Головна » 2018 » Квітень » 3 » На варті соборів душ людських
На варті соборів душ людських
09:22

Третього квітня минає сто років від дня народження Олеся Гончара. Він був відданим сином свого народу, брав активну участь у творенні його історії. У нього було дуже добре розвинене почуття відповідальності і любові до Батьківщини, яку він проніс крізь усе життя. Він мав добру і сонцесяйну натуру. Це про Олеся Гончара Іван Драч написав такого вірша:

Ваша усмішка – Ваша загадка, Олесю,

Вашу лагідну усмішку – ватру вуст –

Як Ви могли пронести крізь фронти,

Крізь морози фашистського мору,

Як вберегли її світло дитинне,

Коли слава стріляла в її пелюстки

Зі ста золотих гармат?

Так, я кажу тут лише про людину

І знамено людини – про усмішку,

Взяту від мами Тетяни в полтавському полі,

Стома турботами скупану,

Стома журботами сушену,

Стома скорботами замиловану.

Та усмішка, та дивна дивина

Живе, як пташка, сонцеві підвладна,

В гніздов’ї вуст запечених.

Та усмішка хіба Дніпром рождена,

Слухняна павітру і непокірна вітру.

Ви квити з квітнем – він Вам квіти,

А Ви йому – усмішку з уст в уста…

Народивсь Олесь Гончар 3 квітня 1918 року в Слободі Сухій на Полтавщині. В його ранньому дитинстві померла мама, тому його виховували дідусь та бабуся. Маму майбутній письменник пам’ятав лише по фотографії. Бабуся була дуже доброю та працьовитою, вона замінила Олесю матір, навчила любити людей, прищепила йому сердечність, людяність, чесність.

Олесь Гончар вивчав журналістику у Харківському технікумі. Потім працював у газетах, займався науковою діяльністю, пробував себе як письменник. У вересні 1938 року йому вдалося вступити на філологічний факультет Харківського державного університету. В один час із Гончаром у цьому виші навчався Григорій Тютюнник. Юнаку легко давалося вивчення мов, він писав наукові праці про творчість Михайла Коцюбинського та Івана Франка.

Перші твори Гончара «Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» були присвячені його знайомим.

Коли в 30-хх роках розпочалася війна в Іспанії, Олесь Гончар прагнув бути у вирі подій. Та тоді у нього не вийшло це зробити. Потрапив на фронт він лише через 5 років уже на своїй Батьківщині. Довелося йому побувати в боях біля Росі, Білої Церкви, під Харковом… Смерть ходила поряд, та не забрала його. Про побачене тоді згодом він напише роман «Людина і зброя», за який буде удостоєний Шевченківської премії.

Гончар мав звання старшини мінометної батареї, старшого сержанта. Під час війни він завжди мав при собі олівець і блокнот. Якщо виникало бажання, записував вірші. Складними були ті роки. Смерть друзів, нелегкі випробування – усе це довелося пережити Гончару. Після війни його нагородили трьома медалями «За відвагу», орденом Червоної Зірки, орденом Слави.

Не міг не написати Олесь Гончар про фронтові дороги («Трансільванський марш», «Ніч у Карпатах»), про своїх друзів («Танкіст», «Брати»).

Повернувшись із фронту, письменник приїхав у Харків, але оселився у Дніпрі. Він навчається у Дніпропетровському університеті. Після закінчення вишу залишився працювати асистентом на кафедрі історії української літератури.

Перший твір, що було надруковано після війни, - це «Модри Камінь» (1946 рік). Над «Прапороносцями» він трудився три роки. Спочатку його друкували у журналі «Вітчизна», а потім усі три частини роману вийшли окремими книгами («Альпи», 1946 рік, «Голубий Дунай», 1947, «Злата Прага», 1948 рік). дуже високо оцінили цей твір «Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня.

У 1959-1971 рр. Олесь Гончар очолював правління Спілки письменників України. В цей час він пише твори, в центрі яких проста і чесна людина – «Таврія», «Циклон», «Берег любові», «Собор».

Доля «Собору» була нелегкою. Його надрукували у журналі «Вітчизна» 1968 року. Перші критики відгукувалися про нього досить схвально, але незабаром роман піддали нищівній критиці, назвали вульгарним. Після цього на два десятки років про роман усі забули. Цікаво, що у Дніпрі Гончар жив на вулиці, де було зруйновано собор, який у місті вважають прототипом образу собору, про який писав письменник.

Згодом з-під пера Гончара виходять такі твори: «Бригантина» (1972 рік), «Берег любові» (1976 рік), «Твоя зоря» (1980 рік).

Щодо наукової діяльності, яку він розпочав ще у студентські роки, то кількість його праць вимірюється кількома десятками. Вони вийшли окремими виданнями у книгах «Про наше письменство». 1972 рік, «О тех, кто дорог», 1978 рік). Частково наукові праці входили і до шеститомника творів Гончара.

Творчі надбання письменника і науковця було перекладено на 67 мов світу, що свідчить про його непересічний талант. Він завжди бачив у людині красиве, добре, світле. Саме такими рисами літератор і наділяв героїв своїх творів.

Перестало битися серце Олеся Гончара 14 липня 1995 року. Та він як письменник, житиме в серцях людей доти, доки вони читатимуть його твори.

Марія Коробко, науковий співробітник музею-заповідника Михайла Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 76 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість