінолекційна зала музею-заповідника Михайла Коцюбинського зустрічала гостей. Цього осіннього дня відбулася презентація нової збірки лірики та новел Михайла Байдакова-Казки «Коли душа говорить». Вона стала справжньою сповіддю душі, згустком усього осмисленого та пережитого автором за багато років.

Михайло Байдаков-Казка – це не тільки український письменник, а ще і відомий краєзнавець, що активно повертає з небуття$CUT$ забуті імені. Саме його стараннями на широкий загал було повернуто ім’я Аркадія Казки – українського поета розстріляного відродження, із яким був знайомий і класик української літератури Михайло Коцюбинський.

Привітати Михайла Байдакова-Казку з презентацією книги «Коли душа говорить» прийшла його родина, друзі, колеги по перу та просто поціновувачі його творчості, серед яких – поетеса Надія Галковська, голова Чернігівського районного осередку краєзнавців, дослідник Седнівщини Андрій Курданов, творче літературне подружжя Лариса та Михайло Ткач та багато інших.

Радіємо з того, що господа Михайла Коцюбинського як багато років тому, так і зараз, збирає у своїх стінах літераторів та митців різних напрямків, а також вітаємо автора із презентацією його книги та бажаємо йому нових творчих здобутків!

28 жовтня. Відкриття виставки живопису «Барвиста палітра творчості Анатолія Шкурка».

Kotia — Fri, 23 Oct 2026 07:25:04 GMT

Наприкінці жовтня минає 102 роки від дня народження народного художника України, лауреата обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського, почесного громадянина Чернігова Анатолія Никифоровича Шкурка. З цієї нагоди Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.М.Коцюбинського запрошує на персональну виставку живопису митця «Барвиста палітра творчості Анатолія Шкурка».

За неповних 95 літ доля дарувала Анатолію Никифоровичу горе і радість, талант і натхнення, буремні роки війни і десятиліття мирної невтомної праці, родинний затишок і незабутні враження мандрівок, благодатне мистецьке оточення і уміння бачити прекрасне і значиме в природі, речах, людях, а ще – невпинне прагнення втілити у своїх роботах красу довколишнього світу.

Жанрово-тематичний діапазон творів А.Шкурка надзвичайно широкий: затишні куточки природи і міські пейзажі, сюжети з української історії і шевченківська тематика, життя речей, відображене у настроєвих натюрмортах, і численні оригінальні портрети знайомих і видатних сучасників.

Анатолій Никифорович завжди був щирим другом музею і бажаним гостем наших заходів, щедро обдаровуючи заклад своїми творами. Його картини «М.Коцюбинський на Болдиній горі» і портрет Ірини Коцюбинської тривалий час експонувалися у постійній експозиції музею. Нині традиції дружніх взаємин, започатковані митцем, продовжують і його нащадки.

У цій виставці ми вкотре спробуємо поглянути на світ допитливим оком художника, помилуватися яскравими різнобарвними пейзажами, розгадати таїну людського єства у оригінальних портретах, виконаних у особливій, притаманній Анатолію Никифоровичу авторській манері.

Отже, 28 жовтня о 15.00 запрошуємо усіх поціновувачів мистецтва на урочисте відкриття виставки.

Вхід вільний.

Адреса музею: м.Чернігів, вул. Коцюбинського, 3

Телефон для довідок: (093) 002 42 96.

Світ краси Володимира Ємця на його полотнах

marije4ka07 — Thu, 22 Oct 2026 11:31:55 GMT

З раннього дитинства Володимир Ємець мав потяг до малювання. Після закінчення школи 1956 року талановитий юнак вступив до Кишинівського художнього училища. Успішному входженню у світ мистецтва сприяло навчання Володимира Ємця на факультеті живопису Київського державного художнього інституту. Повернувшись до Чернігова, митець написав серію чарівних поліських краєвидів: «Хата мого дитинства», «Тополиний сум», «Пора сінокосу», «Грози над Десною», «Осіннє озеро», «Літо на берегах Десни», «Вечір в Боромиках», «Зимовий Снов», «Сніг тане», «Десна. Молодий місяць» і багато інших.

Володимир Володимирович створив цілу галерею $CUT$портретів земляків-подвижників культури: письменників, науковців, акторів, педагогів: Владислава Бойка, Станіслава Реп’яха, Володимира Коваленка, Петра Мороза, Володимира Суховерського, Світлани Гаврилової, Леоніда Отрюха, Андрія Карнабіди, Любомира Боднарука.

Твори Володимира Ємця експонувалися не лише на обласних та республіканських виставках, а й у Болгарії, Швеції, Бельгії.

За цикл художніх полотен про Чернігівщину і цикл портретів видатних людей рідного краю Народний художник України Володимир Володимирович Ємець у вересні 2004 року був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського в номінації «Мистецтво».

Земля як «Fata morgana»

marije4ka07 — Wed, 21 Oct 2026 09:03:22 GMT

Для відтворення подій, які відбулися у с. Вихвостів (Городнянський повіт, Чернігівська губернія) 121 рік тому, автор вирішив поєднати декілька джерел: фрагменти з повісті Михайла Коцюбинського, фонди Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М. Коцюбинського, архівні документи, ілюстрації з особистого архіву, фотоілюстрації, запропоновані Інтернетом.

У 1905 році у с. Вихвостів відбувся самосуд багатих заможних$CUT$ селян над незаможними односельцями. У жовтні селяни Тупичівської волості протягом одного тижня розгромили всі великі поміщицькі маєтки. Зокрема, зруйнували винокурний завод і економію поміщика Карвальського-Гриневського в селі Вихвостів, та намагалися поділити землю, майно, сільськогосподарський реманент і худобу поміщиків та заможних селян.

Саме ці трагічні події лягли в основу повісті Михайла Коцюбинського «Fata morgana». Твір Михайло Коцюбинський писав в Чернігові з великою перервою – перша частина – 1902–1903 рр., друга – 1910 рік.

Продовжити написання твору Михайла Коцюбинського підштовхнули події 1905–1907 рр. У жовтні і грудні 1908 року він повідомляв у своїх листах: «Почну писати другу частину «Fata morgana», але для сього мушу познайомитися з деякими матеріалами та людьми…». Письменник вивчав повідомлення сільських кореспондентів чернігівського земства за 1905–1906 рр. та судові акти про звинувачення селян у розгромі поміщицьких маєтків. На початку 1910 року Михайло Коцюбинський навіть виїздив до Конотопа на судовий процес у справі самосуду вихвостівських куркулів над бідними селянами, який був очевидною формальністю – винні у кривавому злочині були виправдані.

Поставилися до повісті по-різному – царська цензура – вороже, передова громадськість – захоплено. Так політичний діяч Й. Дроздов 16 травня 1911 року писав авторові «Fata morgana»: «Ваша річ – чудесна!.. Стільки реалізму, стільки тонкої художньої спостережливості!».

Ось як описує Михайло Коцюбинський протестний сплеск селян у будинку панича Льольо: «Двері були замкнені. Хома бив їх плечем, і в густий пітьмі, де не видко було лиця сусіда, глухо гупали плечі, тріщали сухі дошки. Раптом двері подались, і щось війнуло звідти, як із безодні. Люди хитнулись вперед, у чорну пустку… І сталось чудо… Електричне світло раптом залляло велику світлицю, наче махнуло срібним крилом, і відбилось в помості, в ряді великих дзеркал, в золоті рам… Ся зміна була така раптова, що схвильована юрма застигла, і лиця залляли усі дзеркала, ледве містячись в рамах.

Але Хома одним махом замазав картину. Він вхопив кіл, замахнувсь і спустив на рояль. А-ах!.. Триногий звір хряснув і дикою гамою струн, од жалібних до грізних, ревнув під стелю. А високі кімнати підхопили той рик і рознесли по всьому дому. Люди збудились зі сну, ожили, заворушились. Хвиля бухнула через двері у хату і вдарила в стіни. Тоді раптом впали коли на тихі води дзеркал, і бризнули з дзвоном на поміст скалками обличчя, що там містились… Якесь шаленство всіх обхопило.

І накидалися на все. Намагались роздерти стільці за ноги, а коли не вдавалось, били ними об землю і насідали грудьми, як на живу істоту. Мовчки, зціпивши зуби. Кілки змітали скло з етажерок дощем черепків, шибки під молотками осипалися з вікон, як з дерева цвіт. П’яніли все більше. Хотілося чути лиш брязк, стук, тріск, передсмертне хрипіння кожної речі, яка так само тяжко конала, як і жива істота.

Хома, з перекривленим ротом, весь мокрий, блищав от поту.

– Гуляйте, діти. Прийшов наш день.

Панас Кандиба силкувавсь до натуги підняти велику шафу, але не зважив сил. Вона навалилась на нього і придушила… Йому помогли другі. Шафа лягла на вікно, задерла ніжки й білий спід, хитнулась і щезла…

На подвір’ї, у безпросвітній мряці, кишіли люди, як гусінь.

– Чого стоїте? Йдіть помагати. Тепер нам воля».

Маючи за спиною підтримку тогочасної влади, місцеві пани та заможні селяни вдалися до самосуду. Звернемося до твору: «Олекса Безик їздив в містечко, але з дороги вернувся. В село Тернівку прибуло військо. Зігнали людей, кого постріляли, кого порубали, інших забрали в город. Трусять, в’яжуть і б’ють.

– Ждіть і до нас. Тепер неминуче.

В полуднє од переїжджих почули про Осьмаки. Там козаки підпалили село, бо люди не схотіли виказать винуватих. Село горить.

Тоді пішли нарікання. За що всім гинуть? Гуща і Прокіп збунтували народ, вони в усьому винні.

Від кого пішла та думка, хто перший її подав, трудно було сказати… Нехай краще загине кілька людей, аніж ціле село. Важка таємна згода запанувала між людьми.

…Гаврило, Підпарин тесть…

– Що там! Постріляти та й вже.

Коли б не було чого за се? Староста сільський, витяг з кишені знак і почепив на груди.

– …Приказ стреблять всіх бунтарів. За се нічого не буде.

Скликайте сход. Нехай розсудять.

…До зборні верхи під’їхав Семен Мажуга. Підпара звів рушницю…ахнули люди й рушниця. …Семен зігнувся і схопився за бік…кинувся тікати на осліп. Олекса Безик догнав Семена і вдарив ззаду колом». Були вбиті і Андрій, і Прокіп.

Земля для селян так і залишилася нездійсненною мрією… «Маланка…пестила мрію про землю, а земля встала проти неї, ворожа, жорстока, збунтувалась і втекла з рук. Як марево, поманила і, як марево, щезла».

У реальному житті жертв Вихвостівської трагедії було набагато більше – 15 чоловік. Тому є підтвердження – запис у метричній книзі Покровської церкви с. Вихвостів Городнянського повіту Чернігівської губернії за 1905 рік (див. документ).

24 жовтня о 14.00 музей-заповідник запрошує на презентацію книги Михайла Байдакова-Казки

marije4ka07 — Fri, 16 Oct 2026 15:19:58 GMT

«Коли душа говорить» - саме таку назву має збірка інтимної лірики та новел Михайла Байдакова-Казки. У ній – глибоке, пережите і осмислене автором, сповідь душі, яка прагне, аби її почули.

Михайло Байдаков-Казка – це український письменник та відомий краєзнавець. Він активно цікавиться історією, літературою, філософією, повертає до культурної пам’яті забуті імена. Він зміг повернути із забуття постать свого діда Аркадія Казки – українського поета розстріляного відродження. У Седневі,$CUT$ де народився поет, за сприяння відділу культури автор книги встановив пам’ятник.

Бажаєте поспілкуватися з письменником та дізнатися більше про його родовід? Тоді вам слід обов’язково завітати на презентацію його книги «Коли душа говорить» у музеї-заповіднику М.Коцюбинського 24 жовтня.

Початок – о 14.00.

Вхід – вільний.

Адреса: Чернігів, вул.Коцюбинського, 3.

Тел. для довідок: (093) 002-42-96.

Медик і літератор Володимир Берсенєв

marije4ka07 — Mon, 12 Oct 2026 05:11:52 GMT

Заслужений лікар України, засновник медичного центру Володимир Андрійович Берсенєв – видатний український науковець і меценат, автор численних публіцистичних книг і статей у наукових періодичних виданнях. Завдяки зусиллям директора Інституту проблем болю Володимира Берсенєва десятки тисяч людей в Україні, а також за її межами позбулися тяжких хвороб хребта. Як меценат В.А.Берсенєв спрямував значні кошти на розвиток української літератури і міжнародний конкурс української мови імені Петра Яцика.

Серед найбільш відомих книг Берсенєва: «Важке$CUT$ дитинство нервової системи», «Біль у спині», «Від цього залежить якість життя», «Мистецтву лікарів допомагають камені» та ін.

За автобіографічну повість «Тримаю удар» та популяризацію творчої спадщини Михайла Коцюбинського у вересні 2004 року Володимир Андрійович Берсенєв здобув Чернігівську обласну премію імені Михайла Коцюбинського в номінації «Народознавство».

Архівні пошуки та знахідки. Закінчення

marije4ka07 — Wed, 07 Oct 2026 12:10:35 GMT

В історії будинку родини Коцюбинських більше питань ніж відповідей. Але на допомогу приходять архівні документи…

Справа 608 (Ф. Р–593, Оп. 1) «Чернігівський відділ народної освіти Чернігівського губвиконкому» (19 травня–31 липня 1921 року) містить документ – чернетка, початок якої майже не зберігся, текст нерозбірливий та радикально виправлений – щодо діяльності секції дитячих будинків з 1 січня 1921 року. Зазначається, що станом на 1 січня 1921 року у місті Чернігові було 8 дитячих будинків та 8 дитячих садків, у яких обслуговувалося 1275 чол. 8 березня 1921 року був відкритий денний дитячий будинок $CUT$«8 Березня» та I Український дитячий будинок імені Коцюбинського (так у документі).

Робота секції дитячих будинків Чернігівського губвиконкому зводилася до впорядкування внутрішнього і зовнішнього життя дитустанов. Безпритульних дітей було настільки багато, що розроблявся план організації 2-го Дитячого містечка, розрахованого на 400 чол. Головна мета керівників Губосвіти – централізація розкиданих по усьому місту дитячих будинків з тим, щоб контролювати їх функціонування, культурно-просвітницьку роботу та матеріальне забезпечення.

До вказаної вище справи також підшиті – «Список дітей в I Українському дитячому будинку ім. Коцюбинського» та документ, який підтверджує факт існування дитячого закладу у будинку Коцюбинського (у тексті російською – «Северянская, дом Коцюбинского» – авт.) та вказує на те, що у будинку мешкало 13 вихованців та 8 чол. персоналу. Тож надаємо список вихованців, затверджений колективом, який очолював(ла) Ковтунов(…): М. Станова, Хв. Становий, М. Станова, П. Ковтун, Ф. Гарус, Ф. Лепеха, О. Яринчук, Я. Бородій, М. Булавка, І. Булавка, Ф. Белич, М. Борисенко, М. Борисенко (так у документі).

Судячи з усього, I Український дитячий будинок імені Коцюбинського проіснував недовго. Документ, датований 09 січня 1923 року, вказує на те, що у ньому розмістився Будинок Поволжя №6.

«Сіверські клейноди» - новатор народного хорового виконавства Чернігівщини

marije4ka07 — Mon, 05 Oct 2026 09:25:44 GMT

Понад два десятиліття (2002-2023) академічним ансамблем пісні і танцю «Сіверські клейноди» Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів і концертних програм успішно керував Сергій Миколайович Вовк. У 2000 році перспективного молодого фахівця запросили на роботу до Чернігівської обласної філармонії. Восени 2002 року було засновано ансамбль «Сіверські клейноди», до складу якого ввійшли хорова, оркестрова та хореографічні групи, що загалом налічували 57 осіб. Художнім$CUT$ керівником і головним диригентом ансамблю став Сергій Вовк. Під його керівництвом творчий колектив активно гастролював, брав участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах і фестивалях у Латвії, Іспанії, Франції, Австрії.

У 2008 році рішенням міністерства культури і туризму України колективу було присвоєно звання «академічний», а наступного 2009 року Сергій Вовк був відзначений почесним званням «Заслужений діяч мистецтв України».

Ансамбль «Сіверські клейноди» створив яскраві мистецькі програми «На Йвана Купала», «Тільки для вас», «Музичні гулянки», «Українські візерунки» та ін., що вдало поєднали традиційну музику, пісні, танці Сіверщини з сучасними ритмами і пластикою.

У вересні 2009 року академічний ансамбль пісні і танцю «Сіверські клейноди» Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів і концертних програм (художній керівник – Вовк Сергій Миколайович) був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені М.Коцюбинського у номінації «Театральне та музичне мистецтво» за цикл мистецьких програм, спрямованих на відродження українських народних традицій.

Відбулася прем’єра авторської екскурсії «Іван-Валентин Задорожний. Криниця Коцюбинського: з глибини джерела народного – до сонця вічності»

Kotia — Sun, 04 Oct 2026 11:23:22 GMT

3 жовтня у музеї-заповіднику М.Коцюбинського відбулася прем’єра авторської екскурсії «Іван-Валентин Задорожний. Криниця Коцюбинського: з глибини джерела народного – до сонця вічності».

Історія монументальної декоративно-просторової композиції І.-В.Задорожного «Криниця Коцюбинського» нерозривно пов’язана з будівництвом приміщення літературної експозиції музею.$CUT$ Тож учасники заходу дізналися про те, які життєві перипетії довелося пройти адміністрації та співробітникам музею з середини 1970-х до 1983 р., доки до новозбудованого приміщення зайшли перші відвідувачі. Відбулося уявне знайомство з творчою командою художників та архітекторів, яка працювала над оформленням експозиції, а це відомі і нині митці: А.Ігнащенко, А.Гайдамака, Ф.Коцюбинський, І.-В.Задорожний.

Вразила гостей заходу історія автора композиції «Криниця Коцюбинського» Івана-Валентина Задорожного, чия доля була справжнім тернистим шляхом до вершин творчості. Дізналися про роль художника Б.Плаксія у творенні композиції. А далі в ході екскурсії познайомилися з мистецьким прочитанням І.-В.Задорожного літературної творчості М.Коцюбинського, втіленим у дерев’яному різьбленні. Поверх за поверхом – з глибини джерела народного і від ранніх творів письменника – до символічних вершин творчості і вічності ми пройшли шлях, оглядаючи декоративно-просторову композицію «Криниця Коцюбинського» і повсякчас намагалися осягнути глибини сенсів і символів, закладених автором в її образах.

Завершальним акордом і приємним сюрпризом для учасників заходу стала настроєва театралізована композиція за циклом М.Коцюбинського «З глибини» у виконанні Заслуженого артиста України Олексія Биша і театральної студії «Кундаліні» школи здорового способу життя «Гармонія Душі і тіла». Музей-заповідник М.Коцюбинського і учасники екскурсії щиро вдячні акторам за неймовірну насолоду від прочитання творів письменника, натхнення і світлу енергію, подаровані усім присутнім в залі.

Відтепер авторська екскурсія «Іван-Валентин Задорожний. Криниця Коцюбинського: з глибини джерела народного – до сонця вічності» доступна для поціновувачів мистецтва за попереднім замовленням. Тож до наступних зустрічей у музеї.

Концерт до Дня Захисника та Захисниці України

marije4ka07 — Thu, 01 Oct 2026 16:57:28 GMT

1 жовтня 2026 року в музеї-заповіднику М.Коцюбинського відбувся святковий концерт з нагоди відзначення Дня Захисників та Захисниць України за підтримки творчого об’єднання «Північна фортеця». У концерті взяли участь: вихованці вокальної студії «SONATA» Чернігівського обласного Палацу дітей та юнацтва (керівник Ольга Тищенко), вихованці Зразкової циркової студії «Максимум» Центру культури і мистецтв (керівник Марія Книр), вихованки Вокальної студії «Musik Forever», Надія Мовлян, Світлана Вертебна, Ольга Тищенко, Дар'я Храмець, Сергій Макашов. На концерті були присутні представники Чернігівської обласної організації ветеранів України, $CUT$Чернігівського територіального центру соціального обслуговування та міського благодійного фонду «Милосердя і доброта».

Зі сцени лунали пісні про нашу єдину, вільну та незламну Україну, про любов до рідної землі, силу українського духу та людей, які щодня боронять нашу державу. Музика й щирі виступи об’єднали присутніх у спільному відчутті вдячності та шани до Захисників і Захисниць України.

«Вартові українського неба і землі»

marije4ka07 — Thu, 01 Oct 2026 04:00:17 GMT

У літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського розпочала свою роботу виставка бібліотечних матеріалів «Вартові українського неба», присвячена Дню захисника та захисниці України. Книги, представлені на виставці, – про людей, які стали на захист України, її свободи, незалежності та права на майбутнє.

Книга зберігає пам’ять. Особливо тоді, коли йдеться про війну, адже за кожною датою, подією чи назвою фронту $CUT$стоять людські долі, переживання, мужність, біль, надія і любов до рідної землі.

Видання з вітрини розповідають про різні сторони російсько-української війни – про бойові дії та оборону міст, про військових і добровольців, про тих, хто перебував в окупації, про волонтерів, медиків і звичайних людей, які в надзвичайних обставинах стали опорою одне для одного.

Особливе місце займають книги, присвячені Чернігову та Чернігівщині. Видання «Чернігів у вогні» у п’яти книгах — це масштабна розповідь про події, людей і випробування, через які пройшов наш край. Від перших двох книг, що вийшли у 2022-2023 роках, до видань «Щит нації» та «Форпост: люди, які тримають Україну» – ця книжкова серія формує своєрідний літопис Чернігівщини воєнного часу.

Про оборону північного напрямку розповідає книга Михайла Жирохова «Північний форпост. Чернігівський напрямок, 2022». Це нагадування про те, що Чернігівщина стала одним із важливих рубежів оборони України.

Свої голоси у цій виставці мають і безпосередні учасники та очевидці війни. Це, зокрема, «Щоденник моєї війни» Олександра Лазуна, «Щоденник чернігівки. 100 днів тривог та надій» Людмили Сивопляс, автобіографічна оповідь «Позивний “Вирій”. Жадання фронту».

Щоденникові записи особливо цінні тим, що дозволяють побачити історичні події очима людини, яка перебуває всередині них. Це не лише хроніка війни, а й історія щоденного життя – страху й очікування, втрат і надії, взаємодопомоги та віри в перемогу України.

На виставці представлені й книги, у яких війна осмислюється через художнє слово. Серед них – «Рубікон» Юрія Соколова, «Буремні роки Ураїни» та «Ангели в бронежилетах» Ольги Пилипчук, а також «Вклоняємось доземно українському солдату».

Окремої уваги заслуговує книга Олександра Михеда «Котик, півник і шафка». За простими предметами, які стали відомими далеко за межами України, – понівеченою шафкою, іграшковим півником – постає історія життя людей у зруйнованих війною містах. Ці образи стали свідченням того, як пам’ять про людське життя зберігається навіть серед руйнувань.

Виставка бібліотечних матеріалів триватиме протягом двох тижнів – з 01.10.2026 р. до 15.10.2026 р.

Адреса музею: вул.Коцюбинського, 3.

Тел. для довідок: (093) 002 42 96.

Архівні пошуки та знахідки. Продовження

marije4ka07 — Wed, 30 Sep 2026 04:11:42 GMT

У заяві Українського Наукового Товариства та товариства «Просвіта» було зазначено: «… на дім Коцюбинського треба дивитися як на пам’ятку дуже цінну для українського громадянства, то Н.Т. (Наукове Товариство – Авт.) і «Просвіта» прохають залишити у цьому домі дитячий садок (так у документі) ім. Коцюбинського. А коли цього зробити не можна – передати цей дім Науковому товариству і «Просвіті».

22 червня 1921 року Колегія підвідділу соціального виховання Губнаросвіти відреагувала на заяву двох організації $CUT$наступною резолюцією – «Запропонувати «Просвіті» у 2-тижневий строк підняти роботу у даному будинку на належну висоту. Поки що тов. Коцюбинському негайно поселитися у Дитячому будинку».

Через 2,5 місяці (16 вересня 1921 року) та сама Колегія обговорює питання щодо призначення вчителів для Чернігівського дитячого містечка. Цікаво, що до чималого списку найкращих педагогів міста (див. документ) увійшов – у якості викладача політграмоти – Хома Коцюбинський.

Далі буде.

Батько української історії (до 160-річчя від дня народження Михайла Грушевського)

marije4ka07 — Tue, 29 Sep 2026 07:03:00 GMT

Грушевський Михайло Сергійович (17(29)09.1866 – 24.11.1934) – видатний український історик, визначний політичний і державний діяч, публіцист. Народився в м. Холм (тепер м. Хелм, Польща) у сім’ї педагога-славіста. Походив з давньої (відомої з XVIII ст.). священницької родини Грушів (згодом Грушевських з Чигиринщини).Невдовзі сім’я Грушевських переїхала за місцем роботи батька спочатку до Ставрополя, згодом – на Кавказ. З 1880 року навчався у Тифліській гімназії, а в 1886–1890 рр. – на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. У травні 1894 року захистив дисертацію на тему «Барське староство» і отримав ступінь магістра.$CUT$

У цей час брав активну участь у діяльності київської Громади.$CUT$ У 1894 році за рекомендацією Володимира Антоновича переїхав до Львова, де посів кафедру української історії у Львівському університеті. У 1898–1913 рр. Михайло Грушевський, очолюючи Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, проводив величезну роботу по реорганізації товариства за зразком європейських академій наук, збиранню фондів, створення бібліотеки і музею. У 1895–1913 рр. редагував «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка».

Михайло Грушевський створив у Львові школу істориків України, до якої належали: І. Крип’якевич, І. Джиджора, О. Терлецький, С. Томашівський, В. Герасимчук, М. Кордуба. У 1898 році у Львові вийшов перший том монументальної праці Михайла Грушевського «Історія України-Руси» у 10 томах, яка продовжувала видаватися у 1899–1937 рр. у Львові і Києві.

Політичну діяльність Михайло Грушевський розпочав у Галичині, де в 1899 році став одним із засновників Української Національно-Демократичної Партії. У роки першої російської революції багато часу проводив на Наддніпрянській Україні. У 1907 році історик організував і очолив Українське Наукове Товариство в Києві.

У 1908 році, продовжуючи свою політичну діяльність, Михайло Сергійович став одним з ініціаторів створення і головою Товариства Українських Поступовців, яке об’єднало більшість українських партій та національно-громадських організацій. У цей період Михайло Грушевський видав ряд публікацій щодо українського питання: «З біжучої хвилі» (1906 рік), «Визволення Росії і українське питання» (1907 рік), «Наша політика» (1911 рік), «Вільна Україна» (1917 рік).

Перша світова війна застала Михайла Сергійовича у Галичині. У листопаді 1914 року він через Австрію, Італію та Румунію зумів повернутися до Києва. Саме тут він був заарештований російськими властями, які вже давно слідкували за його діяльністю, звинувачений у «австрофільстві» і засуджений до заслання у Сибір. На прохання Російської Академії Наук вченого переводять спершу до Симбірська, згодом до Казані, а звідти – до Москви.

У 1917 році Михайло Грушевський повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. Остання на чолі з ним пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної України. У 1918 році був обраний президентом Української Народної Республіки. Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського відійшов від активної політичної діяльності. У березні 1919 року емігрував в Чехо-Словаччину, а потім в Австрію, де розгорнув широку наукову і публіцистичну діяльність.

У 19191 році Михайло Грушевський заснував Український соціологічний інститут у Відні, у 1920–1922 рр. редагував орган Української Партії Соціалістів-Революціонерів: «Борітеся–поборете!», часописи «Східна Європа» і «Наш стяг». Жив також у Женеві, Берліні і Парижі.

7 березня 1924 року після довгих роздумів і переговорів з радянськими представниками, Михайло Грушевський повернувся до Києва. У 1924 році був обраний членом Української академії Наук, керував секцією історії України Історичного відділу АН.

Михайло Сергійович брав участь у виданні журналу «Україна», «Записок історико-філологічного відділу ВУАН», «Наукового збірника» та ін. За його редакцією вийшли: «Український археологічний збірник», «Пам’ятки українського письменства», «Студії з України».

У 1929 році Михайла Грушевського обрали академіком Академії Наук СРСР. Проте невдовзі його заарештували як керівника так званого Українського націоналістичного центру, але незабаром звільнили.

У березні 1931 року його було вислано до Москви, наукові установи, створені ним, ліквідовано, співробітників і учнів заарештовано. Все це негативно вплинуло на здоров’я вченого. Помер Михайло Сергійович Грушевський при нез’ясованих обставинах під час нескладної операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Михайло Грушевський – автор понад 2 тис. наукових праць: «Історія України-Руси», Нарис історії українського народу», «Ілюстрована історія України», «Початки громадянства», «Історія української літератури» та багато інших. Вчений – один з редакторів багатотомного видання документів «Джерела до історії України».

Для історичної концепції Михайла Грушевського була характерною першість соціальних інтересів над національно-державними. Однак, у процесі подальшого вивчення історії України та особистої участі у громадсько-політичному житті Михайло Грушевський все більшого значення надавав державно-національному чинникові. Ідеалом майбутнього устрою України для Михайла Грушевського був демократичний федералізм з широкими правами громадян, виборністю всіх органів управління.

Великі заслуги Михайла Грушевського як вченого, який створив цілісну концепцію українського історичного процесу, його діяльність як державного і політичного діяча періоду українських національно-визвольних змагань1917–1921 рр., ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії.

Джерело: І.З. Підкова, Р.М. Шуст. Довідник з історії України. А–Й. Том 1. «Генеза». К., 1993. С. 163–164.

Ірина Рябчук, завідуюча відділом науково-дослідницької та фондової роботи Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського