Головна » 2021 » Квітень » 14 » Вона сіяла розумне, добре, вічне. До 180-річчя з дня народження Христини Данилівни Алчевської (1841-1920)
Вона сіяла розумне, добре, вічне. До 180-річчя з дня народження Христини Данилівни Алчевської (1841-1920)
09:26

Наближається поважна дата – 180 літ з дня народження нашої землячки, подвижниці вітчизняної педагогічної ниви Христини Данилівни Алчевської. Чернігівці по праву пишаються видатними теоретиками благородної освітньої справи, пов’язаними з поліським краєм. Це К.Ушинський, Л.Глібов, О.Кониський, С.Русова, Г.Ващенко. Тепло сердець, знання і любов ці ентузіасти педагогічної справи віддавали дітям і дорослим учням, спонукали їх до пізнання світу і розуміння свого місця в ньому, сприяли розвитку творчих здібностей вихованців та усвідомленню ними людської і національної гідності в глухі часи тотальних утисків українства взагалі.

Почесне місце серед визначних українських освітян належить Христині Данилівні Алчевській (у дівоцтві – Журавльовій). Це вона, 18-річна «Українка» листувалася з О.Герценом, це вона подбала про жіночу освіту і заснувала Харківську жіночу недільну школу, довела необхідність виховання дітей рідною мовою і віддала улюбленій справі близько 60 років життя. Організаторка недільних шкіл для народу, засновниця методики навчання дорослих, педагог-просвітниця Х.Д.Алчевська разом із колективом учителів підготувала навчальний посібник «Книга дорослих» (три випуски 1899-1910 рр.) та методично-бібліографічний порадник «Що читати народові?» (три томи, 1884-1900 рр).Христина Данилівна авторка понад 1200 статей, зокрема педагогічних творів «Історія відкриття школи в селі Олексіївці Михайлівської волості», «Сільські нариси», «півроку з життя недільної школи», «Прожите і передумане» та ін.

Школа була першим кроком Христини Алчевської на шляху просвітництва. Вона організувала в Харкові Товариство грамотності, першу громадську бібліотеку (нині - Державна наукова бібліотека ім. В.Короленка). Саме Христині Алчевській належить ініціатива створення другого в Україні і третього у світі пам’ятника Кобзареві. На замовлення Христини Данилівни було виготовлено і встановлено в її садибі в Харкові пам’ятник Тарасу Шевченку.

Христина Журавльова з’явилася на світ 4 (16) квітня 1841 року в Борзні – повітовому містечку Чернігівської губернії у дворянській освіченій сім’ї. Батько – викладач місцевого училища, мати – донька героя Вітчизняної війни 1812 року генерала Вуїча. Христина захоплювалася розумом матері, її великим талантом як співачки, особливо її природним умінням щиро любити і прихиляти до себе серця людей. Також вона мала ґрунтовну освіту – закінчила Смольний інститут.

Христя з раннього дитинства зачитувалася книгами з батькової бібліотеки, що живили її творчу уяву. Дівчинка прагнула поділитися власним знаннями і враженнями з іншими, влаштовувала читання на кухні селянам. «…Коли батька й матері не було вдома, - писала Христина Данилівна у щоденнику, - або вони були зайняті гостями, я пробиралася…на кухню зі своєю улюбленою книжкою… і починала голосне читання. Певно в це я вкладала багато почуттів і виразності, оскільки аудиторія моя слухала мене, затаївши подих, і на кухні чулися то голосний сміх, то стримані зітхання жінок. Уже тоді між мною і народом встановився якийсь невловимий зв’язок, що зблизив нас навіки».

Закінчити якийсь навчальний заклад Христині Журавльовій так і не вдалося. Дівчина втратила матір, яка померла зовсім молодою, а батько мав свої специфічні погляди на освіту і просвіту для жінок. Тому Христина Данилівна постійно займалася самоосвітою. Як згадували її сучасники, вона вирізнялася з-поміж інших рідкісною начитаністю. Можливо, саме через цю несправедливість – позбавлення жінки освіти, що пережила вона сама, Х.Алчевська висунула за мету всього життя «Навчати якомога більше жінок грамоті» і присвятила себе здійсненню цієї благородної справи – дати освіту простому люду.

Педагогічна діяльність Христини Журавльової розпочалася в м.Курську, куди батька перевели на роботу і з ним переїхала вся родина. Тут юна дівчина вперше спробувала свої сили на ниві народної освіти – вчила грамоті селянських дітей у маєтку знайомих.

Через усе життя Христина Данилівна пронесла глибоку любов до рідної землі. «…Досягши свідомого віку, я відчула жагучий потяг до того далекого краю, в якому народилася і побачила світ Божий. Я з цікавістю слухала розповіді про маленьку Борзну…, про мамку свою Гапку, справжню патріотку, яка говорила звичайно: «Свята Борзна». Можливо, що з молоком цієї жінки я увібрала любов до своєї Батьківщини, до свого народу. Мрією моєю було побачити Малоросію і оселитися там». Згодом Христина Данилівна писала: «Мечта моя осуществилась: в двадцать один год, выйдя замуж за чистого украинца, я очутилась в Харькове, в украинском кружке «Громаде», состоявшем из 80 человек студентов и семинаристов, во главе которого стоял мой муж».

У Російській імперії в 1850-60-ті роки значно загострилася політична боротьба, яка на українських землях супроводжувалася пробудженням національної свідомості. «Громади» прийшли на зміну поодинокій культурницькій роботі. Вони намагалися сприяти просвіті народу, для чого відкривали безкоштовні школи, влаштовували лекції, видавали дешеві популярні книжки.

Щасливе одруження Христини Данилівни з Олексієм Кириловичем Алчевським мало важливе значення не лише для неї, а й для майбутнього багатьох тисяч українців. Олексій Алчевський сформував себе як непересічну особистість. Син дрібного бакалійника із Сум зміг закінчити лише двокласну школу, але завдяки самоосвіті дивував багатьох різнобічними знаннями. Олексій Кирилович захоплювався Герценом, писав вірші і заснував своїм коштом у Сумах єдину громадську книгозбірню. На Курщині познайомився з Христиною Журавльовою, яка, за словами їхньої наймолодшої доньки Христі, була «гарна, чула, наївна, але швидка й палка, як зірниця, … з чудовим меццо-сопрано й широкими чорними бровами…».

А так писала Х.Алчевська-молодша про батьків. Почалося у них все з епістолярного роману. Олексій Алчевський прочитав у журналі «Северная пчела» вірш, який дуже його вразив. Як з’ясувалося, авторкою вірша була зовсім юна дівчина. Зав’язалося листування. Христина розповіла у листах про себе, свою сентиментальність і любов до поезій Шевченка, своє листування з О.Герценом, яким захоплювався також і Олексій. Побувавши на Курщині, Алчевський відчув, що знайшов споріднену душу і свою долю. Щасливе подружжя приїхало до Харкова. Підприємливий та ініціативний Олексій Кирилович зробив блискучу кар’єру. Він став власником Харківського торгового банку, завдяки його фінансуванню виріс Донецько-Юріївський металургійний завод. Як згадувала Христина Олексіївна Алчевська, її батько, «перший на весь Донбас в оцих околицях віднайшов у надрах вугілля. Він став підучувати селян кустарницьким способом (колом, у яке впрягали коня, як у жорна) свердлити надра, щоб селяни для себе з надр витягали вугілля». Ось таким капіталістом був Олексій Алчевський.

Він охоче фінансував школи, які засновувала його дружина, постійно підтримував її на думці, що вона робить дуже важливу і потрібну для народу справу. Саме з таким чоловіком-однодумцем Христина Данилівна змогла стільки зробити для народної освіти. У 1862 році вона організувала у Харкові недільну жіночу школу, яку було закрито вже наступного року.

Після цього Алчевська проводила заняття вдома. Власне, це була нелегальна українська школа, бо царський уряд заборонив недільні школи. Вісім років проіснувала домашня школа Х.Д.Алчевської. Чимало зусиль і часу було витрачено нею на те, щоб добитися офіційного відкриття закладу. Це відбулося 22 березня 1870 року. До цього засновниця школи склала спеціальні іспити на право викладання в ній. Відтепер воно велося російською мовою. Згодом за це Алчевську у своїх «Листах з України Наддніпрянської» дуже розкритикував безкомпромісний в українських справах Борис Грінченко, який на початку 1890-х рр. учителював з дружиною у школі Х.Алчевської в с.Олексіївці Слов’яно-Сербського повіту.

Наша сучасниця Марта Богачевська-Хом’як – відома дослідниця українського жіночого руху, професор Гарвардського університету і віце-президент «Союзу Українок Америки» з відстані часу бачить історію розвитку школи Христини Алчевської по-іншому. Розповідаючи про громадські концерти, організовані Х.Алчевською, дослідниця звертає увагу на те, що їхню програму складали українські народні пісні і танці. Для проведення таких заходів зазвичай необхідно було мати дозвіл поліції. Христина Данилівна наголошувала, що її концерти самодіяльні, таким чином уникаючи необхідності клопотатися про дозвіл. Виконавці програм виступали в народному вбранні. Сама Алчевська і жінки з вищого світу вдягалися в національні строї як символ відданості народній справі.

Христина Данилівна була не тільки піонеркою нового методу навчання дорослих, але також активно прищеплювала народну культуру в місті, щоб селяни, які переїздили до нього, краще адаптувалися до нового незвичного міського життя. Оскільки українську мову в школі невдовзі заборонили, плекання українського народного мистецтва було важливим для підкреслення відмінності між українською і російською мовами і культурами. Українське народне мистецтво, щиру і глибоку любов до якого Х.Алчевська передавала своїм учням, підказувало, що російська мова не є рідною для них. Зв’язок робітника з селом лишався нерозривним. Коли на фабриці не було роботи або необхідно було виконати сезонні землеробські роботи, робітник повертався до села. Там якщо й існували школи й бібліотеки, селяни також стикалися з русифікацією. Таким чином, в умовах тодішньої політичної атмосфери в Російській імперії Христині Данилівні доводилося відповідно вибудовувати стратегію і тактику дій у досягненні благородної мети всього її життя. Альтернатива була така: переходити у своїй школі на російську мову чи зліквідувати її зовсім. Сам час був тоді проти неї.

Найміцнішим внеском Х.Д.Алчевської у справу шкільного викладання була розроблена нею методика проведення літературних бесід із учнями. У Харківській недільній школі цей метод був провідним при викладанні різних предметів. Бесіди проводилися в класі як обов’язкові навчальні заняття за чітко розробленою програмою, а також використовувались як форма позакласної роботи. Програми літературних бесід у школі Алчевської періодично поновлювалися і обговорювалися на загальному зібранні вчителів. Ефективність праці перевірялася здебільшого через письмові роботи. Низку педагогічних порад із методики початкового навчання, зокрема грамоти, читання, розгляду літературних творів, взаємин з учнями, формуванню педагогічної майстерності вчителя, містять у собі посібники Х.Д.Алчевської «Програми викладання в школах», «Каталоги книг», її надруковані щоденники, листи, плани уроків, конспекти. У школі Алчевської постійно вчилися і вдосконалювалися. У науково-методичній роботі вчителів Харківської школи використовувалися поради К.Д.Ушинського, В.І.Водовозова, В.П.Вахтерова, М.Ф.Бунакова, М.О.Корфа та інших відомих діячів освітньої вітчизняної педагогічної думки і культури. Х.Д.Алчевська була прихильницею ведення вчителями щоденників педагогічних спостережень, важливості обміну педагогічним досвідом.

Невтомна праця великої подвижниці зробила її ім’я добре знаним за межами Росії. Христину Алчевську було нагороджено почесним дипломом на Всесвітній педагогічній виставці 1899 р. в Парижі, 1904 р. її було відзначено за педагогічну працю на Міжнародному жіночому конгресі в Берліні. Міжнародна ліга народної освіти обрала Х.Д.Алчевську своїм віце-президентом.

За 57 років існування школи Алчевської, єдиної з усіх трьохсот на Російську імперію, що мала власне приміщення, освіту в ній здобуло понад 17 тисяч осіб. Христина Данилівна стала ініціаторкою створення громадської комісії вчених із різних міст, яка вперше склала систематичний курс для навчання дорослих, відомий під назвою «Книги дорослих» і витримав десятки перевидань. Вона впорядкувала спеціальні «Каталоги книг» для шкіл такого профілю. Також Х.Алчевська лишила надзвичайно цікавий щоденник, де змальовані духовні портрети багатьох її знайомих, що належать до історії культури. Докладно описуючи ставлення сучасних їй діячів до українського питання, авторка фіксує динаміку суспільних ідей і цілу галерею людей, побачених неупередженим, толерантним і доброзичливим поглядом. Христина Данилівна підтримувала особисті контакти і листувалася з такими видатними культурними діячами, як І.Франко, М.Павлик, П.Куліш, Т.Рильський, І.Пулюй, Л.Толстой, А.Чехов, І.Тургенєв, Ф.Достоєвський, Олена Пчілка, В.Короленко та ін.

Х.Д.Алчевська була щасливою дружиною і матір’ю. Олексій Кирилович, як і Христина Данилівна, любив свій народ не лише до глибини великої душі, а й до глибини власної кишені. Донецько-Юріївський металургійний завод (пізніше – Алчевський металургійний комбінат) спочатку давав немалі прибутки, біля нього виросло робітниче містечко, яке згодом одержало назву Алчевськ. На початку ХХ століття розпочалася глибока економічна криза. Масове безробіття вдарило по банках, підприємцях і робітниках. О.К.Алчевський єдиний з усіх підприємців півдня Росії не звільняв своїх робітників. Двічі звертався він до міністра фінансів, прохаючи кредитів, але одержав лише відмову. Доведений до відчаю, Алчевський 1901 р. кинувся під поїзд. Людина честі і обов’язку – таким залишиться він у пам’яті народу.

Шістьох прекрасних дітей виховали Олексій і Христина Алчевські. Вони, як і батьки, також є гордістю України.

Іван Алчевський, оперний співак, талант якого високо поціновано в усіх музичних столицях світу. Виступати з ним на одній сцені вважали за честь для себе європейські зірки Батістіні, Шаляпін та ін.

Композитор, піаніст і педагог Григорій Алчевський був одним із організаторів українського культурного життя в Москві. Написав низку симфонічних творів, а також відомі романси на вірші Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, сестри Христі.

Микола Алчевський став культурним діячем, письменником і відомим юристом. Його знали не тільки як професора Харківського юридичного інституту, автора підручників, а й як імпресаріо брата Івана.

Анна Алчевська була талановитою художницею і дружиною видатного архітектора Бекетова.

Наймолодша донька подружжя Олексія та Христини Алчевських – Христя – пішла педагогічним шляхом своєї матері. Закінчивши Вищі педагогічні курси у Парижі, з 1903 р. викладала французьку мову, була перекладачкою.

Першу поетичну збірку «Туга за сонцем» (вийшла друком у Москві 1907 р.) Христя Алчевська-молодша присвятила Христині Данилівні. У Чернігівському літературно-меморіальному музеї збереглося це раритетне видання з автографом молодої авторки М.Коцюбинському, до якого вона ставилася з великим пієтетом. У листі Х.О.Алчевської до М.М.Коцюбинського [березень-червень 1907 р.] йдеться: «Я, яко гімназіальна вчителька, маю на думці заснувати «Громаду учнів середніх шкіл» (звичайно, не легалізуючи її), що мала б на меті згуртувати «зелену молодь» в домаганнях української мови викладової. Щодо матусиної недільної школи, то я того приводу була в інспектора нар[одних] шкіл. Він одповів: «Здесь коренное население считается русским и изменение порядка одобрения учебников на местном яз.. – малороссов не касается…».

Про Різдвяне свято в цій школі засилаю Вам статтю моєї нені Х.Д.Алчевської».

 

Підготувала Т.Кузнєцова,

завідувачка відділом музею М.М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 207 | Додав: Kotia | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість