Головна » 2015 » Лютий » 23 » Листи з Житомира. Продовження
Листи з Житомира. Продовження
20:13

1898, 23 лютого, Житомир


Так мені неприємно, серце Вірунечко, що мій лист до тебе пропав. Не знаю, який тільки: чи той, що я писав з контори, чи той, де я марив про те, що ми заживемо, коли будемо разом жити. В кожному разі пропажа ця не подобається мені і навіть дивує.


Пишеш, що нічого особливого писати, а я, моя донечко, маю ще менше матеріалу, бо у мене оден день так скидається на другий, що ніяк і одрізнити не можна. Більш монотонного життя, біднішого вріжіннями життя – і уявити собі не можна.
Ніхто не пише, ніхто не буває, й я ніде не буваю, от хіба Кравченко затягне часом до себе, навіть обідав колись у нього, але там ще скучніше, ніж у себе.
Нічого мудрого, нічого свіжого там не почуєш.

Читав “Вістник”, таке все не цікаве, не оригінальне, друга книжка далеко гірша за першу.
Так і рвуся до Чернігова, хоч не відаю, чи скоро буду там, та й взагалі – не маю повної певності, що буду, бо дурна Управа зробила мені своєю занадто розвиненою лояльністю – капость.

Генералові сими днями послав гонорар за статтю, не відаю тільки, чи задоволений.
Чекаю нетерпляче завтрашнього дня: чи приїде Коген з грішми?
Напиши ж мені, донечко люба, що мені діяти, чи кидати зараз службу тут, чи чекати, аж поки Управа не повідомить мене, що маю приїхати й зайняти посаду. Я вже про це питав тебе – вчора чи позавчора – та, може, знов не одбереш листа мого.
Я всі твої листи дістаю.

Збираюся написати нині до мами.
А що там Юрасик? Чи дозволено вже йому гуляти надворі та купатися? То він того не спить, того такий знервований, що два тижні прожив без свіжого повітря.
Певно, вже дуже добре бігає, балакає, грається.

А ти як, дитиночко? Чи бережешся, чи не слабуєш, почуваєш себе добре? Так часом хочеться побачити тебе, поговорити з тобою, поцілувати, до сліз хочеться.
Я, синку, здоров, і їм і сплю добре. Настрій тільки дуже поганий і ніколи не буває добрим. Нема звідки на добрий настрій. Нема нічого й нікого, що б зробило життя кращим.

А жити вічно надіями – скучно врешті.
Поцілуй од мене і подякуй Богданку й Лізе, що не забувають тебе, одвідують. Вас[иль] Трох[имович] чудний, як завжди. Що ж, обійдеться без свяченого на різдво. Хай собі дується на здоров’я.

Поцілуй мене, Вірунечко, а я тебе за те цілую міцно й сердечно. Твій повік – найщиріший Муся. Юрасика поцілуй од тата. Пиши, серце, хоч кілька слів, коли не маєш новин, я кожній звісточці од тебе радий. Кінчаю, бо треба бігти до контори.
Чи ти акуратно дістаєш “Волынь”?

******************************************************************
Примітки:

Василь Трохимович – Андрієвський.


QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 407 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість