Головна » 2015 » Січень » 22 » Листи з Житомира. Продовження
Листи з Житомира. Продовження
19:40
1898, 22 січня, Житомир.
Мінель, 22.

Не було листа нині від тебе. То, певно, капосна пошта робить, бо ж і ти не дістала від мене, хоч я щодня, акуратно, пишу до тебе, зіронько моя. Коли б який лист опізнився або не дійшов, так і знай, дитиночко, що то не моя вина – і не ремствуй на мене.

Так мені якось час збігає по-дурному, що й не оглянуся, коли день минеться. Оте сидіння в редакції цілий день – дратує мене без кінця; я втомлююсь, кисну й не можу увечері бути свіжим та взятися за роботу. Адже й вечір у мене дуже короткий: приходжу додому часом ½ до 9-ї – поки чай, поки листа якого напишу – гляди вже і десята, а там до 12 всього 2 години. Ну, що за ті 2 години зробиш, зморений, знеохочений, а часом і змушений переглянути яких 20 газет, що за день не встиг перечитати. А тут мені ті ще “Свет и тени” – совісно якось не давати їх зовсім, а цікавого матеріалу так мало, так мало. Себто можна б знайти й не мало цікавого, так треба справді освітити його від себе, а для цього треба виявитись таким, який я справді є, а мені цього не хотілось би, бо виявлять себе у “Волыни” не варто. От такі невинні мої компіляції (адже там зовсім не видко мене), а “Эф” усе бурчить та називає цензуру божевільною, що пускає такі речі. Що б то, якби бог дав свині роги! – Якби “Эф” та був цензором.

От і на завтра я дав замітку про штунду і сектярство на Вкраїні – редактор надувся і замогильним голосом запевняє мене, що цензор викине конче статтю. Може, й викине, побачимо, хоч там знов-таки нема мене, я лиш обганяюся, як і скрізь, загальними гадками. Звісно, при таких умовах праця в газеті – одна мука, та й годі.
Листів нема. Були тільки картки новорічні від Львовича.

Я здоров, масажа ще не роблю. Завтра вже конче почну. Ходив шукати масажиста й не знайшов. Піду ще пошукаю й умовлюся врешті.
Завтра ж думаю й скупатися.
Підшив врешті ковдру, хоч це так трудно мені далося: не вмію та й годі: підшивав рівно 2 години, аж втомився. Зато тепер розкошую під ковдрою.

Так мені неприємно, що не маю нині звістки про тебе. Я вже так звик мати від тебе хоч кілька слів, хоч відкриточку, а тут нічого нема, пустка така, невідомість. Почуваюся так, наче ти мене не поцілувала сьогодні. Погане почуття.

Як же тобі, серденько, чи здорова, чи весела, чи багато маєш роботи? Що там синочок наш – які слова вивчив? Не вчіть його тільки по-московському, бо як звикне, то трудно буде одвикнути. Стеж і за Мариною, щоб не вчила бо-зна-яких слів. Хай говорить чисто, краще ніж його батьки. У всьому поступ! Цілую тебе, серденько вірне, Вірунечко мила. Поцілуй маму, сина й Лідю, твій Муся. Пиши.

******************************************************************
Примітки:

Я дав замітку про штунду й сектанство на Вкраїні... - Йдеться про статтю, надруковану у “Волыни” від 10 січня 1898 р. за підписом “М.К.” В основу статті лягли матеріали, вміщені в журналі “Миссионерское обозрение” та газетах “Новороссийский телеграф”, “Русские ведомости”, “Нижегородский листок”, ”Русский труд”.

Марина – Печорина, няня дітей М. Коцюбинського.

QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Переглядів: 1372 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Увійдіть:
avatar
Вітаю Вас Гість