Багато людей в усьому світі відзначають 20 березня Всесвітній день казки. Його мета – залучити аудиторію до читання повчальних дитячих оповідок, організація публічних читань та інших заходів, які б популяризували цей жанр літератури. «Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони стали ще розумнішими, то читайте їм більше казок», - Альберт Ейнштейн.

Чи знаєте ви, що перу Михайла Коцюбинського також належить кілька казок: «Про двох цапків», «Про двох кізочок», «Чого ж вони зраділи?», «Івасик та Тарасик», «Десять робітників». Писав він їх у власному чернігівському будинку для своїх дітей. Про це дочка письменника Ірина Михайлівна так писала у своїй книзі «Спогади і розповіді про М.М.Коцюбинського»: «Тато каже: «Дітоньки, зараз почитаємо казки». Ми уважно слухаємо про дурних упертих цапків, які не хотіли поступитись один перед одним і загинули. Про Івасика і Тарасика. Про десять робітників-пальців, що допомагали працювати. Нас, дітей, дуже здивувала ця казочка. Ми ворушили своїми пальчиками і дивувались, що вони такі маленькі, але можуть бути помічниками в роботі. Розказував тато і про рибку, яку спіймали. Особливо шкода було рибку. Навіщо її замордували?

Це ж батько для нас написав ці казки. І від того вони нам ще миліші, ще цікавіші.

«Татку, напиши нам ще казочку», - прохає Юрко.

Тато розказує нам казку про «Правду і Кривду», про «Сон та дрімоту».

Питається сон дрімоту,

Де ми будем ночувати?..

І нам уявляється, як братко – сон хороший – і сестриця дрімота заглядають з плота до нашої хати…».

Отож, Михайло Коцюбинський був умілим майстром не лише імпресіоністичної прози, а ще і коротеньких оповідок для дітей. Відомо, що з 12-ти сторінок рукописів М.М.Коцюбинського, не знайдено 2 останні, тому й неможливо встановити точної дати їх написання. Власне, навіть невідомо, чи були вони узагалі датовані. Автор не надав їм великого значення і взагалі не планував їх друкувати. Створені вони були ніби жартома. Коцюбинський десь натрапив на цікаві малюночки, акуратно повирізував їх і наклеїв на чисті картки паперу, а під кожним малюнком дав зв’язані між собою підписи, що склали мініатюрні оповіданнячка – казочки. Цю роботу письменник з любов’ю виконав для своїх дітей з дидактичною метою: засудити такі людські вади в характері, як нерозумну впертість, егоїзм, жорстокість, злодійкуватість, гонористість, та уславити працьовитість, лагідність, взаємну поступливість і повагу.

Уперше казки Коцюбинського надрукувало київське видавництво «Друкар» у 1919 році. Після смерті М.Коцюбинського, десь у 1914 році, ці 5 казочок із віршем для дітей «Наша хатка» було надіслано з Чернігова до Києва для друку. Але надрукувати їх стало можливим тільки в 1919 році.

В колекції експонатів музею зберігається кілька фотокопій з рукопису М.М.Коцюбинського.

До наших днів казки Коцюбинського неодноразово перевидавалися. В музеї-заповіднику можна придбати видання з 5 книжечок, в якому український текст подається поряд із англомовним.

Для тих, хто хоче ще раз ознайомитися із творами для дітей Коцюбинського, подаємо текст казок.

Про двох цапків

З одного берега йде до річки білий цапок, а з другого берега надходить чорний цапок. І той хоче через річку перебратися, і другий. А через річку кладка. Така вузенька, що тільки один може перейти, а двом тісно.
Не схотів білий цапок зачекати, поки перейде через кладку чорний, а чорний й собі не схотів заждати, щоб перейшов білий.
Ступили обидва на кладку, зійшлись посередині та й ну один одного лобами й рогами бити! Бились, бились, та й скінчилося на тому, що обидва в воду попадали і потопились.

 Дві кізочки

А дві кізочки-то були розумнішими. Стрілись вони на вузенькій стежечці. З одного боку стежечки глибокий рів, а з другого - висока та крута гора. Розминутися ніяк не можна.

Постояли вони, постояли, подумали-подумали, а тоді одна кізочка стала на коліна, перевернулась на бік, лягла на стежці і притиснулась спиною до гори.
Тоді друга обережно переступила через неї, а та, що лежала, встала і пішла собі.

Десять робітників

Зайшов я колись до одної жінки в хату - Одаркою звали жінку. Дивлюсь, а у неї в хаті так чисто, гарно так: діти умиті, чисто одягнені, обід зварений.
- Як ви встигаєте все поробити? - питаю я в Одарки. А вона каже:
- Як же мені не встигнути! У мене служить аж десять добрих робітників. Вони мене слухають; що не скажу - зроблять, один одному помагають!..
- Які ж то у вас робітники?
- А ось вони! - засміялась Одарка і поклала на стіл своїх десять пальців.

Івасик та Тарасик

Івасик ловив рибку. Все, що зловив, склав у кошичок, закинув кошичок на плечі та й іде додому. Побачив його Тарасик та й тихенько, тихенько за ним. Думає, як би витягти рибку.
Тільки Тарасик підкрався до кошичка, а Івасик почув, що хтось ззаду до кошичка добирається, та й озирнувся...
Тарасик одскочив, руки заклав назад, голову задер - іде, наче то не він до кошичка добирався.
Пішов Івасик далі. Йде собі спокійно, а Тарасик знов підкрався, заклав в кошик руку - та як заверещить! Великий рак вчепився йому в палець! Бо в кошичку не тільки риба була, а й раки. А Тарасик аж скаче, так його болить.
Івасик обернувся, побачив та й сміється з Тарасика; ага! попався!
Насилу Івасик одчепив од пальця рака. Одчепив, поклав у кошичок та й пішов собі додому. А у Тарасика палець розпух, кров з його капає... Плаче бідний.

Чого ж вони зраділи?

Прийшов Данилко до річки рибу ловити. Сів коло мосту, скинув брилик. Скрізь тихо, нікого нема. Закинув Данилко у воду вудку, чекає, чи зловиться рибка?
Бігла по мосту собачка Мушка. Стала і дивиться: чи зловить Данилко рибку?
Йшли через міст два хлопчики, теж стали, дивляться, що то зловить Данилко?
Скакала на березі жаба - і вона сіла й дивиться: що воно буде?
Проходять по мосту ще діти. Бачать, що Мушка і два хлопчики на щось дивляться, - та й собі поставали:
- Подивимось і ми! - кажуть.
Данилко тихенько сидить, а дітей все більше та більше збирається. Ось уже мало не на голову йому лізуть.
Та ось клюнула рибка! Витяг її Данилко. Б'ється бідна рибка на гачку, а діти радіють, кричать, скачуть, собаки гавкають. Жаба налякалась галасу і шубовсть у воду!..
І чого ж зраділи? Нерозумний хлопчик замордував бідну рибку. Чого ж тут радіти?