Головна » 2015 » Лютий » 17 » Листи з Житомира. Продовження
Листи з Житомира. Продовження
15:27

1898, 17 лютого, Житомир

Серденько моє любе!
Гримаєш на мене, бідного, коли я виявляю сум, одібравши короткого листа від тебе. Та ж і ти, донечко, нарікаєш на мої короткі листи, значить, оден одного ми розуміємо.

Нині зовсім не було від тебе звістки, і я думаю-гадаю, що б то мало значити. Чи лист пропав, чи запізнився, чи, може, вдома не все гаразд. Отак, живучи оддалік від родини, чуєш, як розвивається якась тривога, якась непевність, боязнь несподіваного лиха. Переживаєш кожну дрібничку з більшою інтенсивністю, ніж пережив би її, живучи разом.

Тільки що випроводив Боржковсь[кого]. Наприкінці він щось занедужав, розкашлявся, має гарячку і втратив апетит.
Скільки не вговорював його, щоб не їхав, переждав який день – не послухався.
Нині, голубко Віро, дістав ІІ книжку “Галицького вістника”. Подаю тобі лиш зміст, бо ще не встиг навіть розрізати: 1-ша частина: “В тумані, дійсність і галюцінації” Кониського; “З поезій Лесі Українки”; “Дві долі”, повість Мордовця; “Ненадруковані дрібниці з творів О. Стороженка”; “Ткачі”, драма Гауптмана, переклад Павлика; вірш Беетса; “Шведи на Україні”, оповідання Вернера; “Історія осла”, гуморески Віктора Ракоші. 2-га частина: “Із секретів поетичної творчості” Франка; “Ясні дні в життю Шевченка” Кониського; критика на “Складку” Грінченка; “З життя й письменства” О. Маковея; “З російської України” Spectatora; “З чужих літератур” Франка і бібліографія. Присилати тобі не буду, привезу сам. А приїду я не раніш, як до 15 с[ього] м[ісяця]. Коген нині казав уже мені, що до 15-го конче розрахується зі мною. Просив ще таке: коли б через місяць (чи скоріше) я схотів вернутися до Житомира, то він буде дуже радий. А може, я згоджуся взяти на себе київську філію газети – може, це буде для мене вигіднішим. Я на це все: наперед нічого не обіцяю, потому побачимо, хай він пускає мене скоріш. Умовився з ним ще й так: коли я поїду з Житомира, то мені будуть висилати “Буковину” й “Галичанина”, а за це я буду давати 2 кореспонд[енції] в місяць з Галичини. Правда, це вигідно?

Серденько, мені здається (під враженням того, що не дістав од тебе листа), що ти незадоволена з мене, сердишся на свого Мусю. Голубко, не правда ж, я помиляюся, і ти не гніваєшся на мене і кохаєш так саме добре, як і досі кохала?
Чи то, може, Юрасик винен, що нема листа, може розхорувалася дитина?
Це може бути. Нетерпляче чекатиму на лист од тебе завтра.

Чогось не спиться мені, уже чотири ночі не сплю. Нерви, певно, напружені. Прийму нині Nat[ri] brom[ati] і спатиму врешті.
А що з тобою, Вірунечко єдина? Чи здорова ти? Пиши мені, жіночко мила. Цілую тебе міцно, як кохаю. Твій вірний Муся.

Юрасика нашого поцілуй.
Цілую маму й Лідю.
Богданці й Лізе уклін.
Боржковський пришле на ім’я Лізине для тебе 9 карб., що позичив у мене, а я, як тільки видеру трохи грошей –вишлю теж через Лізу.

******************************************************************
Примітки:

Критика на “Складку” Грінченка. – Йдеться про рецензію Б. Грінченка на альманах “Складка” (Спорудив К.А. Білиловський, С-Петербург, 1897).

Мордовець Данило Лукич (1830-1905) – письменник, етнограф, історик, писав українською і російською мовами. Мешкав у Петербурзі. Видавав журнал “Основа”. Листувався з М. Коцюбинським.

“Ткачі”, драма Гауптмана – драма “Ткачі”, написана 1892 року, і є одним з найвизначніших творів видатного німецького драматурга і прозаїка Гергарта Гауптмана (1862-1946). Твори Гауптмана українською мовою перекладали Леся Українка, М. Павлик та С. Тобілевич.

Павлик Михайло Іванович (1853-1915) – український письменник, перекладача, публіцист, громадський діяч. Разом з І. Франком видавав журнали “Товариш”, “Громадський друг”, “Народ”. У творах відображав картини соціальної нерівності, нужди, солдатчини.

Стороженко Олекса Петрович (1806-1874) – український письменник, вихідець з давнього козацько-старшинського роду. Народився в с. Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянський р-н) на Чернігівщині. Писати почав російською мовою (“Рассказы из крестьянского быта малороссиян”, “Братья-близнецы”). З появою журналу “Основа” перейшов на українську мову. В 1863 р. опублікував двохтомні “Українські оповідання”, а 1879 року – повість “Марко Проклятий”.
Тяжів до історичної тематики, закоханості в українську старовину.

Вернер Костянтин Антонович (1850-1902) – російський земський статистик і агроном, з 1895 р. – професор сільськогосподарської економіки Московського сільськогосподарського інституту. Автор і редактор праці про селянські господарства і кустарні промисли. Працював в Таврійській земській управі.


QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 413 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість