Катерина Бедрізова-Коцюбинська – дружина і заступниця першого директора нашого музею Хоми Коцюбинського. Вірменка за походженням, випускниця Бестужевських курсів у Петербурзі, котра змогла у повній мірі осягнути глибини української літературної традиції і, зокрема, творчості М.Коцюбинського. Саме на її плечах була наукова частина діяльності музею, публікація перших путівників та збірників. ... Читати далі »

Назносим каміння, назносимо глини,
Збудуємо хатку з дверима у сіни
Та зробимо в хатці яснеє віконце,
Щоб сяло над нами, мов золото, сонце.

А з житніх сніпочків нашита покрівля
Рівнесенько вкриє те наше будівля.
Та бузькові треба гніздечко зробити,
Щоб чудно курлюкав, годуючи діти.

Та зробимо в хатці низенькі пороги, ... Читати далі »

А ви давно були у музейному саду? Пропонуємо кілька цікавинок про нього і вам точно захочеться знову прогулятися його стежками.

1. Садиба М.Коцюбинського єдиний музей в місті, який, крім виставкових залів, має ще й «зелену експозицію» - меморіальний сад, започаткований свого часу ще родиною письменника. ... Читати далі »

У номінації «Проза» на здобуття обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського претендує Віталій Божок за книгу «Афганська жара».

Божок Віталій Миколайович (літературне ім’я – Віктор Божок) народився 1957 року у с. Держанівка Носівського району Чернігівської області. Зі шкільних років пише поезію, прозу та публіцистику. З того періоду вірші та оповідання починають друкуватися ... Читати далі »

Ми таки стрілись на ниві — і мовчки стояли хвилину — я і людина. То був звичайний мужик. Не знаю, яким я йому здався, але крізь нього я раптом побачив купу чорних солом'яних стріх, затертих нивами, дівчат у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи, брудних, негарних, з обвислими грудьми, кістлявими спинами... блідих жінок у чорних подертих запасках, що схилились, як тіні, над коноплями... пранцюватих дітей всуміш з голодними псами... Все, на що дивився й чого наче не бачив. Він був для мене наче паличка дирижера, ... Читати далі »

…Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. Кує зозуля. Б’є молоточком у кришталевий великий дзвін — ку-ку! ку-ку! — і сіє тишу по травах. Уявляється раптом зелений двір — він вже поглинув мою кімнату, — я зскакую з ліжка і гукаю в вікно до зозулі: «Ку-ку… ку-ку… Добридень!..»

Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені. Біжу на подвір’я. А там бряжчать залізні цепи ... Читати далі »