Щороку 17 лютого у багатьох країнах світу, зокрема в США, Канаді, Японії, Сінгапурі, Таїланді, відзначають День спонтанного прояву доброти. Віднедавна таке свято з’явилося і в Україні. Його мета – заохочувати людей до проявів милосердя, оскільки воно надихає людей. Добрі справи приносять задоволення не лише тим, хто їх вчиняє, вони наповнюють радістю і тих, хто їх чинить. І тут мова навіть не про великі доброчинні акти, а про звичайне підбадьорювання ближнього, приємний комплімент або ж і просто усмішку до незнайомця.

У родині Михайла Коцюбинського усі завжди піклувалися одне про одного. Бути турботливим та добрим до кожного члена родини, стати надійною опорою та підтримкою – це незмінні постулати сім’ї Коцюбинських. Про це ми можемо дізнатися зі спогадів про сім’ю його доньки Ірини Коцюбинської та із епістолярної спадщини письменника. У книзі «Спогади і розповіді про М.М.Коцюбинського» Ірина Михайлівна залишила цілий розділ під назвою «Перші родинні відчуття», де можна дізнатися про теплі стосунки між усіма членами сім’ї: «Ласкаві очі, безмежна радість, тепло, що огортає тебе, зогріває сонячним промінням – це перші мої спогади про тата, перші родинні почуття.

Сьогодні неділя. Тато не йде на роботу. Це для нас, дітей, ціле свято.

Можна залізти до нього на коліна, погратись брелоком – срібною голівкою мопсика, що висить на ланцюжку від годинника на татовому жилеті.

Батько дозволяє витягти з кишені срібну сірничницю, оздоблену ірисами, погратись важким срібним портсигаром, що так голосно стукає, коли його зачиняють. А попільничка у вигляді санчат остаточно захоплює увагу малюків. Ці санчата так швидко з’їжджають з татового коліна, мов справжні».

А ще зі спогадів Ірини Коцюбинської можна дізнатися, як її бабуся, мама Михайла Коцюбинського, Гликерія Максимівна поволі шила дрібними стьожками торбинки на волоські горіхи, що рясно вродили в саду, а Лідія Михайлівна, тітка Ірини Михайлівни, рідна сестра Михайла Коцюбинського, їй допомагала.

Не можемо не згадати і трепетну історію про те, як Михайло Михайлович ретельно обирав матеріал для блузи своїй дружині Вірі Устимівні. Він підібрав фланелеву тканину з блідо-рожевими трояндами, і «…вона йому дуже подобається».

Теплими зимовими вечорами, коли в будинку були натоплені грубки, в хаті пахло «…чаєм з молоком і книшами, що напекла тьотя Лідя», Михайло Коцюбинський читав своїм дітям казочки «Про двох цапків і двох кізочок», «Про десять робітників-пальців», «Про Івасика і Тарасика». Діти в родині письменника знали, що ці казки були написані спеціально для них. І від того вони були їм «…ще миліші, ще цікавіші».

Ще вдома на веранді діти гралися у ярмарок. А Михайло Коцюбинський щось у них купував. «…Скільки було радощів, коли на гріш купував у нас тато наших виробів!»

І таких історій у родині Коцюбинських було стільки, що їх і не злічити! Піклування одне про одного, доброта, любов – без усього цього неможливо уявити сім’ю Великого Сонцепоклонника.

Отож, сьогодні, 17 лютого, у День спонтанного прояву доброти зробімо кожен добру справу – нагодуймо бездомного котика, допоможемо старенькій донести сумки із крамниці, поділимося усмішкою із тим, хто сумує. І нехай тепло наших добрих сердець розтопить кригу жорстокості у цьому світі!