Головна » 2021 » Квітень » 9 » «Для загального добра». Уривок
«Для загального добра». Уривок
20:02

— І що ж ви робите, скоро знайдете її? — поважно поспитав Замфір.

— А те, що з паршивою вівцею в отарі. Навіть більше: ми зрубуємо кущі, палимо їх, а коріння з філоксераю труїмо отрутою в землі... і таким побитом не пускаємо її далі, на здорові виноградники.

В юрмі зчинився розрух.

— Чуєте? Вони рубають нам виноградники! Палять їх! Землю святу труять! Яким правом? Хіба вони дали нам виноградники, хіба вони працювали на них, гарували, як ми! Піклуються, бач, непрохані добродії, що виноградники сохнуть. Коли сохнуть, хай сохнуть божа воля, з богом не сваритися ... Ого! Знаємо ми вас! Намножилося вас, тих, вчених, що не знають важкою працею хліб за робляти, та й вишукують якусь філоксеру, чи що, на наші голови! Шукають те, чого ніхто не бачив, про що ніхто не ЧУВ! Ні, щоб оце хтось прийшов на виноградник, зрубав його, спалив, знищив хліб святий — а-а! Скоріше їм голови постинають, ніж кущі виноградні! Не пустимо, не пустимо ворогів наших на виноградники! Хай нам роблять, що знають! .. А тепер розходьмося!

Збурена, зелектризована власними похвалками юрма невгавала. З розпалених облич, з гнівливих поглядів, палких рухів помітно було роздратування та завзяття.

— Не раджу, — обізвався блідий, зрушений Тихович, — не раджу цього робити, бо як не послухаєте моєї доброї ради, то послухаєте закону, котрий вас не помилує ...

Закон! Знов закон! Вони, як черепахи шкаралущею, захищаються тим законом, але молдуванський кулак дасть собі раду і з тою шкаралущею!

Вмить до стола прудкою ходою підійшов Замфір. його обличчя було скривлене, очі палали диким огнем. Він показав рукою на папери, що лежали на столі, і нахилився до Тиховича так, що той почув тепло від його лиця.

— Домнуле доктор, — сказав він, — коли ви добра людина, забирайте з собою свої закони та їдьте звідси мерщій, щоб ми про вас і не чули! — І з тими словами він почав згортати зі стола папери на одну купу.

Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені, коли враз почув, що в юрмі починає притихати, а серед нарізних покликів молдуван співучий голос пана писаря бере гору над затихаючою бурею.

— І що ви робите, і що ви чините, голови нерозумні! Ех, ви! Правдиві кап-ді-бой, — гамував пан писар. — Сам цар, сам «імперат» прислав їх сюди, а вони колотнечу роблять, немов їм «закуції» московської забаглося!

Замфір відступив від стола і в дверях стрівся з паном писарем, одягненим на цей раз у свої чудові ясні галанці. Пан писар ще здалеку робив руками такі рухи, наче на мигах прохав вибачення за брак чемності у тої неосвіченої мужви.

Тихович сердечно подякував свому рятівникові.

За кілька хвилин молдувани розійшлись, а пан писар у вишуканих фразах оповістив Тиховичеві, що від недавнього часу помічає у вині «щось№, що конче повинно бути філоксерою. Пан писар, боячись за своє життя, ладен навіть покинути вживання того шкідливого, зараженого хоробою трунку, скоро «доктор» знайде це небезпечним.

А коли Тихович заспокоїв його, зраділий пан писар попрощався, лишаючи Тиховича на самоті з невеселими думками про недавно минулі пригоди.

Михайло Коцюбинський




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 79 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість