«Книжечки Ваші – дорогий подарунок – дістав і прочитав. Яка прекрасна мова! Читав – наче погожу воду у спеку пив. Яке знаття народних звичаїв, народного життя! Спасибі Вам ще раз сердечне», - писав М.Коцюбинський у травні 1909 року у листі до І.Нечуя-Левицького. Нині ми знаємо Івана Семеновича як видатного українського письменника, етнографа, фольклориста і педагога, автора десятків художніх і публіцистичних творів, перекладача, який разом з П.Кулішем та І.Пулюєм здійснив перший україномовний переклад Біблії. Нині наприкінці осені – 25 листопада – минає 185 років з дня народження цього видатного українського белетриста.

До нині у фондовій збірці музею збереглися 5 листів І.С.Нечуя-Левицького до М.М.Коцюбинського і 8 листів Михайла Михайловича до Івана Семеновича. А видання творів І.Нечуя-Левицького з авторськими автографами є справжньою окрасою меморіальної бібліотеки М.Коцюбинського. З рядків, написаних одне одному представниками старшого і молодшого поколінь українських письменників, стає зрозуміло, що у спілкуванні між ними панує атмосфера глибокої взаємоповаги, взаєморозуміння і надзвичайно делікатного ставлення до поглядів та інтересів адресата.

Проте цього разу, говорячи про постаті І.Нечуя-Левицького і М.Коцюбинського, спробуємо зосередити свою розповідь довкола цікавого видавничого проєкту, до якого обоє митців були дотичні.

***

На початку 1903 року на адреси багатьох українських письменників, з-поміж яких І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І.Франко, Леся Українка, М.Старицький, М.Вороний, Б.Грінченко, О.Кобилянська тощо, надходить лист цілком однакового змісту. Згодом його публікують і на сторінках популярного на той час видання «Літературно-науковий вістник». У листі-зверненні автори – М.Коцюбинський та М.Чернявський – роблячи короткий аналіз поступу сучасної для них української літератури, акцентують увагу на тому, що «за сто літ існування новіша література наша […] живилась переважно селом, сільським побутом, етнографією». Натомість, на думку авторів, читацькі інтереси інтелігенції значно ширші.

«Вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лише на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й од рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної верстви суспільності, бажав би зустрітись в творах красного письменства нашого з обробкою тем філософічних, соціальних, психологічних, історичних і т. ін.».

Літературний збірник, створення якого ініційовано М.Коцюбинським  та М.Чернявським, мав на меті «…задовольнити, з одного боку, потреби сучасного інтелігентного читача, а з другого – викликати серед українських письменників більший інтерес до намічених тем». До збірника авторів просять надавати досі ніде не друковані твори з життя сучасної інтелігенції, а також соціальної, психологічної та історичної тематики.

Дохід від видання упорядники планують використати як премії для кращих творів українського красного письменства в конкурсі, що у свій час має бути об’явлено. Твори пропонується надсилати на чернігівську адресу М.Коцюбинського.

Був серед тих письменників, котрі відгукнулися на заклик до участі в альманасі, й  І.Нечуй-Левицький. Він схвально поставився до такого задуму, згоджуючись, «що українським письменникам не можна омежовуватись обписуванням одного селянського життя», адже «…українська книжка в наші часи має багато інтелігентного читальника. Треба для його постачити й утворів, де б було обписувано й його самого з шкурою та кістками: правдиво й реально, який він є» (з листа І.Нечуя-Левицького до М.Коцюбинського від 20 січня 1903 р.).

М.Коцюбинський радіє з того, що такий досвідчений та знаний письменник, як І.Нечуй-Левицький, відгукнувся на їх запросини та, пояснивши якого обсягу має бути твір, обіцяє зачекати довше, ніж до 1 травня, з терміном надання тексту для укладання збірника. У наступних листах згоджується ще й доглянути за тим, аби твір було надруковано саме у такому вигляді, як подано автором. Тут варто зауважити, що І.Нечуй-Левицький був доволі прискіпливим у питаннях мови і, зокрема того, яким правописом друкували його твори у різних видавництвах, про що М.Коцюбинському було добре відомо з їхнього попереднього листування.

На початку червня того ж року Іван Семенович нарешті повідомляє Михайлові Михайловичу, що твір для збірника написаний: «Оповідання «Гастролі» вже готове, але тільки раз перечитане й виправляне і… не переписане. Та й переписувати його в цей час нікому: саме скрізь робота. Мушу послати чорняк. Але чи розберете Ви його з правками, виправками та дописками збоку?

Як би було добре для самого оповідання, щоб я його перечитав і виправив дещо вдруге, в чистому рукописі! Чи не спромоглися би ви, принаймні потім, коли рукопис вийде з цензури, дати мені її для прочитання, щоб дещо повикидати та дещо вкоротити? […] Чорняка пошлю Вам незабаром, не загаявшись, бо по тону Вашого листа бачу, що Ви хапаєтеся з збіркою матеріалу». 

Цей лист став відповіддю на одержану за кілька днів до того листівку від М.Коцюбинського, в якій той нагадував І.Нечую-Левицькому, що нетерпляче чекає обіцяного оповідання і просить швидше його надіслати для укладання альманаху.

Як би не квапилися упорядники, та все ж робота з альманахом виявилася більш тривалою, ніж про те мріялося: переїзд М.Чернявського до Херсона і слабке здоров’я М.Коцюбинського вносили в процес свої корективи. До того ж цензура, за словами самого М.Коцюбинського, «повикидала з нього усе найбільш цінне, найбільш варте». Проте 1905 року альманах «З потоку життя» таки вийшов у світ. Разом з іншими творами увійшло до нього і оповідання І.Нечуя-Левицького «Гастролі», присвячене М.Лисенку.

Іван Семенович отримав свій примірник альманаху навесні 1906 року. Не обійшлося без зауважень з його боку до виправлень коректором правопису первинного тексту, з чим він вже традиційно категорично не погоджувався. Але з огляду на те, що на книзі серед упорядників було вказане прізвище Коцюбинського, забороняти твір до поширення чи публічно висувати свої претензії в газетах не планував, аби не пошкодити збірнику.

І нині кілька примірників альманаху «З потоку життя» з вміщеним у них оповіданням І.Нечуя-Левицького «Гастролі», зберігаються у меморіальній бібліотеці М.Коцюбинського, нагадуючи про літературно-видавничу співпрацю кращих діячів тогочасної української літератури.