Сьогодні рубрика Фотожиттєпис пропонує вашій увазі фото Миколи Вороного, надіслане Михайлові Коцюбинському 25 червня 1896 року.

Микола Кіндратович Вороний – неординарна постать в українській культурі. Своєю творчістю він обстоював думку про необхідність модернізації української літератури, її орієнтацію на Європу. У 1895 році Микола Вороний виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, а потім Львівському університетах на філософському факультеті. Водночас юнак працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Т.Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», деякий час був неофіційним редактором двотижневика «Зоря».

У лютому 1896 року на прохання М.Грушевського М.Вороний звернувся з листом до Михайла Коцюбинського «у справі засилки етнографічної програми». Зробив це Вороний з великою приємністю, адже заочно він уже був знайомий з Коцюбинським: «…до сього часу ми зналися один з другим потроху на сторінках «Зорі»… Майже одночасно М.Вороний і М.Коцюбинський виступили у цьому журналі як дослідники ужиткової творчості українських народних умільців. Михайло Коцюбинський опублікував нарис «Вироби селянок з Поділля на виставі в Чікаго», а Микола Вороний надрукував статтю «Вишивки східної Галичини». Невдовзі він запрошує М.Коцюбинського до співпраці у найпередовішому на той час, редагованому Іваном Франком двомісячному журналі «Житє і Слово». Вороний став у ньому членом редколегії, вів розділ «Вісті з Росії».

У т. VІ, кн. 2 цього журналу на стор. 97-106 надруковано оповідання М.Коцюбинського «Посол від чорного царя».

25 червня 1896 року львівський товариш надсилає Михайлові Коцюбинському своє фото. У цьому ж листі Вороний малює жартівливий словесний автопортрет: «Засилаю вам обіцяну фотографію і нетерпляче чекаю від Вас того ж самого. Щоб ліпше могли собі уявити, як я виглядаю, даю коротенькі пояснення: маю 25 літ, очі темно-сірі, волосся русяве, обличчя чисте, надзвичайних прикмет не маю. От, точнісінько, як в кожному паспорті написано. Досить, либонь?! Не загайтесь прислати і свою карточку. Ходіть здоровенькі і не забувайте мене, заволоку галицького, а Вам прихильного серцем Миколу Вороного.

P.S. Жіночці Вашій ласкавій чолом даю! Фотографувався перед від’їздом до театру».