27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора на території тодішньої Австро-Угорської імперії з’явилася на світ Ольга Юліанівна Кобилянська. Нині минає 160 літ з дня народження письменниці, чиє ім’я засвідчило вростання української літератури в європейський контекст. Світовідчуттю Ольги Кобилянської притаманна особлива наповненість яскравими емоціями і романтичними настроями. У літературних текстах письменниця створила неповторну почуттєву модель художнього світу і власного буття в ньому.

З юних літ полюбила Ольга Кобилянська розкішну карпатську природу, що наповнила її чутливу душу вічною живою красою. «Найсильніше зі всього впливала на мене природа. Безчисленні проходи в гори, в їх найдикіші частини – пішки чи верхном, це не робило різниці – це було одиноке, що вдовольняло мене. Це було щось, що… заповняло душу, виклинувало в ній спів, відгомін і ущасливлювало… Я і ще дві-три особи, що переходили мовчки ліс, ставали, віддихали глибоко, обкидували себе обопільно вдоволеними поглядами, мов відкривали тайни… Що було краще понад це?», – зізнавалася письменниця.

Улюблені мотиви її творчості – людина і природа. Сама Кобилянська зростала під впливом прекрасної дикої природи Карпат. Леся Українка підкреслювала: «Ліс і гори – це рідна стихія Кобилянської, там вона дає вільний розмах крилам своєї фантазії і пориває за собою читача».

У багатьох щоденникових записах, звіряючись у власних почуттях і переживаннях, Ольга Кобилянська вдається до паралелі: її емоційному станові завжди відповідає природа, навколишній світ. Згодом, коли читачам стали відомі новели Кобилянської «Природа», «Битва», «Некультурна», про неї заговорили як про майстерного пейзажиста, про митця, котрий має рідкісне вміння дуже тонко і правдиво змальовувати натуру, «підпорядковувати» її загальному спрямуванню твору. Відшліфовувалося це вміння і на сторінках щоденників письменниці.

Ольга Кобилянська стверджувала, що життя простої людини змістовніше і багатше від життя «цивілізованих» паничів і панянок. У вересні 1897 року в газеті «Буковина» вперше з’явилася новела Кобилянської «Некультурна». Того ж року твір вийшов окремою книжкою як 19-е число «Університетської бібліотеки» накладом Дениса Лукіяновича і В’ячеслава Будзиновського у Чернівцях.

Новелу «Некультурна» українська і зарубіжна критика одностайно назвала одним із найсильніших творів Ольги Кобилянської. Письменниця натхненно змалювала просту жінку-гуцулку, її красу, талант, любов до праці і життя. Параска – гідна подиву, сильна істота, яка вміє боротися з життєвими проблемами і вірить, що «Бог вложить в її душу таке щастя, яке б ніколи не могло залишити її».

Прочитавши новелу разом із сестрами, Леся Українка написала Ользі Кобилянській: «Вірте чи ні, а ми зеленої Буковини більше прагнемо, ніж паризької вистави, надто як начиталися Вашої «Некультурної». Що то за пишне оповідання, ота «Некультурна»! Я не вмію розказати Вам, яке чудове враження справила вона на мене. Які типи, які пейзажі! В нашій літературі нема пейзажиста над вас, і я не знаю, як готова цінити Вас за се, бо уже люблю пейзаж в літературі, і завжди мені його бракувало в нашому письменстві. Щодо самого характеру Параски, то, даруйте, я не сподівалась від австрійської русинки такої щирості і одваги, з якою змальований і самий тип, і ситуації; читаючи, я раз у раз покликувала в думці: «Браво, панно Ольго!».

Сама авторка новели в «Автобіографії» (1903) визнавала: «З новел утримую за найлуччу «Некультурну», де виводжу з життя вибраний тип малоруської гірської людини – себто гуцулку». У пізніших автобіографічних листах Ольга Кобилянська доповнила характеристику цього твору важливими деталями: «Некультурну знала я особисто і ніяк не могла побороти охоти написати про ту чудову жінку, вірну, чисту, дитину природи, що, мов сестра смерек, поміж котрими проживала, жила, розвивалася. Коли вмирала, бажала собі мене бачити – вповідали мені люди, окружаючі її в той час – та, на жаль, я жила тоді в Чернівцях і не знала, що моя гірська квітка згасла…».

Тетяна Кузнєцова, завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського