Головна » 2014 » Грудень » 21 » Листи з Житомира. Продовження
Листи з Житомира. Продовження
21:57

1897, 21 грудня, Житомир.
Понеділок.

Спасибі тобі, Вірунечко, за нинішній лист. Я тепер щодня переживаю приємну емоцію, біжучи з редакції й сподіваючись дістати від тебе кілька слів. Я дуже радий, що ти поправляєшся, дитиночко моя, тільки побережи себе і не застуджуй слабого місця. Не знаю, чи і у Вас така мерзенна погода, як і “у нас на Волині”, тут падає дощ і сніг разом, мокро, гнило. Тож я кутаюсь і не виходжу без потреби, бо так хочеться бути здоровим. Я тепер пишу і думаю щодня писати. Треба б розпочати вже “Свет и тени” в Волині, та так не хочеться, так якось не тягне до цеї роботи. Сьогодні вранці сидів вже за вирізкою матеріалу, потрібного для цеї роботи, та матеріалу цікавого щось мало.

У мене нових жодних. Листів нема. Часу нема. Треба б сфотографуватися, треба б скупатися, треба б познайомитися з Кравченком та піти до Мачтета, а ніколи. Просто ніколи. Не маю часу навіть листів написати, а це теж конче треба.

От зараз біжу на Миколаївську дізнатися про гімнастику, тому то й не заклею листа, аж припишу тобі кілька слів про результати своїх одвідин врачеб[ного] кабінету.

Когена й досі нема, нема й грошей. Всі, кому належиться платня, пищать. Хоч бери та знов телеграфуй до Когена. Аж обридло.

Чому ти мені не напишеш, зіронько моя, чи Юрась краще ходить, чи так, як і перше. Адже він з кожним днем повинен тепер краще ходити. Ти йому скажи, щоб конче навчився сам ходити на різдво, а то нічого не дістане від тата на ялинку.

А чи не писав чого наш кум? Щось довго мовчить він.
Я тобі, моя дитиночко, пишу щодня, тож щодня мусиш діставати листа від мене. Коли б якого дня не дістала – то винна пошта, а не я.

Повернув лихий з врач[ебного] кабінету, чекав там 1½ години і не дочекався лікаря. Завтра прохав лікаря бути ½ до шостої. Піду і умовлюся, хоч, здається, там нема того, що мені потрібно. Для гімнастики є тільки драбини та гирі, а цього для моєї ноги мало. Побачу завтра.

Спішу кінчити листа, щоб по дорозі кинути, бо спеціально ходити трудно – дуже слизько. Погода неможлива!
Бувай здорова, моя кохана жіночко! Цілую тебе, серденько, міцно й щиро, твій повік Муся.
Поцілуй Юрася, маму, Лідю. Пиши.

******************************************************************
Примітки:

Кравченко Василь Григорович (1862-1945) - акцизний чиновник, український письменник та етнограф. Його книга “Буденне житє. Психологічні малюнки”, видана у Львові “Українсько-руською видавничою спілкою” в 1902 р., знаходиться у власній бібліотеці М. Коцюбинського.

Мачтет Григорій Олександрович (1852-1901) - російський письменник, своїми поглядами близький до народників. Був на засланні (1876-1884) в Архангельській губернії та Сибірі, в 1897 р. жив під таємним наглядом поліції в Житомирі і працював акцизним чиновником.

А чи не писав чого нам кум? – Василь Устимович Дейша (1861-1920), брат дружини письменника, інженер, працював старшим фабричним інспектором-технологом на одному з московських заводів. Після смерті М. Коцюбинського Василь Устимович був опікуном його дітей. Одружений з відомою співачкою Великого оперного театру в Москві Марією Адріанівною Сіоницькою (1861-1932).
Вона була професором Московської консерваторії, організатором концертів, відомих під назвою “Музыкальные выставки”, автор педагогічної праці “Пение в ощущениях” (1926р.).

QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Переглядів: 1255 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Увійдіть:
avatar
Вітаю Вас Гість