Чернігівський музей-заповідник Михайла Коцюбинського

На здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського

marije4ka07 — Tue, 21 Jul 2026 05:58:15 GMT

У номінації «Проза» на здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського претендує Олег Кошовий. Кандидатура висунута Чернігівським обласним художнім музеєм ім. Г. Галагана за книгу «Невидимець» 2025 р.

Кошовий Олег Миколайович – режисер масових заходів, автор-виконавець та організатор культурно-мистецьких проєктів, який протягом багатьох років здійснює активну діяльність у сфері розвитку української культури $CUT$та популяризації національної літературної спадщини.

Народився 02 грудня 1974 року в місті Шостка Сумської області. Здобув вищу фахову освіту за спеціальністю «режисер масових заходів» у Ніжинському училищі культури і мистецтв імені Марії Заньковецької (нині – коледжі), де навчався під керівництвом Людмили Олексіївни Шевченко.

Творчий шлях Олега Кошового розпочався у 1994 році як автора-виконавця. Упродовж багатьох років він став учасником та лауреатом низки всеукраїнських і міжнародних конкурсів та фестивалів, зокрема «Обереги України», «Твій Шанс», «Суворовський бівак». Знаковою сторінкою творчої біографії стала участь у рок-проєкті «Фабрика рок-зірок – NIAGARA», де виконавець здобув перемогу в номінаціях «Кращий рок-виконавець» та «Краща рок-поезія».

Олег Миколайович володіє значним досвідом організації культурних подій різного масштабу. Він є засновником творчої студії «Шико», організатором фестивалів авторської пісні «Сіверський акорд» та «Наша пісня», що стали вагомим внеском у підтримку молодих виконавців регіону. Його професійна діяльність тісно пов’язана з театральним мистецтвом: митець був учасником клубу авторської пісні «С-95» та театру «Ілюмінатор» у Чернігові. Багаторічна співпраця пов’язує його з Чернігівським літературним меморіальним музеєм-заповідником М.М.Коцюбинського, на локаціях якого він неодноразово проводив мистецькі заходи. У період 2018–2023 років обіймав посаду директора-розпорядника Ніжинського драматичного театру ім.М.М.Коцюбинського.

Захопливі мандрівки з Наталією Самохіною

marije4ka07 — Mon, 20 Jul 2026 05:30:03 GMT

Завідувачка відділу науково-освітньої роботи Чернігівського обласного історичного музею імені В.В.Тарновського Наталія Євгенівна Самохіна – яскрава творча особистість. На міцному науковому підґрунті вона створила унікальний, культурно-освітній краєзнавчий проєкт – мандрівний «Музейний лекторій «Дорогами рідного краю». Подорожі історичними місцями Чернігівщини та України». Він об’єднав історію Чернігівщини з іншими реґіонами України, а також став важливим чинником формування національної свідомості й національної пам’яті.

Організаторку і керівницю проєкту-довгожителя «Дорогами $CUT$рідного краю» Наталію Самохіну справедливо називають справжнім «перпетуум мобіле» внутрішнього українського туризму. Закохана в історію рідного краю, Наталія Євгенівна – неперевершений фахівець. Вона вміє так образно, наповнено розповісти про історичні факти і постаті, що «ти вже зримо уявляєш, приміром, Ніжин часів Гоголя і те, чим же зворушив Тараса Шевченка Густинський монастир, або які прекрасні вечори проводила творча еліта України в Качанівці, Сокиринцях, і як впливала сосницька природа, деснянські краєвиди на Олександра Довженка. Недаремно ж кажуть, що краще один раз побачити, аніж сто разів почути», – так писала учасниця «Лекторію на колесах» Наталія Берегова.

Незабутні враження і неймовірні спогади про чудові одноденні, дводенні й триденні мандрівки з Наталією Самохіною назавжди в серцях її екскурсантів.

2011 року лекторій «Дорогами рідного краю» став переможцем обласного і лауреатом Всеукраїнського конкурсу «100 кращих товарів та послуг».

У вересні 2025 року Наталія Євгенівна Самохіна за книгу про свій авторський проєкт була удостоєна Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського у номінації «Народознавство».

На здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського

marije4ka07 — Mon, 20 Jul 2026 04:52:51 GMT

У номінації «Проза» на здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського претендує Олександр Данильчук. Кандидатура висунута БО «Міжнародний благодійний фонд підтримки розвитку науки, культури та спорту» за серію з трьох книг: «Пригоди кумбреків та гом'ячків. Повертальники скарбів» 2024 р., «Пригоди кумбреків та гом'ячків - 2. Випадок на Місяці» 2025 р., «Пригоди кумбреків та гом'ячків - 3. Шалене авторалі «Дріщ Кар» 2025 р.

Олександр Владиславович Данильчук народився 14 жовтня 1971 року у м. Верхівцеве Дніпропетровської області. У 1986 році закінчив$CUT$ середню школу № 3 міста Верхньодніпровська, у 2004 році (з відзнакою) - Верхньодніпровський державний аграрний коледж (юридичний факультет), у 2009 році (з відзнакою) - Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (юридичний факультет).

У 1989 р. був призваний до лав Збройних Сил СРСР. До 1991 року проходив службу у м. Печора, Комі АРСР, у РТВ ППО. За час служби був нагороджений грамотами. З 1992 року працював в Комітеті зі справ молоді Верхньодніпровської районної адміністрації, у 2017 році - у Дніпровській мерії, Департаменті стратегічного розвитку та інвестицій (за сумісництвом). З 2007 року і до сьогодні є співзасновником Благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд підтримки розвитку науки, культури і спорту» (м. Дніпро).

З початку 2026 року вступив до лав Збройних Сил України, де і зараз проходить службу в 152-й окремій єгерській бригаді імені Симона Петлюри.

Данильчук Олександр Владиславович, псевдонім Соф'є Хрумтьє (франц. та англ. Sophier Khrumtier) – український дитячий письменник, творець розмальовок і настільних ігор для всієї родини, організатор фотовиставок, благодійник. Пише в таких жанрах: драма, проза, наукова фантастика для дітей та підлітків. Відомий завдяки серії книг для дітей та підлітків «Пригоди кумбреків та гом’ячків». Деякі книги серії перекладені 21 мовою світу, включаючи перську та японську.

У 2014 році отримав Почесну Грамоту за кіносценарій «Політ за межу» на конкурсі ім. Богдана Хмельницького, який щорічно проводить Міністерство оборони України за найкраще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва.

З 2006 по 2009 р. проводив разом з МЗС України власні фотовиставки, зокрема «Наслідки радянського апокаліпсису» та «Жіночий образ православ’я» в Посольствах України в США, Канаді, Ватикані, ОАЕ та в Постійному Представництві України в ООН.

Данильчук Олександр Владиславович має державні нагороди: медаль «За вагомий внесок у розвиток Дніпропетровської області» (2010 р.) та медаль «За сприяння Збройним Силам України» (2012 р.), а також Почесні грамоти Міністерства зовнішніх справ - від Послів України в США, Канаді, Ватикані, ОАЕ.

На здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського

marije4ka07 — Sun, 19 Jul 2026 04:13:16 GMT

У номінації «Проза» на здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського претендує Олексій Ануля. Кандидатура висунута Чернігівським обласним історичним музеєм ім. В.В.Тарновського за книгу «Jingle BellZ» 2026 р.

Олексій Ануля — український письменник, ветеран російсько-української війни, колишній військовослужбовець та військовополонений, автор книги «Jingle BellZ», яка стала одним із найсильніших сучасних художньо-документальних свідчень про$CUT$ російський полон, людську незламність і ціну свободи.

Із перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну Олексій Ануля добровільно став на захист Батьківщини. У березні 2022 року потрапив у російський полон, де провів десять місяців, з яких понад сто днів — у карцері. За час перебування у неволі зазнав жорстоких фізичних і психологічних катувань, однак зумів вистояти, зберегти людську гідність, віру та внутрішню силу.

Після звільнення та реабілітації Олексій Ануля присвятив себе літературній діяльності, перетворивши власний досвід на потужне художнє свідчення епохи. Його книга «Jingle BellZ» — це не лише автобіографічна розповідь про пережите у полоні, а й глибокий літературний твір про стійкість української людини перед обличчям нелюдських випробувань. Автор майстерно поєднує документальну точність із художньою виразністю, створюючи емоційно сильний, чесний і надзвичайно важливий текст сучасної української воєнної прози.

Творчість Олексія Анулі має вагоме суспільне та культурне значення. Його твори формують історичну пам’ять, утверджують гуманістичні цінності, привертають увагу до проблем військовополонених та сприяють усвідомленню справжньої ціни свободи і незалежності України. Через особисту історію автор говорить від імені цілого покоління українців, яке переживає драматичні події війни та водночас демонструє світові незламність українського духу.

Особливої уваги заслуговує громадянська позиція письменника, його активна участь у суспільному житті, зустрічах із молоддю, культурних та просвітницьких заходах, спрямованих на підтримку національної свідомості та популяризацію сучасної української літератури.

Проза Олексія Анулі вирізняється щирістю, глибоким психологізмом, переконливою художньою мовою та високою емоційною напругою. Його творчість є важливим внеском у розвиток новітньої української літератури та збереження правди про війну. Що сприяє зміцненню української культурної дипломатії та донесенню до світу позиції України про війну за Незалежність.

На здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського

marije4ka07 — Sat, 18 Jul 2026 04:50:52 GMT

У номінації «Поезія» на здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського претендує Сергій Петрусенко. Кандидатура висунута КЗ «Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва» ЧОР за книгу «Мамині рушники» 2024 р.

Сергій Олександрович Петрусенко народився 16 січня 1966 року в селі Погорільці Семенівського району Чернігівської області. У 1983 році закінчив середню школу в селі Погорільці. У цьому ж році вступив до Чернігівського державного педагогічного інституту за фахом вчитель історії, права та суспільствознавства.$CUT$

Після першого курсу приєднався до лав Збройних Сил, де служив протягом 1984-1986 років. Служба проходила в Забайкаллі. Після звільнення в запас продовжив навчання в інституті, який закінчив у 1990 році.

З 1990 року і до 2025 року був учителем історії та керівником дослідницького краєзнавчого гуртка в Тимоновицькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (с. Тимоновичі, Семенівської міської ради Чернігівської області). Одним з результатів роботи у гуртку стала праця «Історія села Тимоновичі в реальних історичних особах», яка отримала перше місце в обласній географічно-історичній експедиції «Історія міст та сіл України». Завершив свою педагогічну діяльність, будучи фахівцем першої категорії, у серпні 2025 року.

З 2025 року має статус внутрішньо переміщеної особи, проживає у м. Чернігів.

Є автором 5-ти збірок віршів: «Зустріч з прекрасним», «Життя прожити, не поле перейти», «Семенівщина», «Спогади про кохання», «Мамині рушники».

Також написав три історичні дослідження про минуле рідного краю: «Історія села Тимоновичі в реальних історичних особах», «Герої завжди поряд», «Наш край у 20 столітті». Зараз готує до видання збірник віршів «Україна моя!».

У 2017 році став дипломантом обласного поетичного фестивалю «Дотиком душі». Поетичні твори опубліковано в альманасі «Затишок».

З 2023 по 2026 роки бере участь в обласному поетичному марафоні «Українська – це круто», який проходить у КЗ «Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва» ЧОР, де був нагороджений грамотою за популяризацію української мови та розширення і зміцнення українськомовного інформаційного середовища.

Музей Коцюбинського запрошує на презентацію книги «Подих любові»

marije4ka07 — Fri, 17 Jul 2026 11:59:54 GMT

23 липня о 15.00 в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського відбудеться презентація збірки поезії цьогорічної номінантки на премію імені Коцюбинського у категорії «Поезія», прилуцької поетеси Світлани Коробової. До книги «Подих любові» увійшло дві сотні віршів про найдивніше та найтепліше людське почуття – кохання.

Під час презентації гості зможуть не лише поспілкуватися з$CUT$ авторкою поезій та дізнатися більше про історію написання її творів, а ще і послухати романси у виконанні відомого українського письменника та барда, редактора газет «Світ-інфо» та «Струна» Петра Антоненка. Їхній дружній тандем – часті гості нашого музею: Петро Антоненко вже не один рік пише та виконує романси на слова поезій Світлани Коробової. Тож, якщо ви хочете послухати романтичну поезію, покладену на музику у виконанні самих авторів, обов’язково завітайте до музею 23 липня!

Вхід на презентацію – вільний.

Початок – о 15.00.

Адреса музею: Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Тел. (093) 002-42-96.

На здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського

marije4ka07 — Fri, 17 Jul 2026 04:55:35 GMT

У номінації «Поезія» на здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського претендує Людмила Лихова (літературний псевдонім – Ліна Ланська). Кандидатура висунута Чернігівською обласною організацією Національної спілки письменників України за збірку поезій «Обвуглені квіти» 2025 р.

Ліна Ланська – письменниця, перекладач, автор текстів пісень, громадська діячка. Плідна письменницька діяльність Ліни Ланської починається із 2017 року, коли у житомирському видавництві «Бук-Друк» вийшла друком перша поетична збірка «Танець на лезі»$CUT$ (Житомир, 2017, 178 с.). До виходу збірки поезії Ліни Ланської були опубліковані на поетичних сайтах «Проспект Піднесення», «Жінка - українка», «Народ UA», на просторах фейсбуку та інших із 2014 року. На сьогодні вона співавторка колективних збірок поезій, літературних альманахів тощо. Її поезії опубліковані у журналах «Чорнильна хвиля» (м. Київ, 2015), «Літературний Чернігів» № 1/69, № 1/77 (м. Чернігів, 2015, 2017), «Дніпро» (м. Київ, 2016, 2017), «Барви» (м. Хмельницький, 2014, 2015); в альманахах «Мовою серця», «Сила почуттів», «Листи до Миколая» (м. Хмельницький, 2014, 2015), «Скіфія. Весна» (2017), «Склянка часу» Zаitglas (м. Канів, 2017), «Енциклопедія сучасної літератури» (м. Хмельницький, 2016), Літературний альманах «ПАЛАЦ» (м. Гомель, 2017), «КНІГАЗБОР» (м. Мінськ 2018), «Первоцвіт» (м. Чернігів, 2018), «Мандрівні вірші» (м. Чернігів, 2019), «Вічність трива цей день» (м. Тернопіль, 2023).

Сьогодні Ліна Ланська – авторка 8 власних поетичних збірок. Її поетичні твори перекладені польською, угорською, французькою мовами.

Ліна Ланська – учасниця та переможець Всеукраїнських і Міжнародних мистецьких і літературних фестивалів, конкурсів, проєктів, військово-патріотичних заходів, організатор різних літературно-мистецьких заходів: літературних читань і вечорів, творчих світлиць, стартапів.

Творчу діяльність Ліна Ланська поєднує з громадською. Вона є співорганізатором І Всеукраїнського поетичного стартапу «Дотиком душі» (м. Чернігів, 2017), засновником творчої громадської організації «Білі ворони» (м. Чернігів, 2017), учасником і переможцем літературно-мистецьких фестивалів і конкурсів: І Всеукраїнського фестивалю любовної лірики «Мовою серця» (м. Івано-Франківськ, 2016, 2017), народного мистецько-історичного фестивалю «Українські передзвони» (м. Київ, 2017, 2018).

Поезії Ліни Ланської глибинні за своєю сутністю, філософські за змістом, досконалі за побудовою. Вони відтворюють події реальності, допомагають усвідомити приналежність до українства, формують національну ідентичність. Поезії Ліни Ланської є для читача «думкою, роздумом – навіть божественною». Поезія Ліни Ланської – це високостильні вірші, надзвичайно глибокі за своїм філософським наповненням, яскраві за художньою образністю.

Поетичні твори Ліни Ланська наповнює різними образами (філософськими, міфологічними, фольклорними, міфопоетичними, релігійними тощо), ідіологемами (екзистенційними, герменевтичними, трансцендентними). Інтерпретуючи ідіологеми, варто зазначити, що вони несуть певні сенси у творчості, відображають особливості ідентичності українського народу, відображають трансформацію особистості крізь біль, показують боротьбу суспільства з лихом та інше. Поетичні образи мають декілька значень, набуваючи особливих обрисів і авторського звучання.

На здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського

marije4ka07 — Thu, 16 Jul 2026 05:46:38 GMT

У номінації «Поезія» на здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського претендує Микола Лелюк. Кандидатура висунута Киселівським ліцеєм Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за книгу «Посивіле сонце моє» 2024 р.

Микола Іванович Лелюк народився 19 грудня 1942 року в селі Малинівка Чернігівського району та області, у селянській родині. Після закінчення семирічки працював на різних роботах у колгоспі: пас отару, вчився на механізатора, $CUT$був помічником комбайнера, трактористом. Служив у Збройних Силах. Після демобілізації працював нафторозвідником в Оренбуржжі. В Україну повернувся восени 1969 року і до травня 2005 року працював у «Чернігівбуді» екскаваторником. Нині на пенсії. Проживає в місті Чернігові.

Перші вірші опублікував у багатотиражці «Будівельник» у 1976 році. Згодом друкувався у чернігівських газетах «Комсомольський гарт», «Деснянська правда», альманасі «Вітрила», журналах «Дніпро», «Літературний Чернігів», різних колективних збірниках.

Він автор збірки віршів і перекладів «Кружина», разом з Надією Данилевською упорядкував книжку «Трійця – Зелені свята в українському красному слові», лауреат обласної літературної премії імені Леоніда Глібова, міжнародних літературних премій імені Бояна і «Слов’янське перехрестя». Член літературної спілки «Чернігів». Його вірші звучать на радіо.

«Кружина» (2007) – перша книга автора. «Перша паморозь – не сніг» – друга книжка автора. Видання цієї книги було направлено в навчальні заклади та бібліотеки Чернігівського району.

Йому близькі вічні священні теми: любов до Батьківщини й праці, краса рідної природи, минуле й майбутнє, тема кохання й материнської любові.

У 2024 році Микола Лелюк видав книгу «Посивіле сонце моє», яка знайомить з його творчим здобутком різних років. Поезії Миколи Лелюка торкаються найпотаємніших струн людської душі. Вірші тематично різні – це і відданість рідній землі, любов до України, своєрідність сприйняття людських моральних цінностей, а найголовніше – вірність кохання... Кохання до тієї єдиної його любові, якій і присвячена книжка.

Поезія М.Лелюка – земна й щира. Як і його біографія, вона наснажена працею, думкою, вимогливістю до написаного кожного рядка її автора.

Микола Лелюк – справжня людина, та, яка має добру душу, поспішає словом своїм робити добрі справи, щоб залишити на землі слід.

Ф. Р_2127: Документи «Інвентарної справи на садибу музею М.М. Коцюбинського» (або щодо літери «Д» і не тільки)

marije4ka07 — Wed, 15 Jul 2026 11:56:37 GMT

Протягом 22 травня – 29 червня 1934 року було проведено інвентаризацію будівель, розміщених на території садиби родини Коцюбинських (підпорядковувалися наросвіті Чернігівської області; у будинку родини Коцюбинських розташовувалася бібліотека – Авт.). За результатами обстеження були заповнені таблиці під загальною назвою «Інвентарно-оціночне обстеження» (будівельний квартал 174, садибна ділянка 2, адреса: Коцюбинського, 3).

Відомість складалася з кількох розділів: «Володіння будівлею», «Користування будівлею», «Впорядкування будівлі», $CUT$«Основні елементи і частини та технічний стан будівлі» тощо.

Тож яку інформацію щодо будівель садиби Коцюбинських надає документ… Будинок (на плані садиби під літерою «Д» /рос. дом/ – так у документі), зведений ще до революції (так у документі), було електрифіковано, але зручностей – ванни та вбиральні – не було. Основний будівельний матеріал – дерево. Саме з нього на цегляному фундаменті були зведені зовнішні та внутрішні капітальні стіни, встановлені перегородки, віконні рами, двері, східці, перекриття та покладено підлогу. Дах був залізний. Опалення пічне.

Хоча з моменту придбання будинку пройшло небагато часу (36 років – Авт.), останній вплинув на будівлю. У розділі VIII презентовано рівень зносу будівлі – 40 % (у фондах Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М. Коцюбинського збереглися світлини відновлювально-будівельних робіт, які організував Хома Коцюбинський – Авт.).

Розділ IX надає інформацію щодо площі будинку Коцюбинських (літерні позначки див. на плані садиби): основна частина «Д» – 148,62 м²; прибудови та балкон (тераса – Авт.) «d 1, d 2, б» – 5,41 м², 8,88 м², 33,30 м² відповідно; надбудова над льохом «П» (рос. підвал) – 5,63 м²; льох – 24,28 м²; ганки – 4,50 м² та 2,72 м².

На плані садиби присутні господарські об’єкти – «С» (рос. сарай) – хлів та «У» (рос. уборная) – вбиральня.

Далі буде.

На здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського

marije4ka07 — Wed, 15 Jul 2026 04:10:26 GMT

У номінації «Поезія» на здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського претендує Світлана Коробова. Кандидатура висунута літературною спілкою «Чернігів» та журналом «Літературний Чернігів» за книгу «Подих любові» 2026 р.

Любов до художнього слова, до літератури Світлана Коробова увібрала у своє серце ще в дитинстві, навчаючись у школі, а згодом – в університеті. Людина добре розуміє життя,$CUT$ багатогранна у своїх діяннях, працелюбна, талановита.

Світлана Коробова народилася 03 жовтня 1962 року в місті Прилуки, де і мешкає все життя. Закінчила Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя. Багато років працювала вчителькою мови та літератури в Прилуках. Видала 15 книжок поезії, у тому числі 5 для дітей. Це, зокрема, книжки: «Я чую твій голос» (2011), «Симфонія життя» (2012), дитячі – «Метелик-хвилька» (2011), «Пахне літом» (2011), «Грає сонце» (2012).

Твори Світлани Коробової друкуються в періодичних виданнях, збірниках. У 2024 році її прийняли до Національної Спілки письменників України.

Світлана Коробова бере активну участь у громадській роботі, на ниві культури, духовності. Зокрема в роботі Прилуцької міської центральної бібліотеки ім. Любові Забашти, районної бібліотеки, міського Клубу книголюбів «Джерело» – постійно виступає тут на творчих заходах. Також як поетеса виступає в коледжах, ліцеях, школах.

Важливим аспектом громадської діяльності Світлани Коробової на ниві української культури є творчий проєкт «Український романс і поезія». Вона створила його в грудні 2023 року разом з редактором обласних газет «Світ-інфо» і «Струна» Петром Антоненком. На виступах в аудиторіях співавтор виконує романси, які він написав на вірші Світлани Коробової, вона читає поезії. У межах проєкту вони зробили понад 60 таких виступів у Чернігові та області, на Полтавщині, у Києві, у Івано-Франківську. Написали 32 романси. Видали три спільні книжки, в Чернігівському обласному видавництві «Десна». Це «Інтим осінньої весни» (грудень 2023 р., поезія), «Магія зимової весни» (січень 2024 р., поезія С. Коробової, новели П. Антоненка), «Дивосвіт нескінченної весни» (грудень 2025 р., поезія і проза обох авторів).

Поет-експериментатор Анатолій Мойсієнко

marije4ka07 — Mon, 13 Jul 2026 06:04:59 GMT

У передмові до збірки верлібрів Анатолія Мойсієнка Євген Баран писав: «Нова книга «Леза зел» укладена на основі верлібрових текстів. Анатолій Мойсієнко постає як один із найпослідовніших поетів експериментального плану. Його верлібри, верлібри-паліндроми, шахові поезії, вписані в контекст української модерної традиції. Зрештою, вони самі є традицією, і самі є культурою.

Такі книги не потребують поспіху ні в написанні, ні у виданні. Вони$CUT$ потребують органічного вростання в простір культури.

Це не стільки Слово, як Образ Слова. Візія слова. Музика Слова.

Читання таких віршів потребує триєдиного знання: думати, бачити, слухати…»

Анатолій Кирилович Мойсієнко – випускник філологічного факультету Ніжинського державного педінституту імені Миколи Гоголя. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член редакційних колегій ряду наукових видань, автор підручників для вищої школи, талановитий перекладач з німецької та слов’янських мов, член Національної спілки письменників України. Твори А.Мойсієнка перекладалися німецькою, англійською, угорською, грузинською, польською, румунською мовами. Анатолій Мойсієнко опублікував поетичні збірки «Приємлю», «Сонети і верлібри», «Шахопоезія», «Сім струн», «Віче мечів», «Мене любов’ю засвітили скрипки», «Вибране», «З чернігівських садів» та ін. Творча діяльність А.Мойсієнка відзначена літературними преміями – «Благовіст», імені Бориса Нечерди, імені Івана Кошелівця.

У вересні 2017 року Анатолій Кирилович Мойсієнко здобув Чернігівську обласну літературно-мистецьку премію імені Михайла Коцюбинського у номінації «Поезія» за книгу верлібрів «Леза зел» (К.: Дивосвіт, 2016).

До 105-річчя від дня народження Івана-Валентина Задорожного

Kotia — Tue, 07 Jul 2026 06:15:59 GMT

Цього дня 105 літ тому у буремному липні 1921 р. у Ржищеві на Київщині народився видатний український художник-монументаліст, живописець, графік, заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), лавреат Шевченківської премії (1995, посмертно) Іван-Валентин Задорожний.

Нелегка доля випала митцеві. Зовсім малим втратив матір та мусив рости з жорстокою мачухою. У голодні 1930-ті опинився в Києві, де, як міг, сам заробляв на кусень хліба, ночував, де доведеться. На якийсь час у місті його прихистила родина Гніздовських. Тут 1934 р. він, за документами, отримав своє друге ім’я – Валентин. У той же час влаштувався у газету «Вісті», де спочатку працював кочегаром, посильним, а згодом виконував роботу ретушера.$CUT$

Попри будь-яку скруту знаходив можливості і засоби для малювання, а на зароблені гроші купував книжки. Перші кроки у мистецькій освіті зробив у Київській художній школі ім.Т.Г.Шевченка, яку залишив, аби поїхати з товаришем у Баку для навчання в Об’єднаній школі Каспійської воєнної флотилії, але не вступив до неї за станом здоров’я та залишився працювати при закладі бібліотекарем.

Воював на фронтах Другої світової війни, мав поранення. Вів фронтовий щоденник, де записував свої думки щодо реалій служби. Чи то за описане в щоденнику, чи за підібрану німецьку листівку у 1943 р. був арештований, звинувачений у зраді і відправлений у табори. Проте за півроку Задорожного виправдали.

У повоєнні роки закінчив Київський художній інститут та аспірантуру. Під час навчання активно працював в дусі соцреалізму. В той же час зі створення дипломної картини «Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському ханові свого сина Тимоша» (1954) бере початок національно-історична тематика в творчості митця, що згодом стане одним з її провідних лейтмотивів.

Маючи численні відзнаки та схвальні відгуки про свої картини, художник увесь час перебуває в пошуку себе, власної манери, форми і змісту творів. Поступово відходячи від соцреалістичного канону він звертається до витоків, наголошуючи на значущості індивідуального та унікального в мистецтві. Знаковою роботою у мистецькій спадщині І.-В.Задорожного є картина «Мої земляки» (1965). Чиновники від культури у Києві бачили у ній прояви бойчукізму та націоналізму, хоч в той же час на всесоюзній виставці вона була відзначена дипломом другого ступеня. Проте після того картини Задорожного все рідше потрапляють на виставки.

З 1966 р. художник переходить до секції монументального мистецтва. Відтоді, окрім живописних творів, у його доробку з’являються численні вітражі, монументально-декоративні композиції, мозаїки, монументальні панно, гобелени, проєкти оформлення інтер’єрів та екстер’єрів тощо. Разом з тим працює над серією портретів визначних постатей української історії та культури. У кожній його роботі відчувається виразний національний колорит та глибокий символізм. Кожен твір – своєрідний гімн людині, доброті, мудрості, правді і справедливості.

21 жовтня 1988 р. Іван-Валентин Задорожний помер після тяжкої хвороби. Поховали митця у рідному Ржищеві поруч з матір’ю. І сьогодні через майже чотири десятиліття по смерті митця його твори лишаються величним нагадуванням про неймовірний талант і неабияку працелюбність свого творця. Є один з його монументальних творів і в Чернігові.

«Криниця Коцюбинського» - монументально-просторова композиція авторства Івана-Валентина Задорожного, що є архітектурною домінантою будівлі літературної експозиції музею-заповідника М.Коцюбинськогоі, вражає масштабами, розмаїттям, глибиною та багатогранністю образів, які стали авторською візуальною інтерпретацією літературного світу письменника.

За спогадами співробітників, І.-В.Задорожний вперше завітав до музею М.Коцюбинського у першій половині 1970-х рр. разом з колективом авторів майбутньої експозиції, до якого, крім нього, увійшли А.Ігнащенко, Є.Дубовик, Ф.Коцюбинський, А.Гайдамака. На той час будівля ще проєктувалася і було складно сказати, яким буде її остаточне оздоблення. За час будівництва первинний проєкт неодноразово зазнавав змін. Ідея розширення експозиційних залів і створення наскрізного отвору між поверхами та розміщення в ньому колони, оздобленої декоративним різьблення, виникла у 1976 р. з ініціативи архітектора А.Ігнащенка. Це вимагало внесення суттєвих змін у проєкт будівлі, в якій уже було встановлено перекриття другого поверху і велася цегляна кладка третього. На погодження змін у архітектурному плані будівлі, а згодом і на вирішення проблем, пов’язаних з реалізацією проєкту і його фінансуванням знадобилися роки. Будівництво, розпочате 1976 р., завершили лише 1981 р. Одночасно тривала підготовка тематико-експозиційних планів та ескізів майбутньої експозиції.

Особливу увагу було приділено створенню композиції «Криниця Коцюбинського». Співробітники музею зустрічалися в Києві з І.-В.Задорожним, ознайомилися з ескізами та гіпсовою моделлю майбутньої композиції, надавали консультації щодо мистецького прочитання творів письменника. Було сподівання, що художник також розробить оздоблення зовнішньої стіни будівлі, спроєктувавши для неї композицію з кованої міді або ж кольорового скла. На жаль, через недостатнє фінансування ця ідея не була втілена.

За первинним задумом композиція мала бути виготовлена з червоного дерева, але в Чернігові знайти його було неможливо та й виявилося, що воно складно піддається різьбі. Врешті прийшли до висновку, що найраціональніше буде використати сосну, яку надав місцевий лісгосп. Співробітники музею брали участь у просушці матеріалу, що здійснювалася у печах меблевої фабрики, а згодом доправляли його до Києва, де у майстернях над створенням композиції працювали І.-В.Задорожний та Б.Плаксій.

Монтаж композиції розпочали у серпні 1983 р. За спогадами співробітниці музею О.Єрмоленко, «допомагали Валентину Задорожному його дружина Надія Яківна і син – ще школяр. Це була напрочуд дружна і метка команда. На місці зробили наскрізні прорізи у зручних місцях, щоб могла працювати вентиляція. А потім Задорожні поїхали десь в село, надерли вишневого клею, розтопили його і покрили все символічне дерево. Надія Яківна говорила, що деревина не так швидко буде темніти».

Минуло понад 40 років, та і сьогодні «Криниця Коцюбинського» вражає. Здіймаючись крізь усі три поверхи будівлі, вона має висоту – 10,5 м, і загальну площу різьблення – 112 квадратних метрів. На її гранях можна побачити назви або ж ілюстрації чи не до всіх творів М.Коцюбинського. При цьому, на кожній грані, на кожному поверсі можна вирізнити ключові архетипові образи, що подекуди виходять далеко за межі творчої лабораторії письменника, вибудовуючи незримий зв'язок між мистецькими світами І.-В.Задорожного, М.Коцюбинського і знаходять своє коріння в глибинах українського народного світобачення. Та й сам конструктивний образ – криниці складеної з брусів у зруб – стає алегоричним образом джерела народної культури, народної пам’яті, котра знаходить своє відображення в кожній грані людського буття. Поміж героями творів М.Коцюбинського І.-В.Задорожний органічно вписує сакральний образ матері, який червоною ниткою проходить через усю творчість художника, часто набуваючи рис характерних народній іконографії.

Побутує поміж музейниками й інша назва композиції – «Дерево життя», що певно невипадково. В основі композиції – образи чоловіка і жінки, що садять дерево, яке одночасно символізує зародження нового життя і одвічний нерозривний зв'язок поколінь – минулого, теперішнього і майбутнього. На цьому «дереві», що вітами тягнеться до неба, краси, сонця (яке, до речі, зображене на вершині композиції), можна побачити життя у всіх його проявах, де поруч ідуть вірність і зрада, страх і відвага, добро і зло, народження і смерть.

У 2017 р. монументально-просторову композицію І.-В.Задорожного «Криниця Коцюбинського» (1978 – 1983 рр.) було занесено до Книги рекордів України.

Берегиня творчої родини

marije4ka07 — Thu, 02 Jul 2026 10:15:24 GMT

Відома українська співачка Жанна Боднарук в одному з інтерв’ю розповіла: «Я народилася в музичній сім’ї. Тато в мене – хормейстер Боднарук Любомир Мирославович, знаменитий диригент, один із найкращих у Європі. А моя мама, Любов Федорівна, спочатку працювала в музичній школі, а пізніше – на чернігівському радіо та телебаченні. Мама і стала моєю першою вчителькою з фортепіано. І в дитинстві я вже мріяла про творчість. У дитинстві я слухала різну музику: і народну, і популярну, і джазову, і класичну. У мене були широкі можливості для творчого розвитку.

Моє дитинство було щасливим. Ми з батьками їздили $CUT$на море, відзначали разом свята й різноманітні сімейні події. Моя матуся прекрасно шила, і в мене були гарні вбрання. Музику я любила з дитинства…

Моя мама – це мама, яка збирає під своїм крилом всіх. І вона обігріє словом і своєю любов’ю. Це жінка, у якої вистачає любові на всіх, з неї можна брати приклад. Це берегиня сім’ї».

У далекому 1978 році родина Боднаруків переїхала до Чернігова. Любов Федорівна працювала мистецтвознавцем у лекторійній бригаді обласної філармонії, а з 1982 року перейшла на роботу до обласного радіокомітету на посаду редактора музичних програм. Із 1995 року працювала на обласному телебаченні, займаючи цю посаду.

За час роботи на телебаченні Любов Боднарук започаткувала мистецькі передачі: «Дзвінкі барви Полісся», «Мистецькі барви Придесення», «Чернігівська мрія», «Зустріч для вас», «Наше життя – театр». Героями цих передач були мистецькі колективи, майстри народної творчості, письменники, вчителі, актори, музиканти, художники.

2006 року за цикл культурологічних передач, висвітлення музичних і культурних подій на Чернігівщині Любов Федорівна Боднарук удостоєна звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського у номінації «Журналістика».

Документи «Інвентарної справи на садибу музею М.М. Коцюбинського» (або становлення музею письменника)

marije4ka07 — Thu, 02 Jul 2026 09:14:56 GMT

У справі зберігся (із втратами тексту) акт, складений 15 вересня 1935 року міським землеміром Кравец А.Д. (так у документі) та техніком земельного сектору чернігівського Міськкомгоспу Аникиенко И.П. (так у документі) у присутності директора музею ім. Коцюбинського гр. Коцюбинського Хоми Михайловича.

У зв'язку з тим, що за даними колишнього плану садиби № 3 по вул. Коцюбинського, садиба була більшою за площею ніж теперішня, тому кордони Заповідника не збігаються з колишніми. Недостатня$CUT$ площа була прирізана за рахунок суміжних садиб, на яких було встановлено старий кордон Заповідника.

Прирізування зроблено з садиб по вул. 1-ий Холодний Яр: № 45 - 58,22 м ².; № 47 - 140,72 м ².; № 49 - 222,85 м ².; № 51 - 291,47 м ².; № 53 - 68,80 м ². А всього прирізано 782,06 м ².

З боку садиби № 1 по вул. Коцюбинського, за даними старого плану, теперішні межі садиби Заповідника розширилися за рахунок суміжної садиби на 66, 25 м².

При встановленні колишніх кордонів Заповідника нами започатковано такий метод – складено план у масштабі 1:500 тобто, такому масштабі, який є у Міськкомгоспі на садибу Заповідника ім. Коцюбинського у теперішніх кордонах.

При суміщенні старого та нового планів встановлено, що межі вулиці та суміжних садиб з правого боку Заповідника залишилися без зміни, решта меж Заповідника проходить у середині садиб, з яких зроблена прирізка.

Поворотні пункти меж садиби Заповідника, за даними старого плану в натурі, закріплені кілочками та директору Заповідника Коцюбинському Х.М. відомі. При цьому додається план садиби Заповідника з позначенням теперішніх та колишніх кордонів.

Міськ. землемір Кравец (так у документі)

Технік Аникиенко (так у документі)

Директор Заповідника ім. Коцюбинського Х. Коцюбинський

Далі буде.

«Конституція – основа держави і права»

marije4ka07 — Sun, 28 Jun 2026 04:10:57 GMT

28 червня у літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського розпочала свою роботу виставка бібліотечних матеріалів «Конституція – основа держави і права». У вітрині представлена література з наукової бібліотеки музею: Конституція України, прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика, Народна Конституція, обговорення якої ініціював тодішній президент України Віктор Ющенко, а також книги по історії України, з яких можна дізнатися більше про процес створення Основного документу нашої держави.$CUT$

Виставка приурочена до Дня Конституції України — одного з найважливіших державних свят, що символізує утвердження незалежності, демократичних цінностей та верховенства права в нашій державі. Експозиція покликана ознайомити відвідувачів з історією створення Конституції та етапами її розвитку від козацької доби до сьогодення.

Особливу увагу привертають видання, присвячені діяльності гетьмана Пилипа Орлика. Його Конституція 1710 року вважається однією з перших європейських конституцій.

Книги та документи, представлені у вітрині, допоможуть відвідувачам глибше зрозуміти роль Основного Закону в житті суспільства, його вплив на формування правової культури громадян та розвиток сучасної української держави. Виставка буде цікавою всім, хто цікавиться історією України, питаннями державотворення та правової спадщини нашого народу.

Виставка триватиме протягом двох тижнів: з 28 червня по 12 липня.

Адреса музею: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Тел.: (093) 002-42-96.