Був розкішний день 12 квітня. Білі, мов лебедині пера, плавали хмари у блакиті. Сонце світило і гріло молоде листя на деревах, на траві: сонце викликало пахощі з перших квіток кульбаби, і напоєне ним повітря, з вологою прохолодою землі, вливалося цілющим бальзамом у груди. Я сидів у садку і читав. Раптом мене пробудив голос старшого сина Михайла Михайловича, який спеціально приїхав по мене, щоб зараз же я зібрався до них.
...
Читати далі »
|
|