…В Яки­мо­вiй ха­тi ки­пi­ла ро­бо­та. В пе­чi трi­щав во­гонь та си­чав борщ. Оле­на, ма­ти Ва­силько­ва, кру­ти­ла го­луб­цi на ве­че­рю. Ва­силько си­дiв до­лi та м'яв мак до ку­тi. Васильк­овi бу­ло лiт два­над­цять. Вiн був най­стар­ший у сiм'ї. Ва­силько м'яв мак i все пог­ля­дав то на двох сест­ри­чок, що гра­ли­ся з ко­том, то на батька, що си­дiв на по­лу,схи­лив­ши го­ло­ву.

"Чого батько жу­ряться? - ду­мав вiн. - Чи то­го, що нездуж­ають, чи то­го, що не­ма гро­шей ви­ку­пи­ти вiд шев­ця ма­ми­нi чо­бо­ти?" ... Читати далі »

В печі палав вогонь і червоним язиком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала. Се Харитина мати. Шість тижнів поминуло, як помер її чоловік, батько Харитин, і відтоді бідна удова тужить та слабує, а оце вже другий день, як зовсім злягла.

Злягла саме в жнива, в гарячий час, коли всі, хто вміє жати, подались на ниву збирати на зиму хліб. І вдовине жито ... Читати далі »

…Іван дивувався Палагні. Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі й писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию. Часом щезала з дому й верталася пізно, червона, розтріпана, п'яна неначе.

— Де ти волочишся все?! – сердивсь Іван.— Гляди, ґаздине!

Але Палагна тільки сміялась. ... Читати далі »

...Тепер Іван був уже леґінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню. Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись. Не пасли більше вкупі ягнята і стрічались лиш в свято або в неділю.

Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флояру. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, ... Читати далі »

Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.

Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. ... Читати далі »

«Все для людини і завжди з людиною – цей заповіт Максим Рильський проніс крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя як Людини з великої літери, як рицар краси і добра. Пригадую його слова: "Коли ти маєш вчинити щось погане, сім раз подумай – і не вчини, а добро роби не думаючи!"» – такі теплі та щирі спогади про свого «товариша по перу» залишив прозаїк і драматург Михайло Стельмах. ... Читати далі »