Вічний сюжет – мадонна з немовлям. Це Віра Ворона, донька поета і педагога Миколи Вербицького (Антіоха), дружина поета Миколи Вороного, з первістком Марком. Народився хлопчик 18 березня 1904 року в будинку діда на Лісковиці, оточеному величезним тінистим садом і могутніми осокорами. Під шелестіння листя так солодко спалося немовляті. Матуся ніжно тримає дитятко, з такою любов’ю дивиться на нього, ніби передчуваючи трагічну долю сина.

Маля зростало у великій родині Вербицьких-Вороних. Михайло Коцюбинський ще з далекого 1896 року листувався і творчо співпрацював з Миколою Вороним: друкувався в журналах, готував альманахи. Завдяки зусиллям Коцюбинського Вороному вдалося влаштуватися на посаду помічника керівника відділу поточної сільськогосподарської статистики Чернігівського статбюро. Відділом цим завідував Коцюбинський. Теплі приятельські взаємини склалися між родинами письменників.

25 квітня (за старим стилем) 1904 року Михайло Михайлович похрестив малюка Марка. Про цю пам’ятну подію нагадує напис на папці ошатного альбому «З української старовини», подарованого щасливими батьками від імені похресника видатного літератора: «М.К. таткові від хрещеника Марка».

Родинна ідилія Вороних, на жаль, тривала недовго. Після розлучення Миколи і Віри хлопчика виховували мати і дядько Федір Миколайович Вербицький.

На іменини сина 1905 року Микола Кіндратович Вороний написав поезію «Привітання» і побажав Маркові:

«…Більше розуму та хисту,

Талану без краю;

Мати душу добру, чисту,

Вдачу чесну, променисту –

Ось чого бажаю.

Серце тішити красою,

В ній шукати раю,

Впитись творчістю святою,

Науковою метою –

Ось, чого бажаю.

Правду завжди боронити

Чесно, по звичаю.

Серцем всім її любити

І для неї вік прожити –

Ось, чого бажаю…»

Поезія стала покликанням талановитого юнака. Вже від 1925 року молодий поет друкувався під псевдонімом Антіох, а далі – під власним ім’ям.

Через десять років Марко був заарештований органами НКВС, засуджений на 8 років виправних таборів за «належність до контрреволюційної націоналістичної групи, що готувала повалення радянської влади в Україні». Востаннє мати отримала звістку від сина 19 вересня 1937 року, а 3 листопада до річниці жовтневого перевороту Марко був розстріляний разом з великою групою найбільш яскравих представників української культури.

Мати ще багато літ чекала на повернення сина, не відаючи, що він давно загинув. Марко Миколайович Вороний прожив усього 33 роки…

Трагічно пророчими виявилися рядки батькової посвяти малому іменинникові 1905 року:

«Працювати для народу

І для свого краю,

Боронити честь і вроду

І умерти за свободу –

Ось, чого бажаю».

Микола Кіндратович також загинув від рук катів сталінського режиму.