Головна » 2017 » Грудень » 6 » Український Гете: до 125-річчя від дня народження Миколи Куліша
Український Гете: до 125-річчя від дня народження Миколи Куліша
09:47

Сьогодні, 6 грудня, минає 125 років із дня народження Миколи Гурійовича Куліша (1892–1937) – дійсно непересічної постаті в історії української культури, а через те, на жаль, і трагічної. Це один із найяскравіших представників літератури Розстріляного відродження – і цим уже все сказано. Разом із Миколою Хвильовим, Олександром Довженком, Лесем Курбасом та іншими його відносять до цвіту тогочасної української інтелігенції, хоча він дебютував дещо пізніше, із новою хвилею митців, флагманами якої стали Микола Бажан і Юрій Яновський.

Одним із авторів терміна «Розстріляне відродження» є літературознавець Юрій Лавріненко – людина, яка пройшла сталінські концтабори, а відтак взяла на себе священну місію говорити за тих, кого змусили мовчати – розстріляних, «перевихованих», і тих, що зникли безвісти. Саме така назва була обрана для книги, яка вийшла в Парижі 1959 року, – антології творів українських митців 1920–1930-х років. Творчість митців Розстріляного відродження мала неоціненний вплив на подальший розвиток різних царин української культури (і літератури зокрема); саме тих років сягає духовне коріння такого унікального мистецького та громадсько-політичного явища, як шістдесятництво; та й здобутки сучасної української культури були б неможливими без сили духу й подвижництва тієї генерації митців. У цей період, зауважує Соломія Павличко, література «дістала значно ширшу, ніж будь-коли, аудиторію. Зростав рівень освіти цієї аудиторії. Вперше в літературі працювала велика кількість письменників та інтелектуалів. Уперше українські науковці говорили з кафедр національних університетів. Уперше бурхливо диференціювалися окремі мистецькі напрями, групи, школи. Однак тенденція до модернізації культурного життя співіснувала з самого початку з паралельною тенденцією до його підпорядкування ідеології, а потім і до повного знищення». Неможливо достеменно встановити кількість репресованих діячів української культури під час сталінських репресій періоду Розстріляного відродження; деякі джерела свідчать, що це число сягало 30000 осіб.

І саме в цей період, за десять надзвичайно плідних років творчої діяльності, Микола Куліш написав 14 п’єс (усі вони, звичайно, були по черзі заборонені верхівкою влади) і став творцем нової української драматургії. Говорячи про Миколу Куліша, неможливо не згадати про іншу знакову постать для українського мистецтва – Леся Курбаса, адже драматургія та режисура не можуть існувати одна без одної, тож цілком закономірним було утворення тандему митців-побратимів Куліш-Курбас, коли доля звела їх у Харкові. До цього Микола Куліш деякий час жив в Одесі, присвячуючи час роботі на педагогічній ниві та написанню оповідань для дітей. У цей період він створив перший на той час український буквар («Первинка») та читанку для початкової школи; а його дебютом у царині драматургії стала п’єса «97».

Харків подарував Кулішеві нове оточення та можливість стати професійним літератором. Він вступає до ВАПЛІТЕ та саме завдяки участі в діяльності цієї літературної групи зближується з її очільником – Миколою Хвильовим. Згодом, об’єднані також і любов’ю до сценічного мистецтва, побратими починають формувати обличчя нового українського театру. Лесь Курбас як режисер-новатор прагнув до співпрочитання драматичного тексту шукав нових засобів вираження смислових нюансів слова на сцені, про нього казали, що він міг поставити навіть таблицю множення. Тандем Куліш-Курбас перебував у постійному творчому пошуку, прагнучи до розвитку та вдосконалення. Під час показу деяких вистав за п’єсами Куліша глядачі навіть непритомніли, тому біля театру стояла карета швидкої допомоги. Митці прагнули, щоб їхні спільні творіння мали саме такий ефект: «щоб глядачі не плескали в долоні, а мовчки й суворо вийшли з театру й знали, що голод і революція залишаються голодом і революцією». У цей період Микола Куліш також редагує часописи «Пролітфронт», «Літературний ярмарок», пише п’єси «Хулій Хурина», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Комуна в степах», «Патетична соната», «Зона», «Отак загинув Гуска».

«Патетична соната», як і всі інші п’єси Куліша, була заборонена в Україні, але з деякими змінами, продиктованими цензурою, її поставив Олександр Таїров – засновник і художній керівник Камерного театру в Москві, і вона мала величезний успіх, отримавши надзвичайно схвальні відгуки театральних критиків. Німецький драматург Фрідріх Вольф після перегляду цієї вистави вирішив перекласти твір німецькою мовою і в передмові до видання зауважив: «Форма "Патетичної сонати" – цієї найбільшої української драматичної поезії – у світовій літературі може бути порівняна тільки з драматичними поемами "Фауст" і "Пер Ґюнт"». Але невдовзі в газеті «Правда» була надрукована стаття «О Патетической сонате Кулиша» з підписом «Украинец», яка розгромила п’єсу, таврувала її епітетом «фашистська», а відтак колективи театрів Москви, Ленінграда, Іркутська, Баку, які також ставили цю виставу, були змушені виключити її з репертуару. Звичайно, цей період був непростим для Миколи Куліша, насамперед, як автора заборонених «антирадянських» творів. До того ж у цей час, а саме 13 травня 1933 року, Микола Хвильовий зчинив самогубство. Куліш надзвичайно тяжко та болісно переживав цю трагедію, його дружина навіть боялась, щоб він не пішов тим самим шляхом, тому заховала всі його револьвери. Куліш, зрозумівши це, сказав: «Будь спокійна, я не зроблю того, що зробив Хвильовий. Я знайду в собі сили і буду боротись до кінця» (про це вона напише пізніше в спогадах).

Очікуваним стало виключення Миколи Куліша з Комуністичної партії в 1934 році (із формулюванням «за те, що писав антипартійні націоналістичні п’єси»), а згодом і його арешт за начебто антидержавну діяльність і членство в ОУН. На закритому процесі Куліша разом із іншими «націоналістами» засудили на 10 років ув’язнення в таборах, а 1937 року йому було винесено смертний вирок. 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох були розстріляні видатні діячі культури, вчені, військові, священнослужителі… Україна втратила чимало синів і дочок, і серед них – видатного драматурга, який, за висловом Юрія Смолича, був «талант світового масштабу». У списку засуджених до розстрілу в той день під номером 177 ішов Микола Куліш, а під номером 178 – Лесь Курбас. Одна доля на двох.

 

Оксана Мазко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 89 | Додав: sunlight118 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість