Головна » 2020 » Січень » 8 » Закоханий у Батьківщину: до 85-річчя з дня народження Василя Симоненка
Закоханий у Батьківщину: до 85-річчя з дня народження Василя Симоненка
12:44

В одному з інтерв’ю Василь Симоненко говорив: «Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мізерно зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією. І якщо це мені вдається рідко, то це не тому, що я не хочу, а тому, що мало вмію і мало знаю. Найбільше люблю землю, людей, поезію і село Бієвці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть. Найдужче боюся нещирих друзів. Більше мені сказати про себе нічого».

Досить скромний, дуже добрий, чуйний, з великим серцем, наповненим любов’ю до своєї сім’ї і Батьківщини, Василь Симоненко встиг за досить короткий вік (доля відміряла поетові-шістдесятнику трохи більше 28 років) залишити чималий літературний доробок. Його твори і нині досліджують літературознавці, вивчають у шкільній програмі.

8 січня Василю Симоненку виповнилося би 85 років… Народився український поет, прозаїк і журналіст 8 січня 1835 року на Полтавщині – багатій та квітучій землі. Саме він згодом напише:

Можна вибрать друга і по духу брата,

та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати сину,

вибрати не можна тільки Батьківщину...

Виховувати майбутнього письменника матері довелося самій. Його дитинство та юність припали на роки війни. Та ще у школі хлопчина почав складати вірші, за що однокласники кликали його «поетом». Сільську школу закінчив із золотою медаллю. В 1952-57 рр навчався на журналістському факультеті Київського інституту. Працював в університетській багатотиражці, входив до інститутської літературної студії.

В 1957 році Василь Симоненко вже дописував у газети «Черкаська правда», «Молодь Черкащини» та в «Робітничу газету». Не боявся у своїх журналістських розвідках викривати недоліки партійно-бюрократичного апарату. Через це його часто цькували офіційні владні структури.

В 1962 році світ побачила перша збірка творів Василя Симоненка – «Тиша і грім». Її вихід був справжньою подією для літературного життя України. Кожна його поезія з цієї збірки віє щирістю почуттів. У своїх віршах поет відриває душу читачу:

Я закоханий палко, без міри
у небачені вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.

Ти дала мені радісну вдачу,
кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.

Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім'я
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.

В 1960 році у Києві заснували Клуб творчої молоді. Його учасниками були Ліна Костенко, Іван Драч, Василь Стус, Микола Вінграновський, Алла Горська. І, звісно ж, Василь Симоненко не міг оминути його своєю увагою. Він активно брав участь у літературних вечорах і диспутах. Крім цього, письменник долучався до пошуків масових жертв сталінських репресій. Така діяльність була покликом його серця. Симоненко брав участь у складанні меморандуму до Київської міської ради з вимогою оприлюднити місцезнаходження поховань та створити на їхньому місці національні місця пам’яті та скорботи.

Подія, що розділила життя поета на «до» та «після», сталася влітку 1962 року. Василя Симоненка жорстоко побили, після чого стан його здоров’я став різко погіршуватися. Травми від побоїв не давали спокою письменникові вже до кінця життя, яке було не дуже довгим. Його серце зупинилося 14 грудня 1963 року.

Вже після смерті Василя Симоненка вийшли друком його збірки: «Земне тяжіння», «Лебеді материнства», «Поезії», «Вино з троянд», «Півні на рушниках», казки для дітей «Подорож у країну Навпаки» (першим слухачем казок був син письменника – Лесик).

В 1995 році Василь Симоненко вже посмертно нагороджений премією імені Тараса Шевченка. Для українців він був і залишається борцем за національний та культурний суверенітет. Симоненко неодноразово повторював, що Україну треба любити й берегти, бо вона – єдина й іншої Батьківщини ми не маємо.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Багато вулиць у різних містах названо його ім’ям, у Черкасах працює літературно-меморіальний музей Василя Симоненка – пам’ять про письменника завжди житиме в серцях людей.

Марія Коробко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 80 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість