Лист Михайла Коцюбинського з Житомира | 20:27 | ||||
І знову запрошую Вас у мандрівку до Житомира разом з Михайлом Коцюбинським. За ці два тижні, що минули від останнього листа, певно, Віра приїздила до чоловіка. Свідченням цього є подружнє фото, про яке йдеться у даному листі. 1897, 16 грудня, [ Житомир]. Мінель, 22. Середа. І знов нічого з пошти! Хоч би від тебе, голуб’яточко моє, кілька слів, а то я тут пропадаю з тривоги: лишив тебе слабою й не відаю, як тобі тепер. Напиши мені зараз, серце моє, зараз же, скоро мене хоч трошки кохаєш. Мені все здається, що ти ще й досі нездорова – і я мучуся, що так далеко від тебе і не тільки не можу полегшити твого терпіння, але й не бачу, не знаю, що з тобою діється. Зовсім пропаду, якщо й завтра надія одурить мене й листа від тебе не буде. Зо мною нічого нового не сталося. Я зовсім здоров, їм з апетитом колишнім, погано сплю (мабуть ,з тривоги), з неохотою ходжу на роботу, хоч особливих не - приємностей не маю. Когена ще й досі нема, а з ним нема й обіцяних грошей. Фідлер дується, мов ворона на мороз. От тобі й всі наші “газетні” новини. Ти, певно, звернула увагу на переклад оповідання з українського в одному з чисел “Волині”, посланих мною вчора. Перекладав хтось з киян, певно, Микола. Оповідання – мізерія, не варт було й друкувати. Коли це алегорія – то така незрозуміла, що читач хіба у самого автора, при стрічі, розбереться. Коли ж перекладалося тільки за для останніх кількох слів про матір-руїну, то чи варто було брати на себе роботу перекладу!? Та й слова ті так не припасовані до цілого оповідання, так мало в’яжуться з ним, що роблять навіть неприємне вражіння. Був сьогодні у фотографів. У Попова ще не готова карточка, а в Корицького взяв. Не посилаю тобі зараз, бо позавтру й Попов обіцяв дати – тоді разом і вишлю. Та карточка, що взяв у Корицького, не сподобалась мені. Ми так мало скидаємся на себе. Особливо ти. Взагалі фотографія, на мою думку, невдатна. Побачимо, що то ти скажеш. Чи зважишся замовляти у Корицького 6 штук, чи зовсім одмовишся від фотографій. Не посилаю тобі нині газети: нема марки, завтра пришлю 2 числа разом. Поки що – нічого ще не роблю, хоч сьогодні чи завтра приймуся за роботу. А як ти, моя мила, може, вже почала перекладати? Пиши мені, голубочко, про себе якнайбільше. Може, що прийшло з пошти – то пришли. Як то там наш Юрасик? Ти йому щодня кланяйся від тата, що б він не забував, що має його. Може б йому прищепити вже віспу? Порадься з Міхаліною, і хай вона познайомить його з вакциною. Цілую тебе, моя ти зірочко ясна, моя ти лебідочко. Думаю про тебе щохвилини й пещу тебе в думках. Поцілуй від мене маму й Лідю та попрохай, щоб не застуджувалися й були здорові. Ще раз цілую. Твій довіку Муся. Сьогодні бомбою влітає в редакцію Лубенець. Обличчя сяє, в рухах еластичність, помолодшав навіть. Весь секрет метаморфози, що він перший пошив собі форму (про яку привіз звістку, пам’ятаєш?) і, одягшись у неї, прибіг похвалитися. Виглядає, як свиня в хомуті. ****************************************************************** Примітки: Перекладав хтось з киян... –певно, Микола Міхновський, відомий громадський і політичний діяч, основоположник теорії українського націоналізму, один з активних учасників Братства Тарасівців, організатор українського війська, член Центральної Ради. Автор праці “Самостійна Україна”. Оповідання – мізерія... – Йдеться про оповідання С. Яричевського “Пустир”. ... вже почала перекладати?... – Віра Устимівна в той час перекладала російською мовою оповідання М. Коцюбинського “Помстився”. Рукопис під назвою “Месть”, написаний рукою Віри Устимівни, зберігається у фондах Чернігівського музею М. Коцюбинського. Порадься з Міхаліною... – Міхаліна Марківна Кранц, дочка чернігівського книгаря Марка Кранца. В Чернігові вона була однією з перших жінок-лікарів, у передреволюційні роки працювала лікарем в Чернігівській жіночій гімназії. Лубенець Тиміш Григорович – псевдонім Хуторний, директор народних шкіл на Волині; склав українську читанку.
| |||||
Переглядів: 1390 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 5.0/1 | |
Всього коментарів: 0 | |