Головна » 2020 » Липень » 8 » Завидющий брат (казка з народного поля)
Завидющий брат (казка з народного поля)
09:06

Сердиться Марець, вiтрами бурхає,
Аж голi дерева стогнуть та гнуться;
Землю нещасну вдень дощиком мочить,
А на нiч морозом лютим стискає.
Хмари збирає з всiх закуткiв неба,

Що нiкуди сонцю й глянуть на землю...
Ринуть веснянiï води рiкою,
Дороги та греблi щиро руйнують,
Мокрая ж хвища на полi й у лiсi
Билинку зелену снiгом вкриває...
Сердиться Марець... вiщує десь серце,
Що скоро настане з свiтом розлука,
Й Квiтню квiтчастому, меншому брату,
Йому доведеться землю оддати...
Заздрiсть гадюкою в серце вповзає,
I вiн замишляє дiло недобре;
Квiтня квiтчастого, меншого брата,
Згубити вiн хоче з свiту безвинно;
Дума покликать до себе у гостi,
Втопити, зрадивши брата у рiчцi.
Здумав — i радiсно стало лихому,
Неначе вiн добрее дiло готує.
Зараз всi хмари роздмухав по небi,
А сам поклонився сонцю ясному:
Просить вiн в сонечка помочi з неба —
Буйнесенькi стануть теж у пригодi —
Землю сушити, травицею вкрити,
Первоцвiтом, рястом гаï замаïти.
Тiльки що глянуло сонце на землю,
Вже й стежка бiленька в'ється болотом;
Пташка щебече в повiтрi прозорiм,
Травиця зелена з снiгу вилазить.
Бачить, що сонечко щиро працює.
Пташок посилає Марець лукавий —
Тих, що то з вiрою просто летiли, —
В гостину до себе брата прохати.
Квiтень, почувши запросини Марця:
— Поïду, — зрадiвши, каже, — до брата! —
Й очi веселi вiд щастя засяли,
Бо дуже бажав вiн з братом зустрiтись.
Зараз почав вiн збиратись в дорогу:
Лаштує чумацьку мажу; на нашу
Рясту, фiалок готує для коней,
А сам надягає шати зеленi.
— Гов! А куди се ти, братику, ïдеш? —
Хтось крикнув iззаду голосом дiтським.
Квiтень жахнувся та, скинувши оком,
Молодшого брата — Мая — побачив.
Май був хлопчина, на диво, вродливий;
Як небо, очицi синi-блакитнi,
Шати на ньому iз квiтiв польових,
Аж пахощi гарнi вiють вiд нього;
В пишнiй коронi росинки перлистi
Так грають на сонцi, мов самоцвiти;
Скаже вiн слово — то так i здається,
Що то соловейко в лузi спiває.
Квiтень вiтається з Маєм та й каже:
— До Марця у гостi, братику, ïду! —
Май же вiдразу чогось засмутився,
Аж чорна хмара чоло покрила.
— Знаєш що, — каже, — друже єдиний!
Скажу тобi нишком дивнiï речi:
Матiнка наша, Весна запашная,
Було, чи головку миє та чеше
Сину — дитинi найменшiй, коханiй,
Чи, спатоньки вклавши в постiль тепленьку
Палко цiлує — заплаче гiркими
Й крiзь сльози до мене так промовляє:
Трьох породила вас мати нещасна!

Ох, трьох соколiв — на горе одного:
Марець — найстарший — недобра дитина:
Вiн матiр нехтує, в серцi плекає
Злiсть проти брата молодшого — Квiтня.
Боюсь я, дитино, лиха якого:
Сам здоров знаєш, що в Марця потуга,
Бо вiтром й водою вiн володiє!
Раю я, братику, будь обережним!
Як вiзьмеш на вiз ще човен та сани,
Щоб безпечнiше було у дорозi,
Тодi рушай смiло в гостi до Марця!..—
Слухає Квiтень розумноï ради
Й на мажу складає човен та сани...
Щиро обнялись брати на прощання...
От рушили конi — й Квiтень поïхав.
Разно бiжать коненята ситенькi;
Дорога суха, аж курява в'ється,
Збоку зеленi ниви простяглися,
Неначе оксамит, сяють на сонцi.
Небо безхмарне високо синiє,
А долi первоцвiт лiсом подався;
Пташка щебече в повiтрi веснянiм...
Ох, Боже, як любо весну стрiчати!..
Радiсно в Квiтня трiпоче серденько,
З грудей же могутнiх пiсня iллється;
Полем лунає, лiсами, лугами.
До неба сягають згуки чудовi...
Довго вже ïде так мiсяць щасливий.
Як от хтозна-звiдки хмари узялись:
Небо вдягнули у чорнiï шати,
На землю спустились дощиком й снiгом.
Холод повiяв, вiтри заскиглили,
Як часом холоднi звiрi у нетрях;
Темрява, хвища, щось падає мокре,
Пристали в болотi конi ступати.
Що се?., шумить щось в долинi так грiзно?..
Ось ближче... ще ближче... клекiт вже чути...
Видко, як котяться хвилi скаженi, —
То рiчка у повiдь берег поняла.
Бачить сполоханий Квiтень, що лихо, —
Спускає вiн хутко човен на воду,
Сани з собою бере й коненята,
В руках його дужих весла аж гнуться...
Хвилями рiчка на човен аж скаче —
Вiдскакують з плюском хвилi вiд човна;
Криги здоровi пливуть звiдусюди,
А вiтер iз снiгом в очi шмагає...
Бореться Квiтень веслом з бистриною,
Мiж кригами в'ється вужем, сказав би;
Сили останнi своï добуває
Й з розгону наскочив човном на берег...
— Годi! — сказав вiн, втираючи чуба...
Аж гульк — коли степ весь снiгом бiлiє!
Вдарився Квiтень руками об поли,
Та нiчого дiять — гiрш вже не буде.
Конi впрягає у сани i ïде.
В глибоких заметах брьохають конi,
Хуга замiтає снiгом дорогу,
Мов пекло у полi — свiта не видко!
На нiч мороз як потисне страшенний:
Понiвечив, лютий, ряст та фiалки,
Тi, що то Квiтень взяв коням на пашу,
Й самого крiзь шати Квiтня доймає...
Змерз подорожнiй, аж труситься, бiдний,
Мороз витискує душу iз тiла;
К свiту ж немов потеплiшало трохи...
Минається снiг вже, всюди болото.
От, як зайнявся край неба на сходi
Й червоними стали хмари з краєчку, —
Марець прокинувсь й пiшов оглядати
Своє королiвство — землю нещасну.
Став край дороги, на палицю сперся,
Сердитi в простору вирячив очi;
Пика — червона вiд вiтру чи злостi —
Засiяна густо вся ластовинням.

Свита на ньому пошарпана, в дiрах,
Забовтана теж по пояс в грязюцi;
Замiсть корони — копиця волосся,
Та й те у безладдi вiтер розкидав.
— Пробi! рятуйте! ох, Квiтень вже ïде! —
Враз крикнув з нестями Марець; а далi
Як заскрегоче вiд гнiву зубами,
Аж вiтер бурхливий зразу ущухнув.
Хмари вiд ляку розбiглися з неба,
I сонце братiв двох зустрiч осяло.
Слухає Марець пригодоньки Квiтня,
Як Май йому раяв ïхать в гостину.
Слухає пильно, а далi як скрикне:
— Чекай же ти, Маю, вороже клятий!
Я ж тобi, братику Маю, придбаю!
Не раз i не два ще Марця згадаєш! —
Скрикнув так грiзно i, парою знявшись,
Полинув в оселю чорноï хмари,
Квiтню квiтчастому, меншому брату,
Своє королiвство — землю — лишивши...
Й досi ще Марець лютує на брата:
Залiзе уранцi нишком в садочок,
Квiти та зiлля морозом потопче,
Аж довго Май бiдний плаче росою...

 

Михайло Коцюбинський

* М а р є ц ь — березень.




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 73 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість