«Передо мною лежить фотографія, на якій ми разом ще так недавно фотографувалися з Сембратовичем у Відні – його останнє передсмертне поличчя – і мені трудно повірити, що його вже нема серед живих, бо я ще чую його голос, бачу його рухи, ще мене обвіває атмосфера, насичена тисячами дрібних вражень, які разом викликають в уяві образ живої людини…

Перший раз я познайомився з Сембратовичем р. 1898, як він завітав на кілька день до Чернігова. Молодий студент, худий, блідий, експансивний, з жвавими рухами і бистрим розумом, що реагував на всі видатніші події тодішнього життя – подобався мені дуже», - так починається нарис «Згадки про Романа Сембратовича», написані М.Коцюбинським 21 січня 1906 року.

На згадку про зустріч у домі Коцюбинських було зроблено групове фото учасників чернігівського товариства «Громада» і гостей з австрійської України: Р.Сембратовича, Д.Лук’яновича та ін. Коцюбинський знаходив повідомлення про літературні роботи Сембратовича по німецьких часописах, присвячених українській справі, про його видання «Х-Strahlen» («Ікс-промені»).

Із року 1903, коли Р.Сембратович разом з В.Яворським, А.Косом та ін. почав видавати «Ruthenische Revue», почалося дружнє і часте листування Коцюбинського і Сембратовича. Український громадсько-політичний літературно-мистецький двотижневик «Ruthenische Revue» став змістом життя Романа Сембратовича. Друкований орган був справжньою вільною трибуною у висвітленні української справи на всю Європу. Завданням журналу видавці вважали ознайомлення німців, французів, англійців з культурним, політичним, економічним і просвітнім розвоєм українців.

До співпраці з «Ruthenische Revue» Сембратович запросив чернігівця Коцюбинського, Шрага і Коваленка, запропонував їм надсилати дописи з історії української літератури, театру, музики, етнографії, подавати важливі звістки з народного життя, приєднувати співробітників з України.

Протягом травня-серпня 1905 року Михайло Коцюбинський подорожував Європою і двічі заїжджав до Відня. Там його зустрів Роман Сембратович. Придивившись до нього, чернігівець помітив, що «…його утла ніжна фігура, бліде обличчя і слабий голос робили враження якоїсь прозорості і недовговічності». Та внутрішній вогонь підтримував життя подвижника-журналіста. Усі ті дні, що М.Коцюбинський перебував у Відні, Р.Сембратович знайомив гостя з чарівними куточками міста, палацом Шенбрунн, алеями королівського парку. Незважаючи на слабу дружину, напружений робочий графік, Сембратович прагнув якомога більше спілкуватися з Коцюбинським, ділився з ним турботами і планами щодо подальшого розвитку свого дітища - «Ruthenische Revue».

Саме в той час і було зроблене їхнє спільне фото. 1 липня Сембратович вислав світлину Коцюбинському, а 28 серпня надіслав його психологічний етюд «Цвіт яблуні» в перекладі Г.Герасимовича німецькою мовою («Ruthenische Revue», №15, с.378-383), під назвою «Apfelblufen». Останній лист Сембратовича до Коцюбинського, писаний в ліжку, був помічений 25 жовтня. «Згадки» закінчуються дуже сумно: «По плевриті він переніс запалення легень, що скінчилося сухотами та завело його, молоду 30-літню людину, до могили. Але лежачи навіть на смертельному ложі, він не забував дорогої йому справи і жалівся мені: «Почавши від серпня, ми не дістали з України ані одної дописи. А нам треба особливо дописей з поля історії, літератури та біжучих вістей».

За два місяці його не стало.

Але він стоїть у мене перед очима, з його блідим прозорим обличчям, допитливим поглядом, з його рухливістю та темпераментом справжнього журналіста, готового кинутися в бій в обороні дорогої для нього ідеї. І мені трудно погодитися з думкою, що того всього нема вже, що все те поглинула земля, байдуже, холодно, як щось непотрібне…"