Третього лютого минає 155 років з дня народження яскравого самобутнього письменника широкого творчого діапазону Володимира Івановича Самійленка. У його доробку – поезія, сповнена ніжної любові до свого народу і рідної землі, пʼєси, оповідання. Шанували Самійленка як талановитого журналіста, перекладача і сатирика.

Чернігівці з повним правом вважають літератора своїм земляком, адже в нашому краї Володимир Самійленко жив, працював і творив протягом багатьох років – сім у Чернігові (1893-1900) і десять у Добрянці (1907-1917).

Володимир Іванович згадував: «Вважаючи, що я писав виключно по-українськи, а українську пресу тоді на Україні та навіть і в Росії було заборонено не за зміст, а за мову, ... Читати далі »

Глибокі пласти української культури та духовності формували та збагачували видатні діячі літератури та мистецтва, які в нашому сьогоденні майже забуті. До таких щирих працівників на ниві просвіти і становлення українців як нації, належав Михайло Федорович Комаров.

Народився Михайло Комаров 23 січня 1844 року в селі Дмитрівці на Катеринославщині. Мати його була за походженням українка, батько – росіянин. Проте Михайло Федорович був багато відданішим та завзятішим українським патріотом, ніж споконвічні українці. З молодих років працював учителем, а після закінчення Харківського університету – на юридичних посадах в Острозькому на Воронежчині, в Києві, Умані та Одесі, а водночас брав активну участь у ... Читати далі »

В житті горю... Життя люблю –

І лоскіт сміху, й терпкі сльози,

І кожну радощинку п’ю,

Як сонце п’є ранкові роси.

Ці поетичні рядки належать перу Василя Михайловича Елланського, знаного під літературним псевдонімом Еллан-Блакитний. Хоча «знаний» – це, мабуть, занадто гучне слово: ця неординарна постать донедавна залишалася недостатньо поцінованою, несправедливо опинившись на маргінесі уваги пересічного читача. ... Читати далі »

У вінку тих імен, якими пишається Ічнянщина – імʼя Степана Васильченка (справжнє прізвище Панасенко), талановитого письменника, педагога за фахом і покликанням, гуманіста, людини багатої душею, ніжної серцем, але твердої вдачею, незламної в переконаннях. Він любив свій народ, вірив у нього, працював для його щастя, добра, для його майбутнього.

Максим Рильський називав Степана Васильченка «поетом української природи, залюбленого в слово і пісню народу», а Олесь Гончар відзначав оптимізм як одну з характерних ознак стилю Васильченка: «Крізь усі випробування долі письменник проносить віру в краще майбутнє. ... Читати далі »

6 січня 1834 року в родині Василя Руданського було подвійне свято. У цей святвечір у нього народився син Степан. Родина жила у селі Хомутинці Вінницького повіту на Поділлі (тепер с. Хомутинці Калинівського району Вінницької області). У Степана було ще два брати й сестра.

Батько майбутнього письменника навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії. У 1820 році він влаштувався на посаду канцеляриста духовної консисторії у Кам’янці-Подільському, а через 9 років став священиком і отримав вільну парафію у своєму селі. Мати Степана Руданського, Федора Порфирівна, була з духовної родини Добротворських. Освіти вона не мала, але вміла читати і писати. ... Читати далі »

«Шевченка і Марка Вовчка я вважаю найбільшими талантами нашої дотеперішньої літератури, найбільшими майстрами нашого слова, але оба вони були появами занадто одиничними, незвичайними серед української суспільності» (Іван Франко).

Сьогодні, 22 грудня, минає 185 років від дня народження видатної української письменниці, знаної під псевдонімом Марко Вовчок, – Марії Олександрівни Вілінської, яка була знаковою фігурою в українському літературному процесі кінця 50-х – початку 60-х років XIX ст. та стала класиком української літератури. ... Читати далі »