Володимир Леонтович – автор повістей, оповідань, казок, літературно-критичних статей, мемуарів. Кандидат права В.Леонтович був гласним і радником Полтавського земства, почесним мировим суддею. У 1905 році Володимир Леонтович разом із Василем Симиренком і Євгеном Чикаленком заснував першу всеукраїнську газету «Громадська думка» (згодом – «Рада»). Член редколегії журналу «Літературно-науковий вісник», Голова «Товариства підмоги українській літературі, науці й штуці», один із ініціаторів призначення Михайлові Коцюбинському довічної пенсії від цього товариства.

Духовна єдність і міцні людські стосунки пов’язували Володимира Леонтовича з Михайлом Коцюбинським. Останній уважно слідкував за творчістю В.Левенка (псевдонім – Леонтовича) вже з перших публікацій молодого автора в Галичині. Ще 1896 року М.Коцюбинський писав у листі до В.Лукича, редактора «Зорі»: «Чи скоро ми побачимо на сторінках Вашого часопису працю цього симпатичного письменника?». Згодом власну бібліотеку Михайла Коцюбинського поповнили книги В.Леонтовича «Пани і люди» і «Старе й нове» (з дарчим написом, зробленим 20 січні 1901 року).

Спільний відпочинок двох друзів на острові Капрі 1911 року спричинився до справжнього творчого сплеску В.Леонтовича, коли той працював над новою повістю. На жаль, особистих зустрічей у житті двох видатних українців було не так багато, як хотілося обом. Життєві реалії (господарська і громадська діяльність, хвороби членів родини Володимира Миколайовича і його власні) внесли корективи у плани.

Понад чотири десятки листів Володимира і Юлії Леонтовичів до Михайла Коцюбинського свідчать про те, як переймалися Володимир Миколайович і його дружина турботами і клопотами чернігівського друга, як завжди допомагали у скрутну хвилину.

Коли 1908 року було заарештовано сестру Коцюбинського Ольгу, Михайло Михайлович, щоб звільнити її на поруки, заклав свій будинок, а грошові документи було оформлено на В.Леонтовича. Гроші за його посередництва (3000 крб.) позичив В.Симиренко.

Пекли чутливу душу Володимира Леонтовича хвороби побратима. Опікуючись здоров’ям Михайла Коцюбинського, Володимир Леонтович неодноразово влаштовував йому консультації з найкращими фахівцями-терапевтами. Рекомендуючи Коцюбинському відомого київського лікаря І.Фаворського, Леонтович був певний, що для медика «буде радісно виконати перед Вами обов’язок українця і читача, а перед Україною – обов’язок вилічити її кращого сина» (лист до М.Коцюбинського від кінця жовтня 1912 року).

Добротворець робив усе можливе, аби подовжити життя Михайла Коцюбинського. В останні місяці життя письменника турбота друзів була безцінною для нього. Найчастіше у клініці Образцова навідували М.Коцюбинського В.Леонтович і Є.Чикаленко. Володимир Миколайович вчасно роздобував необхідні кошти, приносив квіти, фрукти, свіжу пресу, зігрівав душевною бесідою. Про це читаємо в одному з листів Михайла Коцюбинського до дружини: «Леонтович балує мене фруктами, ікрою, квітками… Привези з собою мою фотографію в білому костюмі (для Леонтовича)».

Про надзвичайно трепетні і світлі стосунки двох велетнів української духовної еліти свідчить напис на фото В.Леонтовича, подарованому М.Коцюбинському останньої осені його життя: «Дорогому коханому другові з гарячим і глибоким почуттям. Вол. Леонтович».