13 червня 1874 року в селі Кобаки Косівського повіту на Гуцульщині народився Іван Юрійович Семанюк. Друкуючи на сторінках газети «Буковина» оповідання «Керманич» (1896), літератор обрав псевдонім Марко Черемшина. Нині минає 150 років з дня народження автора прозових збірок «Карби», «Село вигибає», «Верховина».

Перу Марка Черемшини належать оповідання, поезії в прозі, вірші, художні переклади. Найбільше талант літератора розкрився у новелах і оповіданнях із життя гуцульської селянської бідноти.

Гуцульське середовище, його мораль, традиції, поетична творчість, особливості образного мислення, характер сприйняття світу були органічними для Івана Семанюка. Усе це було його життям. Письменник заявляв: «Етнографічних матеріалів я не збирав, бо сам був тим матеріалом, пересякнувши наскрізь народними піснями та казками із самого малку. Я виріс серед співанок, казок та сопілок, вдихав їх у себе і віддихав ними».

Перші літературні спроби І.Семанюка відносяться до періоду його навчання у коломийській гімназії, де юнак познайомився з Василем Стефаником і Лесем Мартовичем. Ранні проби пера Черемшини не дійшли до його сучасних читачів. Перший друкований твір молодого автора – оповідання «Керманич» - опубліковано навесні 1896 року в українській газеті «Буковина», що виходила в Чернівцях. Сюжет твору взятий із життя гуцулів – сплавників лісу.

Наступні два роки стали періодом напружених творчих пошуків Марка Черемшини. Він пише рецензії оповідання,  байки, поезії в прозі, казки, перекладає. У 1899 році львівський журнал «Літературно-науковий вісник» вмістив оповідання Черемшини «Святий Николай у гарті» і образки з гуцульського життя «Хіба даруймо воду!», що засвідчили народження оригінального талановитого письменника.

Глибокосоціальні твори Марка Черемшини, гуманістичні за змістом і самобутні за формою, склали його першу збірку «Карби» (1901). З нею письменник одразу ввійшов у літературу як зрілий майстер. Гуцульський світ, змальований Юрієм Федьковичем переважно романтичними барвами, Черемшина показав реалістично, із соціальними драмами і трагедіями. Поєднання ліричних і трагічних мотивів характерне для його художньої манери.

Тяжка правда життя співіснує тут з поетичною піднесеністю, пісенно-фольклорною настроєвістю. У новелах Марко Черемшина показує патріархальну Гуцульщину, соціальне зубожіння верховинців, прояви дрібновласницьких інстинктів у психології селян.

Твори, що ввійшли до збірки «Карби», становлять ніби фрагменти однієї широкої картини життя трудівника-гуцула в умовах ворожого йому суспільства.

Кожна з новел збірки передає певну характерну рису сільського побуту, матеріального і правового становища гуцула, його психології.

У новелах «Дід» і «Бабин хід» показано долю старого непрацездатного селянина, який стає для своєї родини «зайвим ротом». Змальовуючи життя гуцулів, письменник розвиває одночасно кілька мотивів цієї теми. Зокрема, у новелі «Святий Николай у гарті» мотив матеріальної нужди селянина переплетений з іншими: соціальна диференціація села, вороже ставлення цісарської влади до селянства.

Три твори: «Раз мати родила», «Зведениця», «Більмо» - включають розповідь про деморалізуючий вплив розпусного панства на село і соціальний ґрунт деморалізації.

Мотив негативного ставлення селян до цісарської військової служби підкреслено у творах «Хіба даруймо воду!» і «На боже». Мотив матеріальної нужди проходить практично через усі оповідання збірки.

Автобіографічна новела «Карби» є своєрідним вступом до інших творів книги. Марко Черемшина схвильовано пише про рідну Гуцульщину і гарячу любов до неї. Він «у пригорщі брав би тото зелене село, леліяв би, як дрібненьку запашну отаву, гладив би, як паву». Та чути, як «плачі горами стеляться», «співанки жалібні», видно скрізь злидні. Село вже постає, як «деревище в мокрій ямі межи німими могилами». Це «серце кервавить», глибоко «карбує» його. І ті «карби» спонукають митця до творчості. Новела «Карби» не має розробленого сюжету. Її основа – це епізоди-спогади, збережені у дитячій пам’яті, але читач знаходить тут і картини, характерні для Гуцульщини загалом.

У цілком реалістичній манері написана новела Черемшини «Святий Николай у гарті». Селянин-бідняк Курило Сівчук очікує приходу «екзекутора», який за несплачений податок забере майно родини. Сівчуки ховають убогий домашній скарб. Не знайшовши цінних речей, збирач податків забирає в заклад ікону святого Миколая у різьбленій рамі. Йдучи до сну, діти Сівчука хочуть помолитися перед іконою, але від батьків довідуються, що «Святий Николай у гарті» (в закладі). Автор яскраво змальовує злигодні трудівника-гуцула через деталі зовнішності селянина і опис його вбогого житла, низенької, майже безвіконної хати. У новелі реалістично показані взаємини селянина і чиновника, який безжально вирве останнє. Тому Сівчуки змушені принижуватися, лукавити, обдурювати представника влади, що може забрати все, що має хоч якусь цінність.

Сильне враження справляє і новела «Злодія зловили». Хлопчик-сирота цілими днями блукає голодний попідтинню. Непритомніючи від голоду, він зайшов на куркульську садибу. Там, побачивши, як теля припадає до вимені корови, Юра і сам припав до дійки. Хазяї впіймали дитину на місці злочину, тяжко побили, обстригли і під регіт сусідів-багачів вигнали хлопця на вулицю.

Виходом збірки «Карби» завершився перший період творчості Марка Черемшини. Понад півтора десятиліття письменник нічого не друкував. Оповідання, написані під час першої світової війни і в повоєнний період, стали новим етапом у творчості митця.

Неповторність стилю прози Марка Черемшини – у натхненному ліризмі, гармонії внутрішнього світу героїв і довкілля. Захоплюючись творчою манерою Івана Семанюка, Микола Зеров писав: «Він підхопив «золоту нитку» народної розповіді і зв’язав її з найновішими здобутками літературної техніки. Він виткав майстерний, гарячий кольорами килим і зробив те, немов сам не помічаючи своєї сили, своєї небуденної оригінальності».

Тетяна Кузнєцова, зав. відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського