Друкуючи добірку сонетів Марка Вороного у №6 за 1926 рік, львівський журнал «Світло» відзначав: «Молодий поет-неоромантик, співець трагічності нашої епохи. У його віршах відчувається невичерпна потенціальна сила, що шукає свого виходу. Серед сучасних поетів радянської України його талант помітно визначається глибшим змістом і досконалою формою».

Як стверджує Микола Шудря, Марко Вороний народився «на перетині двох поетичних дерев: діда з материнського боку – поета Миколи Вербицького (за псевдонімом – Антіоха) й батька – поета Миколи Вороного… ... Читати далі »

Третього лютого минає 155 років з дня народження яскравого самобутнього письменника широкого творчого діапазону Володимира Івановича Самійленка. У його доробку – поезія, сповнена ніжної любові до свого народу і рідної землі, пʼєси, оповідання. Шанували Самійленка як талановитого журналіста, перекладача і сатирика.

Чернігівці з повним правом вважають літератора своїм земляком, адже в нашому краї Володимир Самійленко жив, працював і творив протягом багатьох років – сім у Чернігові (1893-1900) і десять у Добрянці (1907-1917).

Володимир Іванович згадував: «Вважаючи, що я писав виключно по-українськи, а українську пресу тоді на Україні та навіть і в Росії було заборонено не за зміст, а за мову, ... Читати далі »

Глибокі пласти української культури та духовності формували та збагачували видатні діячі літератури та мистецтва, які в нашому сьогоденні майже забуті. До таких щирих працівників на ниві просвіти і становлення українців як нації, належав Михайло Федорович Комаров.

Народився Михайло Комаров 23 січня 1844 року в селі Дмитрівці на Катеринославщині. Мати його була за походженням українка, батько – росіянин. Проте Михайло Федорович був багато відданішим та завзятішим українським патріотом, ніж споконвічні українці. З молодих років працював учителем, а після закінчення Харківського університету – на юридичних посадах в Острозькому на Воронежчині, в Києві, Умані та Одесі, а водночас брав активну участь у ... Читати далі »

В житті горю... Життя люблю –

І лоскіт сміху, й терпкі сльози,

І кожну радощинку п’ю,

Як сонце п’є ранкові роси.

Ці поетичні рядки належать перу Василя Михайловича Елланського, знаного під літературним псевдонімом Еллан-Блакитний. Хоча «знаний» – це, мабуть, занадто гучне слово: ця неординарна постать донедавна залишалася недостатньо поцінованою, несправедливо опинившись на маргінесі уваги пересічного читача. ... Читати далі »

У вінку тих імен, якими пишається Ічнянщина – імʼя Степана Васильченка (справжнє прізвище Панасенко), талановитого письменника, педагога за фахом і покликанням, гуманіста, людини багатої душею, ніжної серцем, але твердої вдачею, незламної в переконаннях. Він любив свій народ, вірив у нього, працював для його щастя, добра, для його майбутнього.

Максим Рильський називав Степана Васильченка «поетом української природи, залюбленого в слово і пісню народу», а Олесь Гончар відзначав оптимізм як одну з характерних ознак стилю Васильченка: «Крізь усі випробування долі письменник проносить віру в краще майбутнє. ... Читати далі »

6 січня 1834 року в родині Василя Руданського було подвійне свято. У цей святвечір у нього народився син Степан. Родина жила у селі Хомутинці Вінницького повіту на Поділлі (тепер с. Хомутинці Калинівського району Вінницької області). У Степана було ще два брати й сестра.

Батько майбутнього письменника навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії. У 1820 році він влаштувався на посаду канцеляриста духовної консисторії у Кам’янці-Подільському, а через 9 років став священиком і отримав вільну парафію у своєму селі. Мати Степана Руданського, Федора Порфирівна, була з духовної родини Добротворських. Освіти вона не мала, але вміла читати і писати. ... Читати далі »