Чернігівський музей-заповідник Михайла Коцюбинського

У музеї Коцюбинського відбувся показ-презентація оцифрованих кінофільмів із фондової колекції

marije4ka07 — Tue, 15 Sep 2026 11:59:40 GMT

У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського зберігається чимало кінострічок, відзнятих за мотивами творів Михайла Коцюбинського. Деякі з них потрапили до фондової колекції ще в 70-хх роках. Тоді ж їх показували студентам, учням, які приходили до музею. Але з часом показ кінострічок призупинився, оскільки така форма запису стала застарілою. Задля відновлення популяризації українського кіно з автентичним дубляжем торік музей почав активну співпрацю з Національним центром Довженко-Центр, який узявся оцифровувати та реставрувати кінострічки. Так, музей уже отримав оцифровані короткометражні кінострічки «Що записано в книгу життя»$CUT$ (режисер – О.Денисюк, 1988 рік) та «Втеча» (режисер – Г.Байдюк, 1969 рік). І саме сьогодні, 15 вересня, гості музею-заповідника М.Коцюбинського мали змогу переглянути ці кінороботи.

До показу-презентації у музеї долучився онлайн Олександр Денисенко – режисер фільму «Що записано в книгу життя». Саме з ним Довженко-Центр працював протягом тривалого часу задля того, аби максимально ефективно відреставрувати кінострічку, відзняту за мотивами творчості Михайла Коцюбинського. Окрім цього, гості змогли поспілкуватися наживо з керівницею Кіноархіву Довженко-Центр, кінознавицею Альоною Пензій. Вона зазначила, що збережені в регіональних кіноархівах та невеликих музейних колекціях зразки творів українського кінематографу ХХ століття мають неабияке значення для української культури, адже інколи такі перлини кіномистецтва є дуже рідкісними екземплярами.

У Довженко-Центрі ще триває робота на оцифруванням інших кінострічок з фондової колекції музею-заповідника, зокрема Одеської кіностудії «Пе-коптьор (На піч)» Володимира Карасьова та «Коні не винні» Станіслава Комара, а також стрічки кіностудії ім. Довженка «Кривавий світанок» Олексій Швачки та «Дорогою ціною» Марка Донського. Тож сподіваємося, що невдовзі в музеї відбудуться нові покази-презентації відновлених та оцифрованих українських кінострічок!

Віртуоз різьбярського мистецтва

marije4ka07 — Mon, 14 Sep 2026 05:12:20 GMT

Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України Андрій Григорович Каменецький натхненно і плідно працює керівником студії декоративного дереворізьблення у Чернігівському обласному центрі народної творчості. На заняттях майстер знайомить учнів з давніми традиціями народного мистецтва, навчає створювати орнаментальний малюнок, виконувати геометричну і рельєфну різьбу на баклажках, тарелях, ковшах, скринях. Особливу увагу в роботі з дітьми А.Каменецький надає відродженню і розвитку традицій художнього дереворізьблення Сіверщини.

Майстер досконало володіє техніками об’ємного, $CUT$плоско-рельєфного, тригранно-виїмчастого різьблення, токарства, столярства. Авторські твори Андрія Каменецького зберігаються у фондах державних музеїв, а також у приватних колекціях України та закордоння.

Роботи майстра експонуються у Батуринському Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин», музейному комплексі «Древній Любеч», Чернігівському обласному історичному музеї імені В.Тарновського, музеях Києва.

Андрій Григорович – активний учасник численних регіональних обласних, всеукраїнських виставок декоративно-прикладного мистецтва. Андрій Каменецький – лауреат Всеукраїнської премії імені Костя Широцького, володар срібної медалі Академії мистецтв України, має відзнаку «За збереження народних традицій та народної культури». Також він відзначений Державними та Президентськими стипендіями для майстрів народного мистецтва України. У вересні 2009 року за досягнення у розвитку традиційного різьбярського мистецтва Андрій Григорович Каменецький був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського у номінації «Декоративне та образотворче мистецтво».

15 вересня. Музей-заповідник М.Коцюбинського запрошує на показ-презентацію оцифрованих кінофільмів за творами письменника

Kotia — Sat, 12 Sep 2026 08:40:12 GMT

15 вересня музей-заповідник М.Коцюбинського і Національний центр Олександра Довженка запрошують чернігівців та гостей міста на цікаву кінозустріч. Цього вересневого дня, майже напередодні народин письменника, ми презентуємо перші оцифровані фахівцями Довженко-Центру кінострічки з фондової колекції музею - унікальні та дуже атмосферні студентські роботи, що були зняті за мотивами творів М.Коцюбинського.

Під час заходу разом з керівницею Кіноархіву Довженко-Центру кінознавицею Альоною Пензій ми $CUT$

поговоримо про значення невеликих музейних та регіональних кіноархівів у збереженні і дослідженні творів українського кінематографу 20 ст.;
дізнаємося про роботу Довженко-Центру з дослідження, оцифрування та повернення у широкий доступ оригінальних стрічок українських авторів, знятих на вітчизняних кіностудіях;
переглянемо оцифровані та реставровані короткометражні кінофільми «Втеча» (1969, режисер Г.Байдюк) і «Що записано в книгу життя» (1988, режисер О.Денисенко);
поспілкуємося про те, якою є режисерська робота над фільмом на етапі безпосереднього знімання і чи змінюється погляд на стрічку, коли автор повертається до неї десятиліття потому.

Отже, 15 вересня о 13.00 зустрічаємося у кінолекційній залі Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського.

Вхід вільний.

Адреса музею: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Телефон для довідок: 093 002 4296.

Архівні пошуки та знахідки. Продовження

marije4ka07 — Wed, 09 Sep 2026 06:00:55 GMT

Хома Коцюбинський у своїй заяві зазначає: «Вступивши 23 листопада (імовірно 1920 року – Авт.) в завідування господарством цього будинку, я за дорученням т. Малкіної спілкувався з т. Гриневичем та іншими представниками Комгосора (Комітет державних споруд, орган діяв у 1920-х роках) з метою прискорення ремонту, вказавши їм, що мотивом поспіху є та обставина, що садиба та будинок обнесені парканом, що ускладнює спостереження та існує небезпека розграбування їх з боку Холодного Яру (район у місті Чернігові, зберігся – Авт.), де багато хуліганів, і навіть із поля, що належить громаді Казанської церкви.$CUT$

Представники Комгосору, здавалося, дослухалися до моєї заяви і обіцяли через «два дні» приступити до ремонту. Третього дня я знову був у Комгосорі і заявив, що робітники не з'явилися, і знову отримав обіцянку, що ремонт почнеться «неодмінно завтра». І ось уже закінчується третій місяць, а всі обіцянки Комгосора залишаються порожнім звуком, якщо не враховувати доставлених п'яти віконних рам без скла, шести возів глини та піску, і шести пудів крейди, а також знятого з балкона залізного даху, причому частина заліза взята майстром для виготовлення пічних дверцят».

Далі буде.

Журналіст і літератор Петро Антоненко

marije4ka07 — Mon, 07 Sep 2026 08:41:02 GMT

Понад чотири десятиліття років інтенсивного творчого життя плідно працює у вітчизняній пресі наш земляк Петро Якович Антоненко. Випускник факультету журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка у 1989 році був прийнятий до Національної спілки журналістів України.

З ім’ям Петра Антоненка читачі асоціюють Куликівську районну газету «Поліська правда», всеукраїнську громадсько-політичну$CUT$ газету «Сіверщина», редаговану ним до 2006 року, всеукраїнський культурологічний тижневик «Слово Просвіти». Петро Якович Антоненко – член польсько-українського клубу журналістів «Без упереджень».

Петро Антоненко став одним із засновників відомого далеко за межами України журналу «Літературний Чернігів» (1992). Актуальні обласні газети «Світ-інфо» і «Струна», які започаткував Петро Антоненко, здобули велику популярність серед численних вдячних читачів. За різнобічну плідну діяльність активний просвітянин Петро Якович Антоненко має низку престижних відзнак, серед них – Чернігівська обласна літературна премія імені Бориса Грінченка (1992) і Чернігівська літературно-мистецька премія імені Михайла Коцюбинського (1996), яку автор здобув за книгу прози «Бабине літо», що вийшла друком у 1994 році у Чернігові.

Архівні пошуки та знахідки

Kotia — Wed, 02 Sep 2026 07:19:56 GMT

Будинок родини Коцюбинських в Чернігові й до сьогодні зберігає чимало таємниць. Малодослідженим є період з 1921 року (смерть вдови письменника Віри Устимівни Коцюбинської, перехід будинку до чужих рук) по 1934 рік (початок організації музею письменника). У деяких джерелах зазначено, що протягом майже 15 років у будинку працював Дитячий будинок, знаходився молодіжний клуб, кімнати здавалися приватним мешканцям, зустрічала читачів районна бібліотека.$CUT$

Сьогодні відповісти на численні питання допомагають архівні дослідження. Справа ця непроста. Для отримання хоча б невеликої інформації необхідно перелопатити величезну кількість документів з різних фондів. Цілісна картина поки що відсутня. Але пошуки продовжуються.

З огляду на хронологію, доречно буде розпочати саме з цієї заяви, яку було виявлено у справі Чернігівського відділу народної освіти Чернігівського губвиконкому (21 січня–08 квітня 1921 року).

У лютому 1921 року завідувач господарством I Українського дитячого будинку Хома Михайлович Коцюбинський спрямовує на адресу підвідділу соціального виховання дітей при Губнаросвіті заяву такого змісту: «Три місяці тому на вимогу Губнаробразу Губвиконкомом у терміновому порядку виселені з будинку Юрія Коцюбинського мешканці для влаштування в ньому I Українського дитячого будинку. Комісія, що з'явилася незабаром, оглянула будинок і згідно з її актом Комгосором (Комітет державних споруд, орган діяв у 1920-х роках) складено кошторис з ремонту, який доручено техніку Гриневичу».

Тож можна підвести певні підсумки. Після від’їзду до Сарапула Віри Устимівни Коцюбинської, до будинку заселилися мешканці, яких було виселено з метою організації в Чернігові I Українського дитячого будинку. Можливо саме тоді зникла певна частина меблів тощо Коцюбинських. Приймається рішення зробити ремонт.

Далі буде.

Архівні пошуки та знахідки

marije4ka07 — Wed, 02 Sep 2026 04:46:28 GMT

Будинок родини Коцюбинських в Чернігові й до сьогодні зберігає чимало таємниць. Малодослідженим є період з 1921 року (смерть вдови письменника Віри Устимівни Коцюбинської, перехід будинку до чужих рук) по 1934 рік (початок організації музею письменника). У деяких джерелах зазначено, що протягом майже 15 років у будинку працював Дитячий будинок, був молодіжний клуб, кімнати здавалися приватним мешканцям, зустрічала читачів районна бібліотека.

Сьогодні відповісти на численні питання допомагають архівні$CUT$ дослідження. Справа ця непроста. Для отримання хоча б невеликої інформації необхідно перебрати величезну кількість документів з різних фондів. Цілісної картини поки що немає. Але пошуки продовжуються.

Тож можна підсумувати, що після від’їзду до Сарапула Віри Устимівни Коцюбинської, до будинку заселилися мешканці, яких було виселено задля організації в Чернігові I Українського дитячого будинку. Можливо, саме тоді зникла певна частина меблів Коцюбинських. Ухвалено рішення зробити ремонт.

Далі буде.

Невтомна у творчій праці Ірина Ральченко

marije4ka07 — Mon, 31 Aug 2026 04:50:09 GMT

З юних літ Ірина Григорівна Ральченко – справжня енерджайзерка, сповнена ентузіазму і потужної творчої енергії. Її організаторські здібності яскраво розкрилися ще під час навчання у школі №1 міста Чернігова, у педагогічному інституті імені Т.Г.Шевченка, на міському радіо. Глибокі знання, невтомна допитливість допомагають Ірині Григорівні успішно йти по життю.

У колі інтересів Ірини Ральченко – історія Чернігово-Сіверщини (близько п’яти десятків наукових праць), $CUT$родини Галаганів та Савченко-Більських. У творчому доробку невтомної дослідниці – альбоми-каталоги «О.Савченко-Більський» (2006), «Чернігів і чернігівці» (2007), телепроєкт «Чернігів і чернігівці», радіопроєкт «Острів скарбів в океані мистецтва».

У 2001-2018 роках Ірина Ральченко успішно працювала директоркою Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана, тривалий час була членом Правління Чернігівської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Заслужений працівник культури України.

За книгу «Олександр Савченко-Більський. Чернігівський слід на паризькому Монпарнасі» Ірина Григорівна Ральченко у вересні 2021 року відзначена Чернігівською обласною премією імені Михайла Коцюбинського у номінації «Народознавство».

І ще один автограф Хоми Коцюбинського

Kotia — Fri, 28 Aug 2026 11:46:22 GMT

Хома Коцюбинський, перебуваючи під час громадянської війни на посаді інструктора з садівництва та городництва при соцвихованні, відправив на адресу Губнаробраза доповідну записку наступного змісту: "Більшість фруктових садів при дитячих закладах м. Чернігова цього року за врожаєм можна віднести до вище середнього.

Зважаючи на відсутність сторожів при цих садах, останні вже обкрадаються сторонніми і дітьми-вихованцями дитячих будинків, причому, крім зривання фруктів, спостерігається сильна поломка дерев, $CUT$на яких діти влаштовують гойдалку або просто розгойдуються, нависаючи по три-чотири на гілці. Неодноразові мої зауваження та співбесіди про користь садів та необхідність їхньої охорони ні до чого не привели і поломка дерев, у міру наливання фруктів, посилюється.

Призначений в якості відповідального за збереження садів, а також побоюючись, що при такому становищі, незважаючи на великий урожай, дитячі установи не отримають від них користі (через тиждень-два всі дерева будуть оголені), я вважаю необхідним негайно організувати охорону садів, оплачуючи працю з охорони частиною врожаю, оскільки за гроші знайти сторожів неможливо. Інструктор Хома Коцюбинський. 20 червня 1921 року».

P.S. Можливо досвід спілкування з такими розбишаками згодився Хомі Коцюбинському під час (1923–1925 рр.) роботи на посаді директора 1-го Зразкового дитбудинку кооперації у місті Києві. Джерело: Вікіпедія.

Виставка бібліотечних матеріалів «Сторінками Незалежної України»

marije4ka07 — Mon, 24 Aug 2026 04:36:56 GMT

До 35-ї річниці проголошення незалежності України в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського розпочала свою роботу виставка бібліотечних матеріалів «Сторінками Незалежної України». На ній представлені книги з наукової бібліотеки музею-заповідника – історична, художня, документальна література, що ілюструє процес становлення найважливішого для українського державотворення процесу – проголошення незалежності.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила $CUT$Акт проголошення незалежності України. Незалежність стала закономірним результатом національно-визвольної боротьби.

01 грудня 1991 року рішення Верховної Ради було закріплене референдумом, у якому взяло участь 84% виборців, з яких понад 90% проголосувало за незалежність. Того ж дня відбулися вибори президента України, перемогу на яких здобув Леонід Кравчук. Так українська незалежність отримала вищу політичну форму – державу Україна.

Виставка бібліотечних матеріалів «Сторінками Незалежної України» триватиме протягом двох тижнів – з 24 серпня по 06 вересня.

Адреса музею: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Тел.: (093) 002-42-96.

Лауреатів обласної літературно-мистецької премії ім. М.Коцюбинського за 2026 рік визначено

Kotia — Thu, 20 Aug 2026 07:23:11 GMT

18 серпня 2026 року відбулося засідання комісії з присудження Обласної літературно-мистецької премії ім. М.Коцюбинського, котре було присвячене фінальному обговоренню кандидатів та визначенню лауреатів премії ім. Великого Сонцелюба.

Цього року на розгляд комісії було подано 19 заявок на здобуття премії у шести номінаціях. Про мистецькі здобутки претендентів широко розповідалося у численних повідомленнях ЗМІ та на сторінках інтернет-ресурсів.$CUT$

Після обговорення комісія шляхом таємного голосування визначила переможців. Отже, лауреатами Обласної літературно-мистецької премії ім. М.Коцюбинського за 2026 рік стали:

«Поезія» - Людмила Лихова (літературний псевдонім — Ліна Ланська) – за збірку поезій «Обвуглені миті» (2025 р.);

«Проза» - Олексій Ануля – за книгу «Jingle BellZ» (2026 р.);

«Народознавство» - Анатолій Адруг – за книгу «Мистецтво Чернігова другої половини XVII – початку XVIII століть» (2026 р.);

«Театральне мистецтво» - Алла Соколенко, провідна актриса та режисерка Ніжинського академічного українського драматичного театру імені М.М. Коцюбинського;

«Музичне мистецтво» - Микола Сукач, заслужений діяч мистецтв України, художній керівник і головний диригент академічного симфонічного оркестру «Філармонія» Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм;

«Декоративне та образотворче мистецтво» - Маріанна Ваценко, провідний методист з виставкової діяльності та розвитку народних ремесел і художніх промислів, керівник студії художнього розпису (петриківський розпис, писанкарство) Обласного центру народної творчості.

Вручення премії відбудеться 17 вересня у музеї-заповіднику М.Коцюбинського під час урочистостей з нагоди 162 річниці від дня народження письменника.

Ф. Р_2127: Біографічні нотатки щодо родини Коцюбинських (або лист Ірини Коцюбинської до Володимира Мазного). Закінчення.

Kotia — Wed, 19 Aug 2026 11:22:08 GMT

«Одружилася вона (няня Марина Печорна – Авт.) з Михайлом Печорним. Він працював у психіатричній лікарні д-ра Розенеля Альфреда Германовича. Помер від висипного тифу. У Марини було 2 дітей – Марія і Роман. Її дочка – Марія Михайлівна Шевченко – і зараз живе у місті Чернігові по вул. Дзержинського (нині Л. Боднарука – Авт.). Її син Роман загинув під час Вітчизняної війни (так у документі).

Марина родом з Борзнянщини. Батьки взяли її нашою нянькою, бо вона добре володіла українською мовою.$CUT$

Юлія Степанівна Дейша (у дівоцтві Гортинська) – мати Віри Устимівни. Рік народження її не знаю. Померла вона в листопаді 1893 року і поховали в Чернігові біля Єлецького монастиря.

Брат її Василій (так у документі) Степанович Гортинський займав у Чернігові посаду губерніального (так у документі) лікарського інспектора та водночас був лікарем Чернігівського жіночого єпархіального училища.

У нього був син Петро Васильович Гортинський та дочка Марія Василівна Гортинська (у шлюбі Павлова). Вона здобула вищу освіту у Швейцарії. Була професором палеонтології Московського державного університету. Там же працював її чоловік – професор, археолог Олексій Петрович Павлов».

Ім’ям Віталія Шевченка названа зірка в сузір’ї Великої Ведмедиці

marije4ka07 — Mon, 17 Aug 2026 05:12:29 GMT

Так писав його земляк Станіслав Шевченко. Успішний у багатьох творчих сферах уродженець Ічні Віталій Федорович Шевченко – активний український політик, журналіст, письменник і громадський діяч, автор низки книг поезії, прози, публіцистики і краєзнавства. Він був одним із фундаторів Народного Руху України, народним депутатом України кількох скликань, Головою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, неодноразово включався експертами до списку ста найвпливовіших людей України.

Віталій Федорович був членом Національних спілок $CUT$журналістів, письменників і краєзнавців України.

Як журналіст Віталій Шевченко плідно працював у редакціях газет «Трудова слава», «За педагогічні кадри», «Друг читача», «Молода гвардія», «Наш час», «Час/Тime», «Ukrainian News» (Канада), в журналі «Сільські обрії».

Різнобічна творча діяльність В.Шевченка відзначена численними преміями: імені О.Стороженка, імені С.Васильченка, імені П.Тронька, імені М.Гоголя «Тріумф», імені І.Огієнка та ін.

У вересні 2015 року Віталій Федорович Шевченко здобув Чернігівську обласну премію імені Михайла Коцюбинського за вагомий внесок у вивчення та популяризацію історико-культурної спадщини та «Енциклопедію Ічнянщини» (Гнозіс, Київ, 2014).

Ще одну грань таланту митця розкриває його поезія:

Я проснувся. Мене

розбудило докучливе Слово.

Шмагонуло по лінощах,

смуток з чола зняло.

І сказало: «Пора!

Ранок постав рушниковий».

Кращого – не було…

І мене повела

В життя Рушникова Дорога

З рушниковими крилами,

обрізаними людьми.

Я розшукував істину

І дізнався про неї від Бога:

Це Вкраїна і ми.

У музеї-заповіднику М.Коцюбинського відкрилася художня виставка фактурного живопису та аплікації Юлії Моісцрапішвілі

Kotia — Wed, 12 Aug 2026 12:47:30 GMT

12 серпня у музеї-заповіднику М.Коцюбинського відкрилася виставка мистецьких робіт талановитої чернігівської художниці Юлії Моісцрапішвілі.

Роботи мисткині, виконані у техніках фактурного живопису та аплікації з листового металу, вражають і надихають на роздуми, дозволяючи доторкнутися до таїни творчого світу художниці. Виразні портрети та іконографічні сюжети, створені переважно у контрастній кольоровій гаммі, різнобарвні символічні та зооморфні образи-метафори, реалістичні історії сьогодення, втілені на полотні, складають цілісну експозицію, в якій розкривається багатогранний талант авторки.$CUT$

Окремий розділ виставки художниця присвятила пошануванню своєї бабусі Валентини Гребеник, презентуючи у ньому її вишивки, що для пані Юлії стали символом родинної пам’яті і зв’язку поколінь.

Художниця Юлія Моісцрапішвілі народилася 6 липня 1981 року в м. Кролевець Сумської області. Мати Юлії Теймуразівни – інженер легкої промисловості, батько був професійним художником та музикантом, тож уже у ранньому дитинстві у неї прокинулася пристрасть до малювання.

З 1991-го по 1997 рік навчалася у школі-студії образотворчого мистецтва, в Палаці культури текстильників м.Чернігова, під керівництвом чернігівської художниці Малиш Л.І., вивчала рисунок, живопис, декоративну композиції, станкову композицію, історію мистецтв, скульптуру. І вже тоді зрозуміла, що творити – це покликання всього її життя.

В 2001 році вступила до Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка на факультет початкового навчання і образотворчого мистецтва, де вивчала живопис, рисунок, декоративно-прикладне мистецтво, мистецьку спадщину Чернігівщини, історію культури. Навчаючись іще на третьому курсі, почала активно працювати над замовленнями, пускаючи свою творчість поміж люди.

Характерна манера художниці – пастозність, багатошарова техніка, що створює насиченість і об’ємність на полотні. Риси, притаманні творам Юлії Моісцрапішвілі – це емоційність, динамічність, рух. Портрети здебільшого монохромні, мають у собі глибину, характерність, емоційність. Особливе місце у творчості займає іконопис.

Художниця працює у різних техніках та жанрах.

Виставка в музеї експонуватиметься протягом місяця та буде доступна для перегляду щодня: у будні – з 9.00 до 17.00, у вихідні – з 10.00 до 17.00.

Вартість вхідного квитка:

для дорослого – 30 грн;
для дитини/студента – 20 грн.

Адреса музею: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Телефон для довідок: (093) 002 42 96.

Ф. Р_2127: Біографічні нотатки щодо родини Коцюбинських (або лист Ірини Коцюбинської до Володимира Мазного).

Kotia — Wed, 12 Aug 2026 06:55:07 GMT

…«Леонід Михайлович (рідний брат письменника) був наймолодшим в родині. Року народження не знаю, а помер він у жовтні 1907 року.

Глікерія Максимівна Коцюбинська (мати письменника) народилася у травні 1845 року, померла у лютому 1917 року. Марія Максимівна Блоневська, старша сестра Глікерії Максимівни народилася 1843 року (дата неточна), померла у липні 1912 року.

У Віри Устимівни було 2 брати і сестра: $CUT$Костянтин Устимович, Василь Устимович, Софія Устимівна. Костянтин Устимович Дейша був одружений з Олександрою Василівною Єсаковою. Спочатку Костянтин жив у Чернігові зі своєю матір’ю Юлією Степанівною Дейшою (дівоче прізвище – Гортинська), потім – у Туркестані, а в 1900–1915 роках й пізніше – Житомирі.

Василь Устимович Дейша. Дати народження не знаю. Помер 13.02.1920. Василь Устимович закінчив у Петербурзі технологічний інститут. Працював у 1906 році в Києві старшим губернським фабричним інспектором, а потім у Москві – інспектором котлонадзору на виробництві. Одружився з відомою співачкою Великого оперного театру (так у документі) Марією Адріанівною Дейшою-Сіоницькою.

Софія (точніше Марія – Авт.) Устимівна – старша сестра Віри Устимівни – була одружена із Садовським. У них було три дочки: Зоя, Віра, Муся. Софія Устимівна померла приблизно у 1902–1903 роках. Рік її народження я не знаю.

Гортинський Олександр Олександрович – двоюрідний брат Віри Устимівни – був міським архітектором в Чернігові. Його сестра Ольга Олександрівна Гортинська була дружиною народовольця емігранта Дебогорія-Макриєвича.

Няні Даші у нас не було. Просто Михайло Михайлович радив Вірі Устимівні запросити якусь Дашу у лютому 1898 року допомогти по господарству. Нас всіх виняньчила Марина Печорна. Я її добре пам’ятаю. Вона від нас пішла після того, як виняньчила брата мого Романа».

Далі буде.