Чернігівський музей-заповідник Михайла Коцюбинського

У кожній своїй ролі актриса впізнавана і завжди різна

marije4ka07 — Mon, 04 May 2026 04:33:55 GMT

Після успішного закінчення Дніпропетровського театрального училища в 1982 році Любов Михайлівна Веселова пов’язала свою долю з Черніговом. У театрі ляльок, а згодом – у молодіжному талановита акторка зіграла десятки різнопланових ролей. Любов Веселова впевнено працює в різних амплуа, завжди пропускаючи кожен образ крізь себе.

Однією з найулюбленіших для глядачів Чернігова стала вистава «За двома зайцями». Колоритні персонажі М.Старицького – Проня$CUT$ Прокопівна і Свирид Голохвастов у виконанні злагодженого дуету акторів Любові Веселової і Олексія Биша прожили на сцені Молодіжного театру вже понад 20 років. Запам’яталися шанувальникам театрального мистецтва також героїні Веселової також і в «Татуйованій троянді» (Серафіна), у «Трактирниці» за К.Гольдоні (Мірандоліна), в «Оркестрі» Ж.Ануя (Мадам Ортанс), у «Тартюфі» (Доріна), у «Зачарованому колі» за творами М.Гоголя.

У 2002 році провідна актриса Молодіжного театру Любов Веселова отримала звання заслуженої артистки України.

Любов Михайлівна Веселова – лауреатка Чернігівської обласної літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського 2019 року в номінації «Театральне мистецтво» за роль Швейка у виставі Чернігівського молодіжного театру «Бравий вояка Швейк».

Сцена для нього – справжній дім

marije4ka07 — Mon, 27 Apr 2026 04:56:15 GMT

Ім’я заслуженого артиста України, актора і режисера Олексія Володимировича Биша добре відоме не лише чернігівським шанувальникам театрального мистецтва. Як писала місцева преса, «Його впізнають на вулицях, а чимало його фанатів приходять до храму Мельпомени, щоб насолодитися саме його грою і побачити актора в улюблених і нових образах…».

Здобувши фахову освіту, Олексій Биш зробив перші театральні$CUT$ кроки у Рівному, успішно працював у Львові. Геннадій Сергійович Касьянов запросив молодого перспективного актора до Чернігівського Молодіжного театру в 1994 році, і відтоді вже понад три десятки літ творчого життя Олексія Биша пов’язані із улюбленим театром чернігівців різних поколінь. За цей час актор зіграв понад сотню різнопланових ролей, здійснив постановку низки вистав. Плідним для Олексія Биша став період, коли він одночасно працював у Чернігові і Ніжині. На сцені Ніжинського драмтеатру імені М.М.Коцюбинського Олексій Биш реалізував 9 оригінальних постановок, відзначених престижними нагородами на міжнародних театральних фестивалях. У 2009 році Олексій Володимирович отримав звання «Заслужений артист України».

Визначною подією національного театрального життя стала вперше в Україні поставлена вистава «Гамлет-машина» за постмодерновою п’єсою Гайнера Мюллера. Художній керівник Чернігівського театру ляльок імені О.Довженка заслужений артист України Віталій Гольцов довірив роль Гамлета Олексію Бишу.

Представлена на кількох Міжнародних театральних фестивалях синтетична постановка із залученням ляльок і живих акторів яскраво показала потужні драматичні і пластичні дані виконавця головної ролі.

У 2018 році за виконання ролі Гамлета у виставі «Гамлет-машина» Олексій Володимирович Биш здобув Чернігівську обласну премію імені М.Коцюбинського у номінації «Театрально-музичне мистецтво».

«Чорнобильська трагедія у книгах і документах»

marije4ka07 — Sun, 26 Apr 2026 03:00:11 GMT

У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського розпочала свою роботу виставка бібліотечних матеріалів, присвячена одній із найтрагічніших сторінок сучасної історії – Чорнобильській катастрофі.

Експозиція виставки «Чорнобильська трагедія у книгах і документах» знайомить відвідувачів із друкованими матеріалами, які розповідають про події квітня 1986 року. У ніч на 26 квітня на четвертому енергоблоці$CUT$Чорнобильської атомної електростанції стався вибух, що призвів до викиду величезної кількості радіоактивних речовин у атмосферу. Радіоактивна хмара накрила значні території не тільки України, в і частини Європи.

Одразу після аварії до ліквідації наслідків були залучені тисячі людей – пожежники, військові, медики, інженери. Саме вони, часто ціною власного здоров’я і життя, зупинили поширення катастрофи. Їх називають ліквідаторами, і пам’ять про їхній подвиг – це важлива частина національної історії.

Виставка також висвітлює долі звичайних людей — мешканців міста Прип’ять, яких було евакуйовано лише через день після аварії. Покинуті домівки, школи, іграшки стали символами раптово обірваного мирного життя.

Матеріали експозиції нагадують не лише про масштаб трагедії, а й про її довготривалі наслідки – екологічні, медичні та соціальні. Вони спонукають до роздумів про відповідальність людини за використання технологій і ціну помилок. Ця виставка – не просто зібрання книг і документів. Це простір пам’яті, співчуття і вдячності тим, хто став на захист життя, а також застереження для майбутніх поколінь: трагедії такого масштабу не повинні повторитися.

Виставка триватиме протягом двох тижнів: із 26 квітня до 09 травня.

Довідки за тел. (093) 002-42-96.

Адреса музею: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

«Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт… нетривке й дочасне» М.Коцюбинський

marije4ka07 — Sat, 25 Apr 2026 05:06:25 GMT

Кожна людина прагне якомога довше набутися на цьому світі: народити й виростити дітей, збудувати будинок, втілити в життя свої мрії. Для письменника один із найкращих способів це зробити – залишити чималу творчу спадщину. Саме так зробив і Михайло Коцюбинський. Доля відміряла йому небагато: 25 квітня 1913 року, на 49-му році життя, земний шлях письменника скінчився. Серцева хвороба міцно вп’яла свої пазурі і забрала надію на життя. «Жити, я жити хочу!» Так говорив Михайло Михайлович, коли за вікном у садку розквітали квіти і сонце ласкаво заглядало в найбільшу з кімнат чернігівського будинку Михайла Коцюбинського, але його дні на цій$CUT$ землі вже закінчувалися.

На вулиці Сіверянській, 3 (а нині – вулиці Михайла Коцюбинського, 3)він оселився 1898 року та привіз сюди свою чималу родину – дружину Віру Устимівну (її дівоче прізвище – Дейша), синочка Юрка (1896 р.н.), матір Гликерію Максимівну та рідну меншу сестру Лідію Михайлівну. В Чернігові сім’я письменника збільшилася. В нього народилося ще трійко діток: Оксана (1898), Ірина (1899), Роман (1901). Тож велика і дружня сім’я проживала в просторому будинку з великою верандою і садом, де так любив проводити час Михайло Коцюбинський.

У будинку в Чернігові промайнули 15 останніх років життя письменника. Ці роки можна назвати найпліднішими в його творчості. Бо ж саме в цей час він написав свої найвідоміші твори, серед яких «Тіні забутих предків», «Цвіт яблуні», «Лялечка», «Fata morgana» та багато інших.

Коли Михайло та Віра Коцюбинські оселилися у Чернігові, то біля парадного входу до свого будинку посадили невеличку ялинку. Вона і досі росте на цьому подвір’ї, де тепер – Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського. За понад сотню років ялинка значно перевищила сам будинок та могутньо височить над ним, нагадуючи нам сторінки історії оселі Коцюбинських.

Щасливих батьків разом із дітьми ми можемо побачити ось на цьому фото, зробленому в меморіальному будинку. «Коцюбинський був центром своєї сім’ї, її душею… Багато він давав сім’ї, але й багато мав од неї. Він дуже любив свою сім’ю, й інтереси кожного члена її – дорослого й малого. Їх горе й радощі він завжди носив у своїй душі…».

В будинку і на території поруч усе було облаштовано так, аби Михайлові Михайловичу було комфортно. Приміром, у спочивальні письменника біля дверей встановили рукомийник, аби прокинувшись, він міг умитися прямо тут.

А наприкінці головної алеї в саду Віра Устимівна дбайливо висадила альтанку із бузку, аби її чоловік міг сидіти там і насолоджуватися красою розквітлого саду. На іншій алейці вона облаштувала трав’яну канапку – насипала її із землі та обсадила зеленою травичкою. На ній Михайло Коцюбинський влітку любив приймати сонячні ванни. Коли ставало трохи прохолодніше восени, він застеляв її пледом та читав там свіжу пресу.

Михайло Михайлович дуже любив своїх дітей. Із листів до дружини можна дізнатися, що він завжди турбувався їхнім здоров’ям та оцінками, коли був не вдома. Письменник намагався прищепити своїм дітям любов до книжки змалечку, навіть написав для них кілька казочок – «Про двох цапків», «Про двох кізочок», «Івасик та Тарасик», «Чого ж вони зраділи?» та ін.

З особливим трепетом у душі ставився Михайло Коцюбинський до природи, дуже цінував її красу. Ірина Коцюбинська, донька письменника, таке писала у своїх спогадах про батька: «Він любив квіти, із захопленням вивчав їх, ботанічні знання у нього були досить великі. В садочку, що оточував наш будинок, яких тільки квітів не було: під вишнями біля веранди голубіли цілі озерця барвінку. Кущі спірею з тонкими гілочками, вкритими ніжним білим цвітом, нагадували вінок нареченої. Рожевий мигдаль напоював повітря солодким, гіркуватим запахом. Від ніжних пахощів капріфоліуму, що вився біля веранди, захоплювало дух. Червоні столітні маки горіли, як факели.

Алеї садка обсаджені каштанами, липами, березами, кленами. Під парканом, уздовж всієї садиби, стоять тринадцять високих тополь.

Батько дуже любив садок і разом із матір’ю насаджував дерева і квіти».

Чернігівський будинок Михайла Коцюбинського був справжнім культурним куточком Чернігова. На літературних суботах (а спочатку їх називали «понеділками») тут було людно і гамірно. Сюди приходили молоді поети, прозаїки, художники і зачитували свої твори. Серед частих гостей літературних субот у будинку Коцюбинського були П.Тичина, А.Казка, М.Саєнко, С.Устименко, М.Жук та ін. До речі, ще в зовсім юному Павлові Тичині саме Михайло Коцюбинський зміг розгледіти великий талант. Молодь любила та поважала письменника.

Цікаво пише про ці творчі зустрічі Ірина Коцюбинська: «На «понеділках», які організовував батько, в нашому домі збирались художники, поети, молодь, яка із захопленням слухала оповідання, що читав батько. У вітальні, на письмовому столі батька, засвічувалася спиртова лампа з великим зеленим абажуром. Кутки кімнати заставлені пальмами, фікусами, олеандрами, тонули в присмерках. Великі шафи з книжками виблискували скляними дверима…

Світло теплим промінням падає на схвильоване обличчя батька.

Він читає свої твори і переживає кожне слово. Товариство, яке зібралося, слухає нові твори М.Коцюбинського, що ще готуються до друку. Згадую, як батько читає свої оповідання «Що записано в книгу життя» та пізніше – «Тіні забутих предків».

На «понеділках» часто бував молодий поет Павло Тичина, який тільки що починав свою літературну діяльність і до якого з особливою прихильністю ставився батько, даючи йому вказівки і поради…».

Часто спілкуючись із молоддю, Михайло Коцюбинський відчував, що його душа залишається молодою. Але хвороба не лишила надії на те, що життя буде довгим. Навіть лікування у найкращих тогочасних лікарів київської клініки не дало бажаного результату.

25 квітня 1913 року стало трагічним днем не тільки для родини Коцюбинських, а для всієї культурної громади міста і України. П.Березняк у спогадах «Вихователь молоді» пише: «Віддати останній уклін і провести в останню путь українського письменника прибули представники і з інших міст, а чернігівці в жалобі лавою сунули до Болдиної гори, де ховали М.М.Коцюбинського. Поліція заборонила виступи і промови, боячись мітингу. Але цей мовчазний похорон був і мітингом, і демонстрацією, які єднали погляди простих людей і інтелігенції навколо ідей, що проводив у житті і творах письменник».

Світла пам’ять про письменника Михайла Коцюбинського не згасне у серцях людей доти, доки читатимуть його повісті, оповідання, новели… А вони житимуть вічно, бо ж багато з них з літератури перейшли до інших видів мистецтва – театру, кіно, музики.

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника М.М.Коцюбинського

«Ренесанс образів»: у музеї Коцюбинського відкрилася фотовиставка

marije4ka07 — Fri, 24 Apr 2026 13:38:54 GMT

24 квітня в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського розпочала свою роботу фотовиставка «Ренесанс образів». Вона вирізняється не лише великою кількістю робіт, а і їхньою оригінальністю. Кожному з нас завжди цікаво, як насправді виглядала людина, для якої художник написав портрет? Так ось, фотовиставка «Ренесанс образів» дає відповідь саме на це питання. Вона зібрала фотороботи, на яких – відомі рівняни, зовні схожі на персонажів із картин та старих світлин, сфотографовані поруч із твором мистецтва чи$CUT$ світлиною. Для підкреслення схожості використовувались подібний одяг або його деталі, звичайні шматки тканини, зачіски, перуки, аксесуари, грим тощо.

Історичні персонажі з минулого, попри те, що носили інше вбрання та зачіски, мали такі ж характери (кожен свій) і переживали емоції, подібні до тих, що переживають і сучасні люди. Тому рівняни, що втілювали образи з минулого, задля досягнення більшої схожості та щоб дивитись в об’єктив поглядом свого персонажа, перед фотографуванням знайомились з історіями своїх героїв.

Автори проєкту «Ренесанс образів»: Олександр Харват – ідея, світлини, Світлана Калько – історико-краєзнавче дослідження.

Олександр Харват – це заслужений художник Міжнародної федерації фотомистецтва FIAP, Майстер FIAP, член НСФХУ, НСЖУ, НСКУ, засновник Музею та Школи фотографії, видавець та автор понад 80 книг про фотографію, культуру, мистецтво, краєзнавство, керівник клубу «Простір фото», автор понад 160 та учасник понад 250 виставок в Україні та за кордоном, організатор національних та міжнародних виставкових проєктів.

Під час відкриття виставки Олександр Харват розповів чимало цікавого про історію створення фотографій, а також зробив музеєві оригінальний подарунок – фотоальбом із елементами навчально-наочного посібника «У фокусі – орбіта «2616 Lesya» (Фотомандрівка від Звягеля до Сурамі)». На світлинах видання – пам’ятники Лесі Українці, меморіальні місця, краєвиди й артоб’єкти відповідної тематики. Музей щиро дякує автору за цікаву книгу! Вона посяде достойне місце у нашій колекції оригінальних видань.

Виставка в музеї доступна для перегляду щодня: у будні – з 9.00 до 17.00, у вихідні – з 10.00 до 17.00.

Вартість вхідного квитка:

для дорослого – 30 грн;
для дитини/студента – 20 грн.

Адреса музею: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Тел.: (093) 002-42-96.

У Чернігові вшанували пам’ять українського класика

marije4ka07 — Fri, 24 Apr 2026 09:24:49 GMT

Михайло Коцюбинський – відомий письменник-імпресіоніст, що залишив після себе чималу творчу спадщину. «Тіні забутих предків», «Fata morgana», «Цвіт яблуні», «Лялечка», «Для загального добра» – і це ще далеко не всі твори Михайла Коцюбинського, що увійшли до класики української літератури. Але чи багато хто знає, що останні 15 років свого життя він прожив у Чернігові, у будинку, що розташований за адресою вул. Коцюбинського, 3 (колись – вул. Сіверянська). І саме тут, у чернігівському будинку, його життєвий шлях і завершився.

У ці квітневі дні минає 113 років від дня смерті відомого$CUT$ письменника. Задля вшанування пам’яті українського класика, сьогодні, 24 квітня, на його могилі на Болдиній горі відбулося урочисте покладання квітів. Аби сказати кілька теплих слів про Михайла Коцюбинського, на пам’ятному місці зібралися письменники-сучасники, місцева інтелігенція, поціновувачі творчості Великого Сонцепоклонника.

Про неоціненний внесок Михайла Коцюбинського у розвиток української літератури та культури сьогодні згадали правнук письменника Ігор Коцюбинський, завідувач відділу наукових досліджень печер та пам’яток археології Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Андрій Глухенький, директор літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського Дмитро Мельниченко та поетеса Надія Галковська.

До могили письменника та його вірної дружини на Болдиній горі поклали червоні тюльпани з меморіального саду Коцюбинського. Адже він так їх любив…

Ф. Р–2127: Штатний розпис (або працівники музею у 1950-х – 1960-х роках). Продовження

marije4ka07 — Wed, 22 Apr 2026 13:37:04 GMT

До переліку співробітників музею, крім трьох науковців, входило ще семеро людей, перед якими стояло завдання – підтримувати життєдіяльність музею: бухгалтер, завгосп, секретар, садівник, доглядач, двірник, прибиральниця.

Контингент був строкатий і щодо місця народження, і щодо освіти, і щодо посад, які обіймали співробітники перед початком Другої$CUT$ світової війни і після неї. Єдине, що їх об’єднувало – всі вони були безпартійними.

Так, посаду завгоспа 1 жовтня 1943 року (майже одразу після звільнення Чернігова – Авт.) обійняв Тертичний Степан Харитонович, який народився в м. Чернігів 1880 року. Мав спеціальну освіту – закінчив нижчу лісову школу. Мав оклад – 500 рублів. Трудову діяльність розпочав у 1897 році. У 1937 році прийшов на роботу до музею, обійнявши посаду садівника. Мав державну нагороду – медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». Мешкав за адресою – вулиця Лісковицька, 5.

Музейними фінансами відав Гаєвой Максим Дормидонтович, який народився у с. Березна Чернігівського повіту Чернігівської губернії. Рік народження не вказано, але, судячи з усього до 1917 року, оскільки він навчався у гімназії (не закінчив – Авт.). Бухгалтером почав працювати у 1936 році. Під час нацистської окупації теж працював бухгалтером (за сумісництвом, де саме у документі не зазначено – Авт.). Мешкав неподалік від музею за адресою – вул. Коцюбинського, 11.

15 жовтня 1948 року посаду секретаря обійняла Чипиженко Анна Олексіївна, яка народилася у с. Тіскади Вітебської губернії 1892 року. Оклад – 410 рублів. Закінчила у м. Полоцьк єпархіальне училище. До другої світової війни працювала вихователькою у дитячому садочку. Мешкала за адресою – вул. Шевченка, 81.

Далі буде.

24 квітня музей Коцюбинського запрошує на відкриття фотовиставки «Ренесанс образів»

marije4ka07 — Tue, 21 Apr 2026 12:00:17 GMT

24 квітня, у п’ятницю, о 15.00 у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського відбудеться відкриття фотовиставки «Ренесанс образів», де будуть представлені світлини Олександра Харвата, краєзнавчий опис – Світлани Калько, Наталії Кушнірук, Миколи Бендюка. Запрошуємо усіх охочих долучитися до події та поринути у світ візуального мистецтва, де крізь об’єктив фотокамери оживають історія, культура та унікальні образи цілого світу. Виставка стане чудовою нагодою для обміну враженнями та відкриття нових мистецьких сенсів. Чекаємо на вас!

Фотографія від дня її винаходу ось уже 187 років$CUT$ безповоротно захоплює світ у всіх галузях людської діяльності. Саме завдяки фотографії ми можемо швидше знайомитись, вивчати і пізнавати культуру, мистецтво, історію. Фотографія повертає нас у минуле, але може й поєднати минуле з сучасним.

Ідея проєкту – пізнання історії міста через знакові для міста постаті, спонукання до ознайомлення з нашою культурно-історичною спадщиною та її збереження. Адже наша минувшина ще досі містить чимало білих плям і таємниць, не відомих широкому загалу.

На світлинах – відомі рівняни, зовні схожі на персонажів з картин та старих світлин, сфотографовані поруч з твором мистецтва чи світлиною. Для підкреслення схожості використовувались подібний одяг або його деталі, звичайні шматки тканини, зачіски, перуки, аксесуари, грим тощо.

Історичні персонажі з минулого, попри те, що носили інше вбрання та зачіски, мали такі ж характери (кожен свій) і переживали емоції, подібні до тих, що переживають і сучасні люди. Тому рівняни, що втілювали образи з минулого, задля досягнення більшої схожості та щоб дивитись в об'єктив поглядом свого персонажа, перед фотографуванням знайомились з історіями своїх героїв.

Значима частина історичних персонажів – князі Любомирські, які були власниками міста Рівне з 1723 до 1939 років. Першим власником міста став князь Єжи Александр Любомирський (роки володіння містом 1723-1735 рр.), останній – князь Адам Любомирський (роки володіння містом 1918-1939 рр.), був репресований радянською владою і помер у тюрмі.

У 2023 році у Рівному відзначили 300-річчя від початку правління містом князями Любомирськими.

Щирі слова подяки за сприяння та допомогу усім учасникам проєкту, небайдужим краєзнавцям, Рівненському обласному краєзнавчому музею, Рівненському обласному академічному музично-драматичному театру.

Автори проєкту: Олександр Харват – ідея, світлини, Світлана Калько – історико-краєзнавче дослідження.

Початок відкриття виставки – 15.00.

Вхід – вільний.

Адреса музею: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Тел.: (093) 002-42-96.

Творчі здобутки Миколи Будлянського

marije4ka07 — Mon, 20 Apr 2026 04:59:19 GMT

Уже минув рік відтоді, як літератори Придесення обрали собі нового достойного керівника. Чернігівську обласну організацію Національної спілки письменників України очолив Микола Георгійович Будлянський. Його добре знають як поета, прозаїка, журналіста і краєзнавця, автора збірок новел, численних художньо-документальних і публіцистичних книг, поетичних збірок «Калинові дощі», «Стежки і вишні», «Де починається любов», «Смак пізнього яблука», «Любов і вирій», «На рушниках натомлених вітрів» та ін. Його поезія зігріта любов’ю до малої Батьківщини, до матері і рідного краю, славетних земляків.

Один із віршів Миколи Будлянського присвячений $CUT$Сонцепоклонникові Михайлу Коцюбинському:

Біля могили Михайла і Віри Коцюбинських

Запліта ніч косу неспішно.

Ніч – натхненна пора поетів.

На горі, де чатує вічність,

Ходять тіні забутих предків.

А вони он з гори під руки,

Геть забувши про час і втому,

Через жовту, як сум розлуку

Із домівки ідуть додому.

Устеляють тумани стежку,

Устеляють тумани місто.

– Ой, Михайлику, обережно,

З гори стежка крута й горбиста!

Завтра знову твоя Субота,

Завтра буде звучати Слово.

…Червоніються спілим глодом

Зорі їм у вінках любові.

Прийде завтра знов небо синє

І поети із творчим звітом,

І дівчинка в легкій хустині…

Може, звати її Харитя.

Тут і сонце ходу спиняє

(Він йому поклонявся низько).

Світе добрий, ти мало знаєш

Що за сила – наш Коцюбинський!

Лауреат всеукраїнських і міжнародних премій Микола Будлянський у вересні 2019 року здобув Чернігівську обласну премію в номінації «Поезія» за збірку «Смак пізнього яблука».

Ентузіастка національної освітньої справи Христина Алчевська. До 185-річчя з дня народження подвижниці вітчизняної педагогічної ниви

marije4ka07 — Thu, 16 Apr 2026 04:58:59 GMT

В одному з листів до Михайла Павлика Христина Алчевська писала: «Я народилася в Борзні, Чернігівської губернії, від батька малороса і матері румунки». Шляхетна дворянська родина дочки героя Вітчизняної війни 1812 року генерала Вуїча і викладача міського училища Данила Журавльова, у якій 4 (16) квітня 1841 року з’явилася на світ Христина, сформувала її життєві цінності.

Освіту дівчина здобувала самотужки. Юність вона провела у Курську. У маєтку знайомих вперше$CUT$ спробувала себе у ролі вчительки, навчаючи грамоти селянських дітей.

Через усе життя Христина Данилівна пронесла глибоку любов до рідної землі: «…досягши свідомого віку, я відчула жагучий потяг до того далекого краю, в якому народилася і побачила світ Божий. Я з цікавістю слухала розповіді про маленьку Борзну…, про мамку свою Гапку, справжню патріотку, яка говорила звичайно: «Свята Борзна».

Можливо, що з молоком цієї жінки я увібрала любов до своєї Батьківщини, до свого народу. Мрією моєю було побачити Малоросію і оселитися там».

Одружившись з Олексієм Алчевським, Христина повернулась на українську землю. Олексій Кирилович Алчевський народився 1835 року в місті Суми у купецькій сім’ї. Природний розум, наполеглива праця, талант економіста, фінансиста і промисловця зробили його власником значного капіталу. Щирий українець Олексій Алчевський був шанований серед народу за свої доброчинства, чуйність і прогресивні погляди.

У родині Алчевських «Кобзар» Т.Шевченка був настільною книгою. Розшукавши повні тексти поем «Кавказ» і «Сон», не спотворені цензурою, Олексій Кирилович переписав їх і підшив рукописні аркуші до свого друкованого «Кобзаря». За словами його доньки Христини, батько мріяв «власними силами й коштами де-небудь на вулиці чи в садку в Харкові поставити пам’ятника Т.Шевченкові». Мармурове погруддя поета роботи скульптора В.Беклемішева 1899 року було встановлено у садибі Алчевських у Харкові.

Христина Данилівна ще з дитинства присяглася поширювати грамоту серед народу. Усі її заходи і школи своїм коштом утримував чоловік. Х.Д.Алчевська успішно склала іспит на право викладати і 1862 року організувала приватну безплатну недільну школу для жінок. Цей навчальний заклад був справою цілого життя видатної просвітительки.

Перші вісім років школа існувала як нелегальна домашня, пізніше знаходилась у приміщенні початкового училища. 1896 року навчальний заклад отримав будівлю, споруджену за проектом архітектора Бекетова у Мироносицькому провулку. Школа, очолювана Х.Д.Алчевською, працювала до 1919 року. Без будь-якої винагороди вели викладання понад 100 учителів. Освіту у закладі здобуло загалом понад 17 тисяч жінок.

Харківська приватна жіноча недільна школа давала значно ширшу освіту в порівнянні зі звичайними недільними школами і фактично стала провідним методичним центром початкової освіти дорослих у російській імперії.

Христина Данилівна Алчевська успішно застосувала у педагогічній практиці різноманітні методики навчання грамоти. Було розроблено і видано «Програми з усіх предметів навчання в недільній школі для дорослих і малолітніх учнів». Працювала багатюща бібліотека, що задовольняла культурні потреби учениць різного віку і різного рівня розвитку. Х.Д.Алчевська вважала, що простому народу цілком доступні шедеври вітчизняної і світової класики. Також у школі було створено унікальний музей наочних посібників (історичних і географічних карт, манекенів, картин, альбомів, таблиць тощо).

Велика увага приділялася позакласній роботі. Учениць приваблювала доброзичлива атмосфера, у якій вони почувалися повноцінними особистостями.

На кошти Христини Данилівни 1879 року була створена однокласна земська школа на території власної економії Алчевських у селі Олексіїівці на Катеринославщині. У цій школі протягом 1887-1893 рр. працювало подружжя Грінченків.

Х.Д.Алчевська – авторка тритомного рекомендаційного покажчика книг «Что читать народу» (1884-1900), тритомної праці «Книга взрослых» (1899-1900), ряду методичних статей з навчання дорослих, упорядниця «Програм викладання у недільних школах» та інших.

Педагогічна діяльність Христини Алчевської була гідно поцінована. 1889 року у Парижі Христину Данилівну обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Чимало освітніх товариств назвали її своїм почесним членом.

Не лише Христина Данилівна, а й уся родина Алчевських зробила значний внесок в історію національної культури. У високодуховній атмосфері формувалися таланти шістьох дітей Алчевських. Дмитро Алчевський – кандидат біологічних наук і промисловець. Григорій – педагог-вокаліст, композитор, співак. Ганна – художниця. Микола – юрист, педагог і театральний критик. Іван – драматичний тенор, один із найкращих оперних артистів свого часу, якому захоплено рукоплескали у театрах Брюсселя, Лондона, Парижа, Нью-Йорка. Христина – обдарована літераторка, перекладачка, публіцистка.

Чернігівці свято бережуть пам’ять про Христину Данилівну Алчевську і її славну родину, що була взірцем активного служіння українському народові.

Тетяна Кузнєцова, завідуюча відділом музею-заповідника М.Коцюбинського

Ф. Р–2127: Штатний розпис (або працівники музею у 1950-х – 1960-х роках). Продовження.

marije4ka07 — Wed, 15 Apr 2026 12:08:09 GMT

Цікаво, що тогочасні статистичні таблиці містили графи (імовірно для компетентних органів) – «Останнє місце роботи й посада до Вітчизняної війни», «Посада та місце роботи під час окупації» та про тогочасний стан справ – «Посада в даний час». Всі ці графи стосовно Хоми Коцюбинського об’єднав запис – з 1925 року незмінний директор музею М. Коцюбинського».

2. Посаду старшого наукового співробітника займала Катерина Яківна Коцюбинська (дружина Хоми Михайловича Коцюбинського).$CUT$ «Народилася 1893 року в м. Феодосія; оклад – 690 руб.; безпартійна; освіта вища – закінчила у Санкт-Петербурзі Бестужевські курси; урядові нагороди: медалі «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» та «За труд добл.» (так у документі – Авт.); загальний стаж роботи – з 1917 року, за цією спеціальністю – з 1926 року; останнє місце роботи та посада до Вітчизняної війни – 1926 рік, старший науковий співробітник; мешкає – вул. Коцюбинського, 3».

3. Третій і останній співробітник з вищою освітою – Тихомолова Наталія Антонівна. Народилася – 1919 року, с. Аткильня (нині Чернігівського району – Авт.); оклад – 690 руб.; безпартійна; закінчила – Київський державний університет; нагороди: медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»; загальний стаж роботи – з 1943 року; за цією спеціальністю – з 1943 року; передостанні три графи об’єднує запис – «Перша служба починається з кінця 1943 року в музеї М. Коцюбинського, науковий співробітник; мешкає – вул. Островського, 6».

Далі буде.

Володар звання «Зірка української журналістики»

marije4ka07 — Mon, 13 Apr 2026 09:35:41 GMT

Віталій Миколайович Божок (літературне ім’я – Віктор Божок) – відомий далеко за межами рідної Чернігівщини поет, прозаїк і журналіст, Член Національних спілок письменників і журналістів України. Ще зі шкільних років талановитий юнак писав поезію, прозу, публіцистику.

Його вірші, оповідання, що з’являлися у районній, обласній і всеукраїнській періодиці, швидко здобули свого зацікавленого$CUT$ читача. Завершивши навчання на факультеті журналістики Київського університету імену Тараса Шевченка, В.Божок успішно працював кореспондентом у газетах «Гарт», «Всеукраїнські вісті» та ін. Поетичні і прозові твори Божка друкувалися в альманахах Чернігова, Києва, Дніпра, Одеси, журналах «Дніпро», «Україна», «Ранок», «Літературний Чернігів», «Буковинський журнал», газетах «Сільські вісті», «Молодь України», «Літературна газета», «Деснянська правда», «Чернігівщина».

Віталій Божок – автор цікавих повістей і романів, за які відзначений численними престижними нагородами, лауреат міжнародних журналістських і літературних конкурсів: «Золоте перо», «Гранослов», «Тріумф» та ін. 2007 року Божок відзначений званням «Зірка української журналістики».

У вересні 2020 року Віталій Божок за книгу «Афганська жара» здобув Чернігівську обласну літературно-мистецьку премію імені Михайла Коцюбинського (номінація – «Проза»).

Дорогі друзі! З Великоднем!

marije4ka07 — Sun, 12 Apr 2026 03:10:45 GMT

Інформаційна платформа Svidok.org

marije4ka07 — Wed, 08 Apr 2026 11:52:47 GMT

Друзі, а чи знаєте ви про інформаційну платформу Svidok.org? Її створено задля збереження історій людей, як частини історичної спадщини, у єдиному історичному архіві платформи, їх розголосу за кордоном, а також сприянню правоохоронцям у покаранні винних шляхом передачі свідчень, що мають кваліфікацію воєнних злочинів.

Долучитися до важливого – просто! Для цього відскануйте QR-код на картинці, $CUT$аби потрапити на платформу і Svidok.org та залиште там свої спогади про пережите під час війни.

Ф. Р–2127: Зустріч з Михайлом Коцюбинським (або спогади вчителя Ясенівської початкової школи). Закінчення.

marije4ka07 — Wed, 08 Apr 2026 10:10:37 GMT

Вчитель Матвійчук згадує: «Моє знайомство з демократичним письменником припало не до вподоби цісарським чиновникам. Жандармерія взяла мене на облік як політично підозрілу особу. Шкільна рада в Косові вирішила перевести мене на роботу в інше село. А таємний документ, який визначав мою «нелояльність» по відношенню до австрійського уряду, помандрував слідом за мною.

Літом 1914 року спалахнула Перша світова війна. Австрійська влада почала масові арешти «неблагонадійних» людей, $CUT$в число яких потрапив і я. «Ви тільки порядного вдаєте, а ми знаємо, хто ви є насправді», – заявив мені комендант косівської в’язниці.

Жандармерія поширювала чутки, що я «москвофіл» і російський шпигун. З Косова мене перевели до в’язниці у Коломиї, а звідти – до Мішкольца в Угорщині. Після шести місяців я був звільнений і мене забрали в солдати.

І хоч зустріч з Коцюбинським коштувала мені шестимісячного ув’язнення, але вона залишила приємну згадку на все життя».