1 травня 55-річний ювілей відзначає Ігор Коцюбинський – директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського.

Правнук письменника і гідний син своїх батьків – Юлія та Антоніни Коцюбинських – він з честю продовжує родинну традицію ... Читати далі »

Дивне почуття обхопило Остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепенуло його істоту. В один мент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки.

— Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!..— закляв він наголос.

Одночасово на тому березі почулася кінська ступа. ... Читати далі »

Плутаючись у високих бур'янах, пролазячи попід кущами, що тісно посплітались у сій занедбаній частині панського гаю, вони долізли врешті до води. Тут було парно. При повній тиші в повітрі густий гай легко затримав зібране за день тепло, і тепер звідти пашіло, як із печі. По скляному поверху ставка, в глибини якого визирало темне зоряне небо, тихо плив білою хмарою туман і, мов наміткою, загортав блимаючі в таємній глибині зорі. Нічна задуха ... Читати далі »

Тепер ми знову над морем, і знову наші очі бродять по синій пустелі, але в мене є певність, що вони й там стрітися можуть.

Бо я хочу глянути в них.

Не піддається. На лівій щоці сходить легенький рум’янець, але очі уперто на морі.

Втрачаю вже терпеливість. Я мушу їх бачить. ... Читати далі »

Як тільки заплющую очі — кімната (вона тільки що стала моєю) раптом щезає: її витісняв фіолетова рогата пляма і пливе на зеленастих хвилях, як велетенська тінь корабля.

Так мені уявляється острів, на який нині ступив я й де маю жити.

А зараз по тім чую дрібне цокання підошов в камінь, тих дерев’яних дзвінких підошов, що одкидають ... Читати далі »

«На світі білому єдине, як і Дніпрова течія, домашнє вогнище родинне, оселя наша і сім'я», – саме так в одній із своїх поезій написав письменник, перекладач, літературний критик і громадський діяч Дмитро Білоус. 24 квітня минає 100 років, як у селі Курмани (нині Сумської області) у сім’ї Григорія Миколайовича і Ганни Давидівни народився хлопчик Дмитрик. Він був десятою дитиною в родині. Згодом Дмитро Білоус напише про свою сім’ю такі слова: ... Читати далі »