Головна » 2021 » Грудень » 3 » «Щоб згадали покоління, як жили ми…» До 150-річчя від дня народження Миколи Кіндратовича Вороного (06.12.1871 – 07.06.1938)
«Щоб згадали покоління, як жили ми…» До 150-річчя від дня народження Миколи Кіндратовича Вороного (06.12.1871 – 07.06.1938)
14:03

Яскрава і багатогранна особистість Миколи Вороного вражає потужністю творчого темпераменту. Поет, актор, режисер, літературний і театральний критик, мистецтвознавець, педагог, перекладач, організатор видавничої справи, він стрімко увірвався в літературу, запропонувавши читачеві молодих героїв, оригінальну поетику, епатажність і розкутість. Водночас у поезіях Вороного домінують вічні загальнолюдські цінності. Його ідеалом є патріот, готовий на самопожертву заради України, лицар Правди і Краси.

Творчість Вороного – зразок високої естетики, заклик до формування «цілого чоловіка», який би всі свої духовні сили вливав у світовий процес творіння. Різноманітна за мотивами і жанровими формами лірика митця приваблює емоційністю і щирістю, відображає високодуховну атмосферу передового кола української творчої інтелігенції. Разом з І.Франком, Лесею Українкою, М.Коцюбинським, В.Стефаником, О.Кобилянською М.Вороний створював нове обличчя української літератури у європейському і світовому контексті. Мало хто з його сучасників так тонко вловлював дух і ритми часу і активно відгукувався на потреби епохи.

На початку 1901 року в «Літературно-науковому віснику» Микола Вороний опублікував свій відкритий лист до українських письменників, в якому запрошував їх до створення нового художньо-літературного альманаху. Це була перша спроба видати збірник, який би за змістом і формою наближався до нових течій і напрямів сучасних літератур. Його упорядник слушно вважав, що українське письменство має вступити на європейський шлях, вийти на новий щабель розвитку, не обмежуватись побутовщиною, порушувати у своїх творах питання «широкої філософічної ваги» і звертати найбільшу увагу на естетичний бік творів.

Через багато років М.Вороний в «Автобіографії» згадував: «Як не був скромний мій лист, але в історії нашого письменства він набув значення мовби «маніфесту» (так принаймні назвав його Єфремов, що з тяжким осудом накинувся на розтлінний «модернізм» у двох своїх книжках «На мертвой точке» і «В поисках новой красоты»). На мій заклик у першу чергу відгукнулися і прислали до альманаху свої твори О.Кобилянська, М.Коцюбинський, Іван Франко, П.Карманський, а за ними потягнулися й… Ів.Нечуй-Левицький, М.Старицький і Данило Мордовець (що прислав свої спомини про М.Драгоманова, які цензура й стріскала).

Остаточно склав я альманах вже в Харкові, а дозвіл на друк одержав уже бувши в Одесі. Вступну мою статтю про завдання [альманаху] цензура не тільки заборонила, але й видерла її навіть з альманаху і мені не вернула. Що було його робити? Без вступу якось ніяково… Тоді я, одержавши якраз посланіє Ів.Франка до мене, написав відповідь на його посланіє і надрукував замість вступної статті, як introductio. Такі то були часи!»

В архіві Михайла Коцюбинського у його Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику збереглося 17 листів до нього, писаних Миколою Вороним зі Львова, Катеринодара, Харкова, Одеси у 1896-1903 рр. Частина з них безпосередньо стосується процесу народження «З-над хмар і з долин» і містить цікаві подробиці життя Миколи Вороного.

Отже, звернімося до першоджерел. 13 серпня 1901 року М.Вороний пише М.Коцюбинському: «…Ми задумали тут в Катеринодарі скласти та видати український альманах. Найбільшу увагу маємо звернути на естетичний бік видання і усуваючи на бік моралізаторські і взагалі тенденційні заміри, обрали собі провідною зорею єдине – чисту штуку! Художня виробленість форми і хоч трошки оригінальний зміст – се наші головні жадання. Бажалося б уникати творів грубо реалістичного напрямку (хіба що з художнім публіцистичним поглубленням, а натомість були б раді творам з легким філософічним повоєм (пантеїстичним, метафізичним).

В самій прозі бажалося б лірики більше. Знаючи Ваше мистецьке перо, Ваше уміння малювати колоритні картини в зв’язку з власними почуваннями і все зображати в м’яких та прозорих тонах, я певен, що Ваші твори були б визначною окрасою нашого видання…

Я великий поклонник Вашої творчості і мені, яко впорядникові альманаху, дуже б хотілось, щоб і ви прислали хоч «де-що», бо певен, що се «де-що» буде значною гарантією успіху дорогого мені видання...

Я вже не артист, тільки банковий урядник… Сумно… Покинув сцену, та не знаю, чи надовго. Сивенький Вам з подружжям низенько вклоняється. (Ідеться про Володимира Самійленка, який тоді мешкав у Катеринодарі й працював у міському банку разом із Миколою Вороним).

Нелегко було їм виживати у Катеринодарі. Несприятливий клімат, малярія у тяжкій формі забирали енергію і змушували Вороного все частіше думати про переїзд із «Катеринодряні» (так він іронічно охрестив місто в листі до М.Коцюбинського від 25 січня 1902 р.). У ньому читаємо про враження упорядника збірника від надісланого з Чернігова оповідання Коцюбинського «На камені»: «Тричі цілую Вас, дорогий пане Михайле, за Вашу розкішну акварелю! Від неї так і віє чарами любого мені моря! Вся вона прямо насичена солоним духом морського повітря! Ми з Сивим читали, упивались і, правду сказати, завидували Вашому таланту…

Ми з Сивим заплиснявили в чорноморських болотах…, виснажились духом і не в стані нічого писати, опріч бюрових паперів. Тільки й радіємо й одпочиваємо, коли трапиться щось чуже гарне прочитати. Прочитали ми й «Дорогою ціною» і тішились, як діти, а під кінець засумували – жалко стало Соломії… Вражіння колосальне! Все правдиво, натурально, просто і напрочуд гарно, свіжо і цікаво.

Питаєтесь за альманах. Не бійтесь, мій альманах, якщо цензура не стріскає, мусить побачити світ в сім році.

Лишенько тільки, що я раз-у-раз слабую на пропасницю і не можу так швидко робити, як би хотів… Помічників у мене абсолютно нема – сам я і в хвіст, і в голову!

При самій інтенсивній праці альманах може піти до цензури не раніше великого посту…

Нічого не поробиш! Кореспонденції з авторами, редактування рукописів, переписування і композиція творів потребують багато праці і добрий шмат часу.

Якби ж ще я здоровий був, а то день біжу, а день лежу.

Альманах має називатись «З-над хмар і з долин» і відповідно сій назві поділятись на дві частини : І – більш фантастичну і ІІ – більш реалістичну… «На камені» я призначую до першої частини – в ньому дуже багато поезії».

Збірник виходив чималенький за обсягом. На той момент твори подало вже 30 авторів: І.Франко, Б.Грінченко, О.Кобилянська, Н.Кобринська, Л.Старицька, Леся Українка, В.Самійленко, М.Чернявський, А.Кримський, О.Маковей, М.Старицький, П.Грабовський, М.Коцюбинський, М.Вороний, Г.Хоткевич, Н.Кибальчич та інші.

Покинувши Катеринодар і переїхавши спочатку до Харкова, потім до Одеси, Микола Вороний завершує подвижницьку працю над альманахом.

Змінюється і його особисте життя. 1903 року він одружується з чернігівкою Вірою Вербицькою і має цілком конкретні плани щодо працевлаштування в її рідному місті. Михайло Коцюбинський докладає чималих зусиль, аби допомогти товаришеві в цій непростій і дуже важливій справі. Молода родина оселяється в Чернігові на Лісковиці. В будинку діда Миколи Антіоха-Вербицького 18 березня 1904 року народжується син Вороних Марко, хрещеним батьком якого стає Михайло Коцюбинський. Микола Кіндратович працює помічником керівника відділу поточної сільськогосподарської статистики, очолюваного Коцюбинським. Чернігівський період життя Миколи Вороного триває 7 років – до 1910 р. У старовинному місті над Десною поет переживає бурхливе кохання, радість батьківства і гіркоту розлуки з дружиною. Через рік родина Миколи і Віри Вороних розпалася. Маленький Марко залишився з матір’ю, а його батько виливає біль, сум, відчай і надію у віршовані цикли «За брамою раю», «Разок намиста» і окремі поетичні шедеври, що і в наш час зворушують своєю щирістю і глибиною.

Ці ліричні рядки Миколи Вороного приваблюють своїм естетизмом, моральним максималізмом, вчать культурі і красі почуттів і через сто років з часу їх написання, адже в них ми відчуваємо справжню красу душі Поета.

Тетяна Кузнєцова, зав.відділу музею-заповідника  М.М.Коцюбинського

Осокорі

Мов зібралися юрбою

Наді мною

І шумлять осокорі...

Довгі віти розгортають,

Тихо-тихо колихають

Буйні голови старі

І зітхають сумовито

Та немов крізь сон сердито

Гомонять чуприндарі.

 

Ох, я знаю ту їх мову

Колискову,

Повну жалю восени,

Що, мов легіт супокійний,

Мов канон меланхолійний,

Навіває тихі сни,

І в хвилини нещасливі

Будить в серденьку тужливі

Любі спомини весни.

Чернігів-Одеса, серпень-вересень 1903 р.

 

Vae victis! (Горе переможеним!)

Я знемігся, згорів… Моє серце на попіл зотліло.
Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга,
І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло…
Я знемігся, згорів… Моє серце на попіл зотліло,—
В нім погасла снага.

Мов свобідний орел, моя думка в просторах шугала.
І я, спраглий, схилявся і пив із криниці знаття.
Ні, не марно я жив,— я боровся, шукав ідеала,
Мов свобідний орел, моя думка в просторах шугала
В тих просторах життя!

І, мов нагла мара, мені світ весь од сонця закрила…
У гонитві даремній минули найкращі літа.
Мрії гасли, як зорі, вломились напружені крила,
І, мов нагла мара, мені світ весь од сонця закрила
Неминуча мета.

Я самотній стою. Наді мною реве хуртовина;
Зграї гарпій проклятих, що звуться "навіщо", "куди",
Мою душу жеруть… Як покинута в лісі дитина,
Я самотній стою. Наді мною реве хуртовина,
Замітає сліди.

 

Чернігів, 1904

 

Чи пам’ятаєш?

Чи пам’ятаєш дні ті гарні, ясні,

Коли сміялось сонце, грало море,

А ми на скелі вдвох стояли щасні...

Чи пам’ятаєш їх ти, моя зоре?

 

Чи пам’ятаєш всі ті обіцяння

Ділить зі мною радощі і горе —

Ті любі мрії вірного кохання...

Чи пам’ятаєш їх ти, моя зоре?

 

Чи пам’ятаєш ті слова облуди,

Що досі крають серце моє хоре:

«Ні, не розлучать нас ніколи люди...»

Чи пам’ятаєш їх ти, моя зоре?

 

Чи пам’ятаєш, що, як перше Музі,

Я все чуття розкішне і прозоре

Віддав одній тобі, моїй подрузі...

Чи пам’ятаєш все те, моя зоре?

 

Чернігів, 1907 р.




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 206 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість