Чернігівський музей-заповідник Михайла Коцюбинського

Ф. Р–2127: Штатний розпис (або працівники музею у 1950-х – 1960-х роках). Закінчення.

marije4ka07 — Fri, 12 Jun 2026 08:26:47 GMT

На сьогодні відомості (джерело – Державний архів Чернігівської області) щодо співробітників музею Михайла Коцюбинського вичерпано. Зупиняємося на 1964 році. На той момент колектив складався з 13 чоловік. Перші чотири рядки у списку співробітників займали: Ірина Коцюбинська (1899 року народження, директор, вул. Коцюбинського 3; дата зачислення – 9 листопада 1956 року; освіта – вища, Всесоюзний юридичний інститут, юрист); Лука Прокопенко (1920 року народження, заступник директора з наукової частини; вул. Пролетарська 40, кв. 8; дата зачислення – 20 травня 1957 року; освіта – вища, Черкаський педінститут, факультет$CUT$ мови і літератури (диплом з відзнакою), філолог); Наталія Тихомолова та Зубко Анна (див. попередні дописи).

З’явилися нові співробітники: Носов Михайло Семенович(1907 року народження, старший бухгалтер; адресу не вказано; дата зачислення – 21 грудня (рік не вказано); освіта – середня, курси); Кобитченко Людмила Яківна (1933 року народження, прибиральниця, вул. Малясова, 7; дата зачислення – 11 листопада 1963 року; освіта – середня); Лінде Людмила Михайлівна (1945 року народження, двірник, вул. Комуністична, 5 а; дату зачислення не вказано; освіта – середня); Хватова Алевтина Петрівна (1939 року народження, опалювач, вул. Привокзальна 14; дата зачислення – 14 листопада 1963 року; освіта – середня); Харета Ольга Дем’янівна (1935 року народження, садівник, вул. Олега Кошового 16; дата зачислення – 13 травня 1961 року; освіта – середня, Борзнянський сільськогосподарський технікум, агроном).

Історія рідного села у книгах Івана Кирієнка

marije4ka07 — Mon, 08 Jun 2026 04:12:29 GMT

Член Національної спілки краєзнавців України Іван Олексійович Кирієнко – автор і упорядник численних публікацій з етнографічної, фольклорної, історичної і краєзнавчої тематики. Він брав активну участь у підготовці таких історичних видань: «Долі репресованих земляків Чернігівського району», «Літопис доль та днів минулих», книги третя та четверта, «Нас, друзі, Менщина єднає» та багатьох інших. Чернігівська обласна газета «Деснянська правда» і районна газета «Наш край» надрукували 39 розвідок і досліджень талановитого історика і краєзнавця.

15 вересня 2023 року Іванові Кирієнку була вручена Чернігівська$CUT$ обласна літературно-мистецька премія імені Михайла Коцюбинського у номінації «Народознавство». Цю престижну нагороду невтомний дослідник історії рідного краю здобув за книги «Черниш. Книга 1» (2018) і «Черниш. Книга 2. І хрестиком, і доріжкою» (2023).

У передмові до другої книжки доктор історичних наук Володимир Дятлов відзначив, що це видання, написане на основі сучасного міждисциплінарного принципу, «… поєднує в собі історичну регіоналістику, краєзнавство, мемуаристику, генеалогію. Цінність книжки полягає не лише у висвітленні історії конкретного населеного пункту, а й у тому, що вона дає багатий джерелознавчий матеріал для вивчення історії українського села в цілому».

Ф. Р–2127: Штатний розпис (або працівники музею у 1950-х – 1960-х роках). Продовження

marije4ka07 — Thu, 04 Jun 2026 07:52:06 GMT

Ще один насичений інформацією документ – «Список працівників Чернігівського державного літературно-меморіального музею М. Коцюбинського станом на 1 квітня 1963 року».

З якихось причин зменшилася кількість співробітників – їх стало 13 чол. (попередня кількість – 15 чол.). Адміністративно-науковий кістяк зберігся майже повністю, але у списку вже не значиться науковий співробітник Сидоренко Наталія Іванівна. Посаду «старший бухгалтер» посіла Садова Раїса Григорівна (1936 року народження; вул. Трудова 5, кв. 63; дата зарахування – 1 січня 1963$CUT$ року; освіта – середня, Гомельський фінансово-економічний технікум; спеціальність – фінансист).

Музейним садом почала опікуватися Довбаш Катерина Петрівна (1923 року народження; вул. Ушакова, 11; дата зарахування – 22 січня 1963 року; освіта – середня, Сокиринський сільськогосподарський технікум, спеціальність – агроном).

На посаду «сторож» перейшла Марцинкевич Фаїна Григорівна, а її попередню посаду «двірник» обійняла Прямицька Валентина Іванівна (1944 року народження; провулок Проектний 2; дата зарахування – 17 листопада 1962 року; освіта – 9 класів), а посаду «прибиральниця» – Безчасна Валентина Петрівна (1940 рік народження; вул. Леніна 35, кв. 114; дата зарахування – 12 листопада 1962 року; освіта – 8 класів).

Не згадані у дописі співробітники (але вони присутні у списку, див. документ – Авт.) зберегли свої посади (див. попередній допис – Авт.).

Далі буде.

Медик і лірик Володимир Фриз

marije4ka07 — Mon, 01 Jun 2026 05:23:41 GMT

«Володимир Фриз – почесний громадянин міста Чернігова, заслужений лікар України. Він один із провідних фахівців України в царині травматології, реконструктивної ортопедії та ендопротезування. Очевидно, що його професійна діяльність не залишає вільного часу. Але він пише прозу і вірші, робить переклади польської поезії, пише вірші польською мовою…

У журналі «Літературний Чернігів», загальносуспільній газеті «Світ-інфо» та літературно-мистецькій газеті «Струна»$CUT$ надруковано чимало з творчого доробку Володимира Фриза. Це переклад із польської «Пан Тадеуш». Цикл віршів «Поезія Любові», які в 2013 році видані окремою книжкою трьома мовами – російською, німецькою та українською. Це ліричні пісні польських і німецьких авторів у перекладі українською мовою та вірші автора польською мовою. Також проза: оповідання «Осінь», «Повернення в минуле», «Спокусливі гроші», «Війна упирів», п’ять оповідань циклу «Історії неповторного Подолу».

У 2023 році Володимир Фриз завершив писати художньо-документальний роман «Сага про Галицький П’ємонт».

Володимир Фриз – лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Леоніда Глібова (2017 рік), яка встановлена літературною спілкою «Чернігів» та журналом «Літературний Чернігів», - писав у передмові до книги Володимира Фриза «Іронії людського буття» засновник і редактор Чернігівських обласних газет «Світ-інфо» і «Струна» Петро Антоненко.

За книгу повістей і оповідань «Іронії людського буття» (Київ, ВД «Авіцена», 2024) Володимир Іванович Фриз 2025 року відзначений Чернігівською обласною премією імені Михайла Коцюбинського у номінації «Проза».

Ф. Р–2127: Штатний розпис (або працівники музею у 1950-х – 1960-х роках). Продовження

marije4ka07 — Wed, 27 May 2026 04:44:53 GMT

Архівний документ «Список співробітників музею з повними анкетними даними за 1962 рік» презентує зміни, які відбулися у штатному розписі та безпосередньо у колективі, який збільшився на 1 людину. Ще одним науковим співробітником стала Сидоренко Наталія Іванівна (1930 року народження; освіта – вища, Полтавський педагогічний інститут, українка, стаж роботи в музеї – 1 рік). Посаду «завгосп» посів колишній садівник Дейнеко Дмитро Петрович (1914 року народження, освіта – середня, Кременецький сільськогосподарський технікум, українець, стаж роботи в музеї – 3 роки).

У свою чергу посаду «садівник» зайняла Харета Ольга Дем’янівна$CUT$ (1935 року народження, освіта – середня, Борзнянський сільськогосподарський технікум, українка, стаж роботи в музеї – 10 місяців). Доглядачів стало двоє (додали штатну одиницю за рахунок одного двірника) – Грузд Варвара Терентіївна (1909 року народження, освіта – початкова, українка, стаж роботи в музеї – 2 роки) та Приступа Галина Іванівна (до цього займала посаду опалювача) (1923 року народження, освіта – середня, українка, стаж роботи в музеї – 2 роки).

За чистотою слідкувала Вайсберг Єва Ізраїлівна (1935 року народження, освіта – початкова, єврейка, стаж роботи в музеї – 8 місяців). Посаду опалювача посіла Горшкова Світлана Миколаївна (1930 року народження, освіта – 7 класів, українка, стаж роботи в музеї – 1 рік). Двірником працювала Марцинкевич Фаїна Григорівна (1910 року народження, освіта – 5 класів, білоруска, стаж роботи в музеї – 1 місяць). У минулому в.о. двірника Компанець Килина Андріївна перейшла на посаду сторожа (1907 року народження, освіта – початкова, українка, стаж роботи в музеї – 2 роки).

Далі буде.

Видатна дослідниця історії Чернігівщини

marije4ka07 — Mon, 25 May 2026 04:45:08 GMT

Тамара Павлівна Демченко – відома в Україні, а також за її межами краєзнавиця, кандидат педагогічних наук. Випускниця історичного факультету Київського університету імені Т.Г.Шевченка, з 1971 року працює в галузі освіти.

Тамара Демченко – авторка численних дослідницьких публікацій, пов’язаних з Чернігівщиною і її людьми: «Містечко над Сновом», «Батько Шраг», «Голодомор 1932-1933 рр в Україні очима$CUT$ дослідників і свідків: Чернігівщина. Збірник матеріалів» та багатьох інших ґрунтовних праць.

Тамара Павлівна брала активну участь у виданні «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр в Україні. Чернігівська область». Неодноразова лауреатка Чернігівського обласного конкурсу «Краща книга року». Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії ЧДПУ імені Т.Г.Шевченка.

У вересні 2009 року за книгу «Батько Шраг» Тамара Демченко здобула звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського у номінації «Народознавство».

Ф. Р–2127: Штатний розпис (або працівники музею у 1950-х – 1960-х роках). Продовження

marije4ka07 — Wed, 20 May 2026 04:06:41 GMT

Найбільш інформаційно наповненим є документ «Список працівників Чернігівського літературно-меморіального музею М.М. Коцюбинського станом на 13 січня 1960 року». Показово, що список не містить граф з біографічними даними співробітників періоду Другої світової війни. Імовірно, вплинула Відлига – період в історії, що розпочався після смерті Йосипа Сталіна.

Презентуються біографічні складові вже 14 співробітників: ПІП, рік народження, національність (всі співробітники були $CUT$українцями), партійність, посада та адреса, дата прийому на роботу, освіта (навіть номери дипломів), спеціальність. Керівний та науковий склад не змінився.

Залишилися на своїх посадах: старший бухгалтер, завгосп, двірник, секретар-машиністка. Але з’явилися і нові співробітники: Дейнеко Дмитро Петрович (1914 року народження, садівник, адреса – вул. Коцюбинського, 10, розпочав роботу 18 травня 1959 року, освіта – середня (сільськогосподарський технікум); Крицька Лариса Григорівна (1939 року народження, наглядач, адреса – вул. Тельмана, 17, розпочала роботу – 19 липня 1958 року, освіта – середня, 10-літка); Дашко Надія Петрівна (1909 рік народження, прибиральниця, адреса – вул. Воровського, 32, розпочала роботу – 10 березня 1959 року, освіта – початкова).

Також: Приступа Анна Іванівна (1923 року народження, опалювач, адреса – вул. Маяковського, 6, розпочала роботу – 3 квітня 1960 року, освіта – середня, 10-літка); Компанєєць Акуліна Андріївна (1907 року народження, заміняла двірника, Марію Демиденко, яка була у декретній відпустці, адреса – вул. Пролетарська, 4, розпочала роботу – 9 листопада 1960 року, освіта – початкова); Портная Марія Іванівна (1898 року народження, сторож, адреса – вул. Пролетарська, 14, розпочала роботу – 30 серпня 1960 року, освіта – початкова).

Далі буде.

Дорогі колеги! Вітаємо вас із Міжнародним днем музеїв!

marije4ka07 — Mon, 18 May 2026 04:10:05 GMT

Музей – це не лише місце збереження історії та культурної спадщини, а й простір натхнення, пізнання та живого діалогу поколінь. Завдяки вашій відданості, професіоналізму й любові до своєї справи минуле оживає та знаходить шлях до сердець людей.

Бажаємо вам невичерпної енергії, творчого натхнення, нових цікавих проєктів, вдячних відвідувачів і тепла в колективі. Нехай ваша праця завжди буде гідно оцінена, а кожен день приносить$CUT$ радість, розвиток і гордість за свою справу.

Міцного здоров’я, добробуту, миру та нових звершень!
Зі святом!

Українські літератори про ранні твори Василя Стефаника. До 155-річчя від дня народження письменника (14.05.1871-07.12.1936)

marije4ka07 — Thu, 14 May 2026 05:57:21 GMT

У світову літературу Василь Семенович Стефаник увійшов як видатний майстер психологічної новели. Прозова спадщина Василя Стефаника невелика за обсягом. Це близько 70 новел, що склали його прижиттєві збірки «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905), «Земля» (1926), а також видання «Твори» (1933).

Загальне визнання самобутності таланту Стефаника прийшло вже після появи його першої збірки новел «Синя книжечка».$CUT$ Прочитавши її, Борис Грінченко писав Стефаникові: «Потрапила мені до рук Ваша «Синя книжечка». Ще поперед неї я читав Вашого «Камінного хреста». Прочитав я це все і поздоровив українську літературу з новим белетристом, що, певне, стане поруч із найкращими галицькими белетристами – Федьковичем і Франком».

Автор «Синьої книжечки» звернув на себе увагу насамперед відкриттям трагедії селянства, показом болючого процесу його пролетаризації, а також новизною і силою художнього вислову, майстерною обробкою тем. Саме з цієї збірки розпочався блискучий літературний злет Василя Стефаника. Неможливо залишитися байдужим, прочитавши такі новели, як «Катруся», «В корчмі», «Новина», «Виводили з села», де трагізм становища селянина полягав не тільки в зубожінні й розоренні, пролетаризації, а й у солдатчині.

«Стефаник змальовує селян, - зазначала Леся Українка, - які стоять на порозі до повної пролетаризації або вже переступили цей поріг». Леся Українка і Ольга Кобилянська говорили про Василя Стефаника як продовжувача традицій Федьковича. За їх спостереженням, Стефаник був таким самим, як і Федькович, знавцем мови, закоханим у селянське середовище. До того ж Стефаник далі розвинув одну з провідних тем творчості Федьковича – жовнірську. Їй присвячені дві новели зі збірки «Синя книжечка» - «Виводили з села» і «Стратився». Якщо у новелі «Виводили з села» батьківські серця крає страх за сина, то у новелі «Стратився» батьки вже оплакують єдиного сина, який, не витримавши служби в цісарському війську, закінчує життя самогубством.

В одному з листів до Василя Стефаника Ольга Кобилянська писала: «Виводили з села» - се сама крівава сльоза, а стільки поезії!». І далі зазначала, щоб так писати, як він, «…так бачити, треба мати очі такі, що бачать душу, і те ще, що і поза душею діється. У Вас такі очі».

На початку січня 1899 р. Ольга Кобилянська переклала німецькою мовою новели Стефаника «Лист» і «Катруся», переслала їх у Лейпціг письменникові Л.Якобовському, який мав намір видати антологію української літератури німецькою мовою, що її підготували Ольга Кобилянська і Осип Маковей.

У лютому 1899 року Василь Стефаник написав один із найсильніших своїх творів – «Камінний хрест», присвятивши його Кирилові Гаморакові. Саме життя, жахливі картини від’їзду селян-емігрантів з рідної землі спонукали письменника до цього. Прототипом головного персонажа твору був русівський селянин Стефан Дідух. Він «…дуже не хотів покидати свого камінного ґрунту, та діти, невістка і донька не давали йому жити, і він лише тому втік до Канади, щоб могти жити дальше». Так писав Стефаник у статті-спогаді «Під вражінням вистави «Земля».

Прочитавши новелу «Камінний хрест», Ольга Кобилянська одразу написала Стефаникові листа, в якому високо оцінила цей твір: «Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сте витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу. Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша, «котру не можна забути».

У «Літературно-науковому віснику» (1899, Т. 6, кн. 6, с. 191) у рубриці «Хроніка й бібліографія» було вміщено анонімну анотацію на збірку новел В.Стефаника «Синя книжечка» (Чернівці, 1899). Автор анотації зазначив, що вже першими новелами Стефаник показав себе «не тільки майстром літературної форми і покутського діалекту, але надто дуже добрим знавцем народної, мужицької душі».

Іван Труш у тижневику «Будучність» (1899, №2, стор. 6-7) надрукував статтю «Василь Стефаник». Автор згадує про три новели, опубліковані в ЛНВ 1898 року: «Тут заговорив до нас Стефаник, перший по Франку, сильним артистичним голосом і представив мужика, або ліпше сказати його душу, так пластично і так знаменито, як ніхто перед ним... Селяни в творах Стефаника – то типи переходові: з бідного мужика на наймита-пролетаря. Новели «Синя книжечка», «З міста йдучи», «Камінний хрест» - то найгарніші ілюстрації до процесу пролетаризації мужика».

Лейпцігський журнал «Die Gesellshaft» (1899, т. ІV, ч. 2., с. 125-128) вмістив у перекладі Ольги Кобилянської новелу В.Стефаника «Лист» з такою приміткою: «Ніхто з сучасних українських письменників не знає так українського селянина, як Василь Стефаник. Він справжній селянський поет».

Іван Франко у статті «Українсько-руська література і наука в 1899 році», вміщеній у газеті «Діло» (1900, №1, ст. 1-2) привітав вихід «Синьої книжечки» Стефаника, зарахувавши його до «талановитих новелістів», які виступили одразу з «дозрілими плодами». Франко підкреслив, що Стефаникові коротенькі нариси з життя простого люду відзначаються великою простотою і глибоким ліризмом. «У кожному образі відчутно його велику любов до людей, про яких він пише, глибоке співчуття до їх страждань».

2 липня 1901 року Михайло Коцюбиинський вдруге звертається до Василя Стефаника й Леся Мартовича з проханням надіслати свої оповідання до альманаху «Дубове листя». Як один з упорядників цього видання, він вважає за необхідне залучити до нього кращих молодих письменників. Високо оцінює «Синю книжечку»: «Так мене захопила, що я довго носився з нею і не міг заспокоїтись. Я дуже хотів би познайомитися з другими друкованими Вашими роботами…».

Знаменною подією для всіх українців стало свято відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві 12 вересня 1903 року. Як член делегації діячів української культури Галичини Василь Стефаник на святковому засіданні Полтавської міської думи від імені журналу «Літературно-науковий вісник» зачитав вітальний адрес. 14 вересня Стефаник сфотографувався разом з українськими письменниками з Наддніпрянщини. На фото бачимо М.Коцюбинського, Лесю Українку, Гната Хоткевича, Василя Стефаника, Олену Пчілку, Михайла Старицького, Володимира Самійленка.

Михайло Коцюбинський тоді ж подарував Стефаникові збірку творів «Оповідання» (К., 1903) з дарчим написом: «Дорогому і рідному Василеві Стефаникові на згадку про незабутні дні стрічі в Полтаві. Автор". Книга зберігається в музеї Стефаника в Русові.

Тетяна Кузнєцова, завідуюча відділом музею-заповідника М.Коцюбинського

Ф. Р–2127: Штатний розпис (або працівники музею у 1950-х – 1960-х роках). Продовження

marije4ka07 — Wed, 13 May 2026 06:00:10 GMT

Документ «Відомості про кадри Чернігівського державного літературно-меморіального музею М.М. Коцюбинського за станом на 15 квітня 1958 року» не засвідчив принципових змін у штаті музейних працівників, хоча сам він зріс до 13 чоловік.

Музеєм продовжувала керувати Ірина Коцюбинська, а її заступником залишався Лука Прокопенко. Науковою роботою займалися: Наталія Тихомолова$CUT$ (у неї був найбільший стаж роботи в музеї – 15 років), Галина Зубко, Нарциса Коломацька.

З’явилися нові посади: опалювач (Кузьменко Секлета Іванівна, колишня доглядачка; 1915 року народження, стаж роботи – 2 роки, освіта – початкова); секретар-друкарка (Галковська Віра Іванівна, 1922 року народження, стаж роботи – 7 місяців, освіта середня).

Відав фінансами, в якості старшого бухгалтера, Леоненко Іван Прокопович (1908 року народження, стаж роботи – 2 місяці, освіта – середня). Завідувала господарством Щербань Наталія Костянтинівна (1910 року народження, стаж роботи – 4 роки, освіта – середня). Доглядачем працювала Коновал Анастасія Іванівна (1923 року народження, стаж роботи – 3 роки, освіта – середня). Слідкувала за чистотою Широка Марія Павлівна (1908 року народження, стаж роботи – 6 років, освіта – початкова).

За чистоту подвір’я відповідала Демиденко Марія Василівна (1925 року народження, стаж роботи – 3 роки, освіта – початкова). Опікувалася чудовим садом родини Коцюбинських Мусалова Олена Василівна (1929 року народження, стаж роботи – 3 місяці, освіта – середня).

Далі буде.

Почесний громадянин Чернігова Любомир Боднарук

marije4ka07 — Mon, 11 May 2026 04:59:00 GMT

Заслужений діяч мистецтв України, заслужений працівник культури України, кавалер ордена «За заслуги ІІІ ступеня», почесний громадянин Чернігова – усе це одна дивовижна людина, три десятки років творчого життя якої були пов’язані з нашим містом.

У 1979 році Любомир Мирославович Боднарук був запрошений очолити ансамбль пісні і танцю «Полісся» Чернігівської обласної філармонії. Цей художній колектив об’їхав з концертами не лише$CUT$ всю Україну, а й мав яскраві виступи на Північному Кавказі, у Чехословаччині й багатьох країнах Європи.

Заступник директора з навчальної роботи Чернігівського музичного училища імені Л.Ревуцького Любомир Боднарук успішно керував студентським хором, з яким неодноразово ставав лауреатом всеукраїнських конкурсів хорового мистецтва.

Академічний камерний хор імені Дмитра Бортнянського, започаткований Любомиром Боднаруком, став одним із найкращих хорових колективів України.

У вересні 1993 року Любомир Мирославович Боднарук був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського у номінації «Музичне мистецтво» за пропаганду академічного хорового співу і створення цілого ряду високохудожніх концертних програм.

«У полум’ї війни: сторінки історії»

marije4ka07 — Fri, 08 May 2026 03:20:56 GMT

Восьмого травня в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського розпочала свою роботу виставка бібліотечних матеріалів, присвячена Дню пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 рр «У полум’ї війни: сторінки історії». На ній представлена література з наукової бібліотеки музею, з якої можна почерпнути інформацію та глибше осмислити події Другої світової війни.

У вітрині – історична та документальна література, що ілюструє$CUT$ події перебігу війни, містить спогади та свідчення громадян Чернігівщини про перебування у неволі у роки Другої світової війни. Також є художнє слово, що передає людські долі та трагедії. Представлена література допоможе побачити війну не тільки як хронологію подій, а і як людський досвід, зрозуміти ціну перемоги та втрат, відчути зв’язок між поколіннями та осягнути важливість збереження пам’яті.

В умовах сучасних викликів для України виставка «У полум’ї війни: сторінки історії» набуває особливого змісту. Вона допоможе провести паралелі між минулим і теперішнім, підкреслити, що пам’ять про війну – це не лише історія, а й важливий елемент національної свідомості.

Виставка триватиме протягом двох тижнів – з 08 по 22 травня.

Довідки за тел. (093) 002-42-96.

Адреса музею: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Така я вже неспокійна людина, такою я, на жаль, зостануся до смерті…

marije4ka07 — Mon, 04 May 2026 08:19:40 GMT

2 травня 1956 року пішов у небуття Хома Михайлович Коцюбинський. Пішов…. І разом з ним пішла ціла епоха. Адже саме він разом з родиною та однодумцями майже все своє життя присвятив справі збереження пам’яті та творчості рідного його брата Михайла Михайловича Коцюбинського.

А цій справі він віддався повністю. Згадаємо хоча б ситуацію щодо будівництва на території музею адміністративного будинку.$CUT$ Навіть можна наголосити на тому, що саме ця справа вкоротила директору життя.

У березні 1956 року Хома Коцюбинський, продовжуючи опікуватися питанням будівництва на території музею Михайла Коцюбинського адміністративного будинку, писав у «високі» кабінети: «Мені 85 років. Із 60 років безперервного трудового стажу 30 років я працюю над увічненням пам’яті М.М. Коцюбинського. З нагоди 85-ліття від дня народження я отримав 60 вітань, серед яких: письменники, журналісти, вчені, академіки, співробітники багатьох музеїв, які вітали мене як свого вчителя в області музейної справи. Вінницький музей був першим в Україні літературно-меморіальним музеєм… вражає неприязне ставлення до мене чернігівського керівництва, яке імовірно викликано моєю непоступливістю, яку я неодноразово проявляв на користь справи, не зупиняючись ні перед чим».

У листі до застмінкультури УРСР Ростислава Бабійчука Хома Коцюбинський писав: «Це вже, напевне, останній лист, бо я написав силу листів…я, певне, прослив як небезпечна, неспокійна людина. Пробачте і не гнівайтеся на мене. Така я вже неспокійна людина, такою я, на жаль, зостануся до смерті».

З болем згадувала смерть батька Михайлина Коцюбинська: «Помирав батько від вогнищевої пневмонії довго й тяжко… штамбові троянди… прикопані на зиму, відкопали вже після похорону… виявилися зчорнілими й мертвими. Мовби пішли слідом за господарем…».

На смерть Хоми Коцюбинського відгукнулося і місто. 4 травня, а не раніше (імовірно на заваді став Першотравень), на шпальтах газети «Деснянська правда» було розміщено некрологи (див. скани).

Ф. Р–2127: Штатний розпис (або працівники музею у 1950-х – 1960-х роках). Продовження

marije4ka07 — Mon, 04 May 2026 08:16:34 GMT

У документі «Відомості про склад робітників Літературно-меморіального музею М.М. Коцюбинського Комітету у справах культурно-освітніх установ УРСР» (1953 рік) принципових змін не відбулося.

Посаду садівника, замість Петра Савича Нємченка, обійняв Дмитро Юхимович Тарасевич (відомості про нього відсутні), двірника – Марія Веніамінівна Лобас (1929 року народження; українка, закінчила семирічку; приступила до роботи у 1952 році; перед початком Другої світової війни та під час окупації не працювала$CUT$ оскільки була неповнолітньою). Точне місце проживання (за документом) з’ясувати не вдалося.

Документи, датовані 1958 роком, засвідчили певні зміни. Так директором музею 9 листопада 1956 року стала Ірина Михайлівна Коцюбинська, а її заступником з наукової роботи – Лука Євдокимович Прокопенко (1920 року народження; освіта вища – 1949 року закінчив Черкаський педагогічний інститут; стаж музейної роботи – з 18 серпня 1949 року).

Старший науковий співробітник Наталія Антонівна Тихомолова, яка розпочала роботу в музеї 3 жовтня 1943 року, продовжувала свою діяльність. Разом з тим збільшилася на 2 одиниці кількість наукових співробітників: Галина Григорівна Зубко (1921 року народження; освіта вища – закінчила 1947 року Київський університет; стаж музейної роботи – з 14 січня 1955 року); Нарциса Антонівна Коломацька (1923 року народження; освіта вища – закінчила 1959 року (так у документі) Чернігівський педагогічний інститут; стаж музейної роботи – з 14 березня 1956 року).

P.S. Архівні документи містять автографи Хоми Михайловича Коцюбинського та Ірини Михайлівни Коцюбинської.

Далі буде.

Ф. Р–2127: Штатний розпис (або працівники музею у 1950-х – 1960-х роках). Продовження

marije4ka07 — Mon, 04 May 2026 08:13:37 GMT

Цікаво, що садівник (Нємченко Петро Савич, 1897 року народження), доглядачка (Кузьменко Секлета Іванівна, 1925 року народження) та двірник (Нємченко Анна Олексіївна, 1893 року народження) мешкали на території музею. Всі вони були вихідцями із сіл Чернігівщини: с. Шаповалівка (нині Ніжинський район), с. Макошино (нині Корюківський район), с. Седнів (нині Чернігівський район).

Нємченко Петро Савич, хоча і закінчив тільки початкову сільську школу, був досвідченим садівником. Ще до Другої світової війни $CUT$він працював у зеленгоспі завідувачем імовірно дослідної ділянки (у документі – «плодопит»). В окупаційний період теж працював у зеленгоспі. Стаж роботи – з 1920 року, на посаді садівника – з 1945 року. Оклад – 410 руб.

Доглядачка Секлета Кузьменко пройшла школу лікнепу і офіційно розпочала трудову діяльність в музеї у 1949 році (до Другої світової війни та під час окупації опікувалася власним господарствам). Мала оклад – 260 руб.

Схожий шлях пройшли і двірник, і прибиральниця (Дудка Варвара Василівна, 1888 року народження, мешкала за адресою – вул. Бєлінського, 16). Освіту вони отримали у двокласному міністерському училищі. До початку Другої світової війни та в період окупації були домогосподарками. Трудову діяльність розпочали в музеї 1946 та 1948 року відповідно. Обидві мали оклади, які дорівнювали 225 руб.

Станом на 1 січня 1952 року принципових змін щодо штату наукових співробітників не відбулося. Але у списку з’явилася нова графа – «національність», яка засвідчила приналежність науковців до українства.

P.S. Архівні документи містять автографи Хоми Михайловича Коцюбинського.

Далі буде.