«Не правда ж, є наче щось спільне між вогнями і співом? Як окремі вогні вгорі змішали свій дим, так і окремі хори, як пломінь, сильні й яскраві, зіллялись в нестройну хвилю, в мозаїку згуків. Є в сьому якась дика принадність, щось воно будить. Я сам хочу співати, своє щось, окреме, аби співати. Розкласти священний вогонь і видобуть з грудей дрімаючий предківський голос», - так М.Коцюбинський у нарисі «Як ми їздили до Криниці» описує свої враження від вечірнього дійства, яке йому доводилося спостерігати під час поїздки на ярмарок у с.Єнківці Лубенського повіту.

Згодом враження отримані під час подорожі будуть творчо переосмислені письменником та ляжуть в основу новели, що з’явилася на світ 115 років тому у листопаді 1908 року. Цей твір, як і славнозвісне «Inermezzo», створений після літніх вакацій у маєтку Є.Чикаленка в Кононівці.

Про саму подорож, довкола якої і зав’язується сюжет твору, Михайло Михайлович згадує у листі до дружини Віри Устимівни від 21 червня 1908 р.: «З подорожі дуже задоволений. Ярмарок не в селі, а в долині серед високих гір, коло якоїсь святої криниці. Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив. Наїздить туди маса народу, з різних сіл, навіть здалеку, і все для того, щоб цілу ніч не спати. Кожне село стоїть своїм табором, палять вогонь і цілу ніч співають хорами. Співають всі гори, співає долина, горять вогні на землі і свічки на рогах волів. Щось дуже оригінальне і гарне».

Вперше про написання нарису «Як ми їздили до Криниці» дізнаємося з листа М.Коцюбинського до мецената і редактора газети «Рада» Є.Чикаленка: «Згадав собі Ваше бажання мати якусь мою роботу в «Раді» і сів за неї. Написав, та слабість цілий місяць не давала мені можливості переписати та й одіслати його Вам. Тепер посилаю. Взяв я нашу поїздку з Кононівки до Криниці. Не знаю, наскільки робота вдалася мені, бо голова у мене зараз така, що нічого не розбираю, але щире бажання було чим зможу поповнити Ваш редакційний матеріал.

З свята у Криниці я зумисне не робив етнографічної картини, бо такий спосіб оброблювання сюжетів мені не подобається. Я дав кілька суб’єктивних записів, старався бути щирим – от і все».

Про підготовку твору до друку знаходимо згадку у листі Є.Чикаленка до автора від 5 грудня 1908 р: «Високоповажаний та любий Михайло Михайловичу!

Вашу цікаву подорож до Криниці здав у друк і сказав послати Вам коректи і зробити 25 відбитків. […]

Ще прохання до Вас – дозвольте сю вашу подорож прочитати в середу (10 декабря) на літературному вечері в українському клубі. Якщо до середи не одберу од Вас відповіді, та вважатиму, що ви нічого не маєте проти того, аби подорож була прочитана в клубі.

Ще увага. Мені здається, що треба буде дати примітку – в якому саме місці той ярмарок і коли він буває.

Се так сказати, ділова сторона, а тепер скажу Вам свою думку про сю річ по суті.

Хоч «подорож» не можна причислить до Ваших кращих річей, але все-таки я Вам щиро за неї дякую, бо в ній видна рука першорядного майстра слова, а таких річей у нас в «Раді» майже не трапляється».

Нарис «Як ми їздили до Криниці» побачив світ на сторінках газети «Рада» 21 грудня 1908 р. (за старим стилем).