Головна » 2017 » Грудень » 28 » Носив у собі святий вогник любові до народу… (До 140-річчя від дня народження Гната Хоткевича (31.12.1877-8.10.1938)
Носив у собі святий вогник любові до народу… (До 140-річчя від дня народження Гната Хоткевича (31.12.1877-8.10.1938)
15:21

Світив той вогник Гнатові Мартиновичу Хоткевичу впродовж його шляхів служіння мистецтву та людям. У душі патріота з юних літ жила святиня української національної ідеї…

Про маловідомі факти з історії своєї славної багатостраждальної родини, батька і матір Платоніду Володимирівну, розповідала мені наймолодша донька Хоткевичів – Галина Гнатівна – під час екскурсії по Чернігівському заповіднику Михайла Коцюбинського. Згодом, 2005 року, музейна бібліотека поповнилася збіркою творів Михайла Коцюбинського «З глибини», виданою за її повної фінансової підтримки.

 Історія творчої співпраці Гната Хоткевича з Михайлом Коцюбинським розпочалася у квітні 1902 року. Тоді завдяки Миколі Вороному відбулося заочне знайомство чернігівця і харківʼянина. У меморіальній бібліотеці Михайла Коцюбинського зберігається перша збірка оповідань і медитацій Гната Хоткевича з дарчим написом: «Шановному М.Коцюбинському на згадок від автора. 20 квітня 1802 р. Харків».

Малодослідженою досі залишається епістолярна спадщина Гната Хоткевича. Йому пощастило спілкуватися на початку ХХ століття з широким колом найвидатніших сучасників: родиною Алчевських, Миколою Лисенком, Сергієм Васильківським, Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Василем Стефаником та багатьма іншими яскравими представниками української творчої еліти.

У фондах Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського зберігаються оригінали листів Хоткевича, писаних ним протягом 1902-1908 рр. до М. Коцюбинського. Вперше вони опубліковані у виданні музею «Листи до Михайла Коцюбинського». Том ІV – ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», Ніжин, 2003. Стор. 209-218).

Про особисте спілкування літераторів під час святкування відкриття памʼятника Іванові Котляревському в Полтаві нагадує памʼятне фото,зроблене 14 вересня 2003 року.

Прочитавши «Дорогою ціною» Михайла Коцюбинського, Хоткевич писав у листі до нього [травень 1902 р.]: «Ваша повість дуже придатна для народу… Я давно маю на меті видавати для народу такі великі повісті по найдешевшій ціні, і, може, шановний добродію, коли-небудь Ви дозволите мені видати сю книжку дешевим виданням і з цікавою обкладинкою літографованою… у Вас є якась осібна щаслива прикмета, як-от, знаєте, буває у деяких письменників для дітей: їх речі з однаковою цікавістю читаються і дітьми, і дорослими».

У статті «Літературні вражіння», надрукованій у липневій книжці журналу «Літературно-науковий вісник» за 1908 рік, Хоткевич викладає свої думки про тогочасну українську літературу і відзначає, що найліпше, що є у збірнику «З неволі», - це «Persona grata» Коцюбинського.

На початку 1906 р. Гнат Хоткевич, щоб уникнути арешту за участь у російській революції 1905 р.,  емігрує до Галичини, де живе до лютого 1912 р. «Про Галичину й галичан зостались в мене найкращі спомини, я полюбив і цей край, і тих людей», - згадував пізніше літератор в автобіографії. За порадою етнографа і фольклориста Володимира Гнатюка навесні 1906 року Гнат Хоткевич  виїхав зі Львова на літо в гуцульське село Криворівню. Карпати, розкішна гірська природа того краю, а передусім його мешканці – гуцули, - справили на нього надзвичайне враження. Відтоді він усе життя вважав, що понад Гуцульщину «кращого нічого й у світі немає»». Про своє зачарування нею з властивим йому гумором Хоткевич висловився так: «Як роззявив я рота від здивування, прибувши до Гуцульщини, то так із роззявленим ротом і ходив шість літ… Перше враження сильне було від мови гуцульської. Чути ядерну гуцульську мову, що, як свіжий струмінь гірської води, бʼє з-під самого прасловʼянського кореня, то було великою насолодою. Я захопився. І у мене був свій «захалявник», з яким я не розставався й записував усюди, навіть їдучи на коні».

Найбільшу популярність принесли Гнатові Хоткевичу твори з життя гуцулів: повісті «Камінна душа», «Довбуш», збірки новел, оповідань і нарисів «Гірські акварелі» і «Гуцульські образки».

Валерій Шевчук вважає, що Хоткевич як художник слова максимально реалізувався саме у «Камінній душі» і вбачає її мистецьку вартість у тому, що тут «… вже немає фальшивого романтизму, отієї рожевенької плівки, яка ховає різкі до нещадності риси життя. Це своєрідний ліричний шедевр, який стоїть в однім ряді з найкращими здобутками української літератури».

Ще одна з багатьох, проте маловідомих сторінок  біографії Гната Хоткевича, це – образотворче мистецтво. Він тонко відчував неповторну красу Гуцульщини і змальовував її з серцем і любовʼю. Сам митець не вважав себе професійним художником. Збірка малярських творів Хоткевича, що зберігаються нині у фондах Національного музею у Львові, налічує 105 експонатів. Це – етюди невеликих розмірів, виконані олійними фарбами на полотні та картоні. Більшість з них – краєвиди гуцульського села Криворівня та його околиць. Художник створив їх у 1906-1910 роках.

Гуцульські етюди, що залишаються найбільшим досягненням у малярській творчості Хоткевича, хвилюють нас щирістю та безпосередністю. Спостережливе око художника, тонке відчуття митцем кольору допомогли змалювати карпатську природу в усій її неповторній красі та багатстві.

Аналізуючи гуцульські картини. Ф.Павтша 1911 року, Гнат Хоткевич писав: «Гуцульщина ще жде свого маляра. Ще не прийшов він, той, що зрозумів би тужну красу ізворів, і безконечність полонин, і схвильоване море застиглих в синяві верхів, і весь неповторний, саморідний, ніким ще не намальований пейзаж гуцульський. А на нім – гуцула. Древнього жертвоприносителя, залюбленого в свої кичери, дивного і в дикості своїй, дохованій аж до наших днів, так безмірно захоплюючого. Уявіть собі хоч одну картину, от просто групу гуцулів коло ватри в лісі, групу опришків перед 200 літ, уявіть собі, скільки могутньої красоти, скільки пориваючого чару можна туди вложити, як можна прямо пірвати за собою глядача, заставити його забути себе – і вам одкриється перед очима таке непередаваєме багатство сюжетів Гуцульщини, що дивним стане, чому Гуцульщина не має й досі своїх поетів слів чи фарб».

Можна з упевненістю сказати, що Гнат Хоткевич став саме таким Поетом Гуцульщини.

Багато часу, уваги й енергії віддавав Хоткевич створеному ним у селі Красноїллі гуцульському самодіяльному театрові. Спеціально для цього колективу було написано пʼять драматичних фольклорно-етнографічних композицій: «Антін Ревізорчук», «Довбуш», «Гуцульський рік», «Непросто», і «Практикований жовнір». За малюнками Хоткевича шилися театральні костюми, виготовлялись декорації. З виставами учасники театру побували в 61 місті Галичини, Чернівцях, Кракові та інших містах тодішньої Польщі. У спогаді «Гуцульський рік» (1911) Гнат Хоткевич зазначив, що то був театр, повний «віри в сили свого народу», і він як художній керівник ставив перед колективом високу мету – показати Гуцульщину як «занедбаний кут» у цісарській Австро-Угорщині й водночас розкрити перед світом «незвичайну красу і своєрідність того краю».

Мало хто з видатних українських письменників, митців, учених так багато зробив у справі дослідження і популяризації Гуцульщини, як літератор, артист, режисер, композитор, історик літератури і мистецтва, громадський діяч Гнат Мартинович Хоткевич.

Ця публікація розкриває лише деякі маловідомі факти різнобічної творчої біографії невтомного будівничого української культури. Гнат Хоткевич своїм життям, співом, пером та бандурою лишив по собі глибокий слід у памʼяті народу. Сили й талановитість митець черпав із глибин історії землі своєї та щедро дарував нам усім. Відроджується десятиліттями зневажувана и недооцінювана його творча спадщина, щоб служити духовному збагаченню нашого народу й утвердженню вільної незалежної України.

Тетяна Кузнєцова, заввідділом музею М.Коцюбинського 




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 199 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість