У червні 1969 року на адресу Ірини Коцюбинської, котра на той час була директоркою музею М.Коцюбинського у Чернігові, надійшов лист.

Шановна тов. Коцюбинська!

Темою до курсової і дипломної роботи я обрала твір М.Коцюбинського «Тіні забутих предків». Для майбутньої книги я планую 20 ілюстрацій. Одначе для захисту дипломної вимагалося виконати лише певну кількість ілюстрованих елементів, які і надсилаю Вам […]

Найближчим часом я збираюсь завершити решту ілюстрацій до твору М.Коцюбинського «Тіні забутих предків». Тому для мене було б дуже цікаво знати Вашу думку і тримати зв’язок.

З повагою Люба Панченко

24.VI.69 р.

До листа були додані графічні ілюстрації до повісті М.Коцюбинського. На жаль, сьогодні не відомо, що відповіла на той лист Ірина Михайлівна, проте роботи, створені Любов’ю Панченко, уже найближчим часом було передано до фондової колекції музею.

Але хто ж ця Люба Панченко, котра надіслала до музею свої книжкові ілюстрації? На той час вона була студенткою вечірнього відділення факультету графіки київської філії Українського поліграфічного інституту імені І.Федорова. Сьогодні ми знаємо її як Любов Михайлівну Панченко – українську художницю-модельєрку, почесну громадянку міста Бучі, лавреатку премії ім. В.Стуса, членкиню Союзу Українок, котра належала до мистецької когорти шістдесятників. І сьогодні ж, 2 лютого 2023 року, мисткиня мала би відзначати своє 85-річчя.

Народилася Л.М.Панченко у далекому 1938 році у с .Яблунька на Київщині (з 1966 року в межах м.Буча). Батьки тяжко працювали і готували до такої долі своїх дітей, тому не підтримували захоплення Люби малюванням. Після закінчення семирічки дівчина вступає до Київського училища декоративно-прикладного мистецтва на відділення вишивання. У студентські роки Люба також не має підтримки від рідних, тому дівчина погано харчується і з серйозним захворюванням потрапляє до лікарні.

Після закінчення училища Л.Панченко працює в кравецькій майстерні, у 60-х рр. вступає на факультет графіки Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова, досягає неабиякої майстерності у техніці лінориту. Як майстриня, Любов Михайлівна тривалий час працювала в Проектно-конструкторському технологічному інституті та Республіканському будинку моделей художницею-модельєркою. На цей час припадає найбільший розквіт її таланту: створюється серія акварельних робіт, моделі одягу та зразки вишивки, які публікують у журналі «Радянська жінка», вона пише графічні та живописні полотна, створює аплікації з тканини і колажі. Одночасно з тим вона відвідує Клуб творчої молоді «Сучасник».

Любов Панченко завжди шанувала українську мову і народну культурну спадщину. Вона малювала писанки, збирала старовинні вишивки і тканини, вишивала костюми для народних хорів, збирала кошти для підтримки політв’язнів, відроджувала національні традиції різдвяної коляди і вертепу.

За радянських часів твори мисткині не публікувалися і не залучалися до виставок, тому вона могла вповні реалізувати себе лише в моделюванні та вишивці. Вперше її роботи почали експонуватися на виставках уже за часів Незалежності.

Талановита художниця і мисткиня Любов Панченко прожила драматичну долю і не зігнулася перед викликами радянського тоталітарного режиму. Маючи поважний вік, після смерті чоловіка художника О.Олійника, вона самотньою мешкала в Лісовій Бучі. Навесні 2022 року Любов Панченко лишалася сама в своєму будинку в окупованому рашистами містечку під Києвом. В наслідок тривалого голодування через окупацію 30 квітня 2022 року вона відійшла у вічність у стінах лікарняної палати. Поховано видатну художницю-шістдесятницю 2 травня 2022 р. на Яблунському цвинтарі в Бучі.

Проте і сьогодні, Любов Панченко промовляє до нас зі своїх художніх робіт, які, за висловом Є.Сверстюка, «явно несуть печать геніальності. Вона живе в своєму світі, вона відкриває нам цей світ».