Мабуть, у кожній сім’ї всі члени родини мають своє визначене місце за обіднім столом. Так було і в сім’ї класика української літератури Михайла Коцюбинського. Звернувшись до книги спогадів Ірини Коцюбинської, можна дізнатися про правила, за якими жила її родина.

«Батьки привчали нас до порядку: щоб одяг у нас був чистий і охайний, щоб по стільцях не було розкидано ніякої одежі, а в кімнатах було прибрано, стояли букети свіжих квітів. В певні години вся родина збиралася до їдальні на сніданок, обід і вечірній чай. За цим тато дуже слідкував. Він вважав, що це перепочинок посеред трудового дня, це свято, коли вся родина збирається разом. Кожний з нас мав своє постійне місце за столом, яке не дозволялось змінювати. Тато сидів на чільному місці спиною до вікна. Праворуч від нього – мама, Роман і Юрко. Ліворуч – я, Оксана і тьотя Лідя. А бабуня сиділа на другому боці навпроти батька. Ранком усі пили чай зі свіжими булками, бубликами та молоком. Тільки татові готували окремо легкий сніданок. Стіл до обіду накривався білою скатертиною і сервірувався з певним смаком.

Тато любив польську кухню, тому готувалися часто струдлі, мазурки та інші польські страви. Любили й українські – лежні, коржі з маком, лазанки з сиром та шкварками, книші, вареники, пампушки з часником. А коли тато повернувся з Капрі, то навчив тьотю Лідю готувати макарони по-італійськи з томатною підливкою. До м’ясних страв завжди подавалися гарніри з цвітної капусти, спаржі, кольорабі, брукви, гарагольки, горошку, квасолі та інших овочів, які тато дуже любив. До кожного прибору на столі клалась серветка в кільці та криталева підставка під ніж та виделку…

Срібні позолочені сільнички, дерев’яні ложки та виделки до салатів, фігурні щипчики для цукру та печива, таці усіх розмірів та кольорів для горіхів, цукерок, пастили, фаянсові дощечки під швейчарський сир, скляні вазочки та розетки до конфітур, вази для фруктів, десертні тарілочки з малюнками фруктів посередині та фруктові ножики і обов’язково меню страв та букетик свіжих квітів для татового обіденного прибору – все це прикрашало обідній стіл.

Снідали ми влітку о 9-й годині ранку, бо взимку діти снідали раніше, поспішаючи до гімназії. Обідали рівно о 4-1, а вечірній чай відбувався о 8-й годині. Цей побутовий розклад був встановлений батьком і ніколи не порушувався у нашій родині».