Головна » 2024 » Червень » 29 » Вона була живим зразком жіноцтву України. До 175-річчя з дня народження Олени Пчілки (1849-1930)
Вона була живим зразком жіноцтву України. До 175-річчя з дня народження Олени Пчілки (1849-1930)
07:20

Ольга Петрівна Косач, більше знана як письменниця Олена Пчілка, виявила себе талановитою поетесою, фольклористкою, авторкою драматичних і прозових творів, перекладачкою. Літераторка підносила свідомість українців, звеличувала і пропагувала рідне слово, безкомпромісно боролася з русифікацією. Її переклади з європейських мов, що зберігають манеру і стиль письма оригіналу, збагачують словник української мови, є довершеними літературними зразками. Видавнича, літературно-критична діяльність Олени Пчілки, її праці з етнографії, спогади про видатних діячів культури – М.Лисенка, М.Старицького, М.Драгоманова, М.Кропивницького, О.Сластіона, Д.Яворницького – стали помітним явищем в історії української культури і нині є цінним джерелом для дослідників.

Олена Пчілка походила із старовинного славетного роду Драгоманових, відомого ще за часів Гетьманщини. Із дванадцяти років вона навчалася у Київському пансіоні шляхетних дівчат. Старший брат Ольги Драгоманової Михайло – видатний вчений і літературний діяч – залучив сестру до культурно-просвітницької організації української інтелігенції київської «Громади». Дівчина познайомилася з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Олександром і Софією Русовими. До «Громади» входив і студент права Київського університету Петро Косач, з яким Ольга Драгоманова у 1868 році взяла шлюб.

Родина Косачів переїхала на Волинь. У місті Новограді-Волинському народилося троє їхніх старших дітей – Михайло, Лариса, Ольга. Згодом у родинному маєтку Колодяжному з’явилися на світ Оксана, Микола та Ізидора. Дбаючи про гідну освіту нащадків рідною мовою, Ольга Петрівна разом з чоловіком викладали ряд предметів удома, а влітку всією родиною подорожували волинськими селами, щоб діти знайомилися з місцевими повір’ями і легендами. Олена Пчілка розпочала грунтовне вивчення української вишивки. Результатом дослідження став альбом «Український народний орнамент», презентований 1876 року на Всесвітній виставці у Парижі. Мати організовує для власних дітей і їхніх друзів аматорські вистави, пише для них драматичні і поетичні твори, інсценізує народні казкм.

У 1886 році виходить поетична збірка Олени Пчілки «Думки-мережанки», друкуються її переклади з Овідія, А.Міцкевича, В.Гюго, Андерсена, О.Уайльда. Дбаючи про творчий розвиток дітей, разом з Михайлом і Лесею мати перекладає «Іліаду» Гомера. Олена Пчілка рано помітила поетичні здібності доньки, допомагала їй порадами, критикою і фінансуванням.

Найбільше розгорнулася літературно-громадська діяльність Ольги Петрівни Косач, коли родина оселилася у Києві.

Ще на початку свого творчого шляху Олена Пчілка разом із Наталею Кобринською задумали опублікувати літературно-художній альманах «Перший вінок», що складався із творів письменниць-жінок. В умовах розпорошеності літературних сил та робота вимагала неабиякої наполегливості.

Допомога Івана Франка стала великою  школою у видавничій діяльності Олени Пчілки. Книжка вийшла друком у 1887 році і була прихильно оцінена і читачами, і критикою. В альманасі з новими творами виступили, крім самих упорядниць, українські літераторки Наддніпрянщини і Галичини: Ганна Барвінок, Уляна Кравченко та інші. Поряд з художніми творами в збірнику були опубліковані статті, а також етнографічні матеріали.

Згодом у Полтаві Микола Дмитрієв почав видавати загальноукраїнський літературний часопис «Рідний край». Навколо тижневика згуртувалося чимало українських письменників. У 1906 році М.Дмитрієв запросив до редколегії Олену Пчілку. Вона погодилася, навіть заради цього переїхала до Полтави.

Восени 1907 року почалися гоніння на українську пресу, і журнал перестав виходити. Олена Пчілка так писала про це: «Рідний край», що видавався в Полтаві, припинився, як звісно, не по своїй волі; припинився він таким несподіваним способом, що трудно було спершу дати й раду, як полагодити справу. Одно було певне, що видавати часопис в Полтаві не можна».

Не відступивши перед труднощами, письменниця переїхала до Києва і там відновила видання тижневика. Звертаючись до читачів журналу, Олена Пчілка писала 20 жовтня 1907 року: «В тяжку годину приходиться нам розпочинати видання «Рідного краю». Минув той бадьорий настрій, що охопив усіх, як тільки занялась зоря нового, вільного громадянського життя, як і ширші круги народні стали жити свідомим життям.

Нерівно пішов той настрій і багато тяжких годин прийшлось пережити нашій Україні.

Усе, що пішло так швидко угору, усе, що так рішучо виявило свою силу, свої бажання нового вільного життя, - мусило спинитися у своєму рухові. Але ж темрява, що панувала так довго, рішучо розіходиться, вже й до темного люду приходить світло, надія кращої долі.

Ми віримо, що наш народ перебуде тяжке лихоліття, і почне жити кращим життям».

Оптимізм редакторки, що продовжувала нелегку розпочату справу, підносив дух української громадськості.

Олена Пчілка почала видавати додаток до «Рідного краю» - тижневик для дітей «Молода Україна». Через матеріальні обставини журнал виходив нерегулярно. Передплатники дедалі більше боялися одержувати українські видання, навіть просили висилати журнал на чуже ім’я.

І знову повернімось до історії «Першого вінка». У 1928 року українська громадськість широко відзначала 40-річчя виходу у світ першого українського жіночого альманаху.

У привітанні Олені Пчілці, підписаному багатьма діячами вітчизняної культури, серед яких були М.Грушевський, Л.Старицька-Черняхівська, М.Вороний, є свідчення визнання її ролі у розвої національної культури: «В цей урочистий день думка наша міряє далекий перебіг Вашої літературної і громадської діяльності і з глибокою повагою схиляємо ми наші голови перед Вами, розуміючи великий подвиг Вашого життя. Це зразок для нас і для всіх будучих жінок. Ви свідомо вийшли на невпораний шлях української літератури і громадянина і, не вважаючи на всі піски і каміння, ішли і йдете ним, не збочуючи на вигідні стежки. Ви не зрадили ніколи Ваших принципів і залишались завжди українською письменницею і громадянкою України. Дай же Бог Вам ще на довгий час сил і здоров’я продовжити вашу корисну працю і бути живим зразком жіноцтву України…».

Тетяна Кузнєцова, зав. відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 151 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість