Головна » 2022 » Грудень » 18 » Творець української модерної драми (до 130-річчя від дня народження Миколи Куліша)
Творець української модерної драми (до 130-річчя від дня народження Миколи Куліша)
08:00

18 грудня 1892 року  на Херсонщині народився Микола Куліш, письменник, режисер, драматург, життя якого обірвали сталінські репресії. 

Його найвідоміші драми - «97»,   «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Так загинув Гуска», «Маклена Ґраса».

Шлях у літературу для М.Куліша був важким і тернистим: напівголодне дитинство, юність на фронтах першої світової війни, зміна соціального устрою у країні і нова влада, до якої мусив пристосовуватись, аби вижити. Довгий час працював на Херсонщині й Одещині в державних освітніх  установах. Перша п’єса «97» написана на живому матеріалі про голод 1921 року на Херсонщині. Постановка її на сцені Харківського (тоді столичного) театру принесла  автору визнання.

З 1925 року живе у  Харкові, де бере найактивнішу участь у літературному житті, працює в журналах «Червоний шлях» і «Літературний ярмарок», тісно співпрацює з трупою театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом, що мало великий вплив на становлення українського театру у першій третині 20 століття.

Щира дружба, яка розпочалася ще в дитинстві, поєднувала Миколу Куліша та Івана Дніпровського, популярного українського письменника 20-30 років ХХ століття. Земляки, вони разом вчилися в Олешківській прогімназії, обидва захоплювалися літературою, мали талант до художнього слова. І хоч доросле життя їх розкидало по різних містах, врешті-решт доля знову звела у Харкові, де вони сусідили у письменницькому будинку «Слово».

Іван Дніпровський

У Харкові в ті роки опинилися дві сестри з Кам’янця-Подільського, Марія та Олена Пилинські. Марія була дружиною Івана Дніпровського, Олена жила разом з ними. Вони всі були в епіцентрі тогочасного літературного та мистецького життя столиці. Театральні постановки, літературні вечірки, зустрічі вдома в письменницьких квартирах, активні обговорення літературних новинок відбувалися на їхніх очах.

Олена та Марія Пилинські

Як згодом, через кілька років, і арешти, зникнення багатьох сусідів по будинку.

Іван Дніпровський помер від сухот 1 грудня 1934 року.

У грудні 1934 року був заарештований Микола Куліш і засуджений до 10 років ув’язнення. Розстріляний в урочищі Сандармох у листопаді 1937 року.

 Марія Пилинська  зберегла  архів свого чоловіка, в якому багато цінних матеріалів про літературне життя Харкова 20-30 років. А її сестра Олена залишила цікаві спогади про своїх сучасників, в тому числі і про Миколу Куліша. Голосом далекої доби звучать вони нам сьогодні. Подаємо деякі уривки з них.

Куліш Микола Гурович – це надзвичайно симпатична людина, така проста, лагідна і добродушна, одне слово, - золота, дуже обдарована людина.

Іван Данилович (Дніпровський), за шкільною звичкою називав свого друга Кляусом, а Куліш його – Жаном.

Жив Микола Гурович зі своєю родиною у нашому будинку «Слово» в третьому під’їзді, в квартирі 33. На його утримуванні були дружина, двоє дітей (шкільного віку), теща і собака Джой. Донька його Ольга вчилась грати на фортеп’яно і грою своєю, як розповідав Микола Гурович, надихала його на відомий нам твір «Патетичну сонату».

Я з великою цікавістю передруковувала деякі його твори і він з того часу інакше не звертався до мене, як друг-Лєнчик. Дружину ж свого друга, а сестру мою, називав «тьотя Маруся».

Згадується мені, як вертаючи якось досить пізно з роботи, зустріла я нашого Гуровича, як любовно називали його друзі, неподалік від нашого будинку. Він стояв і дивився вгору, щось із цікавістю спостерігаючи. Я й звернулася до нього:

Добривечір вам, – кажу. – Що ви тут споглядаєте на самоті?

Та хіба я самотній? – показує мені Гурович рукою кудись у непроглядну темряву. Придивляюсь, аж там його Джой нишпорить.

І розповів мені Микола Гурович, що за порадою лікарів примушений щодня гуляти, серце бо чогось дає себе чути. Отут і стає йому в пригоді його друг Джой. Однаково, виводити ж його комусь треба.

Отак ходимо й зорі в небі лічимо, – вже жартує Микола Гурович, добродушно усміхаючись.

А коли було зайде до нас, усміхнеться якось по-своєму, так тепло, ще й розкаже – нехай найпростішу річ – мимоволі подумаєш: «До чого ж цікава й приємна людина отой Гурович!»

У своїй творчій роботі М.Куліш був дуже вибагливий, обточував кожне слово. З цього приводу сестра моя якось розповідала, як бачила його увечері зі своїм Джоєм. Микола Гурович швидко ходив туди й назад біля нашого «Слова». Моя весела сестра жартома й питає його:

І кого ви оце, Гуровичу, доганяєте?

Отак бігаю вже чотири дні й ніяк не придумаю потрібного мені слова для своєї нової п’єси, – з відчаєм озивається засмучений автор своїх численних тоді вже п’єс.

Коли помер Іван Данилович, Куліш М.Г. їздив разом із сестрою моєю в Ялту за труною свого друга, виконуючи бажання Дніпровського І.Д. бути похованим у Харкові.

Ні на похороні, ні пізніше Куліша М.Г. ніхто не бачив.

Напевно, по поверненні з Ялти Миколу  Куліша заарештували органи НКВС, не давши навіть попрощатися з другом. Засуджений за надуманим звинуваченням і знищений як яскравий представник самобутньої української культури, з якою завжди боролася Російська імперія  (у ті роки вона мала назву СРСР).

Реабілітований 4 серпня 1956 року за відсутністю складу злочину.

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 94 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість