Тарас Григорович Шевченко – це людина, талант якої проявився у різних сферах: поезія, живопис, графіка, етнографія… Значення його творчого доробку для України – надзвичайно велике. «Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим…» - так говорив про Тараса Шевченка Іван Франко.

Мабуть, не знайдеться жодної людини, яка б не читала «Заповіту» Шевченка або не була знайома із його найвідомішою збіркою – «Кобзар»! А ось із художнім спадком українського самородка обізнані далеко не всі. Тому сьогодні більш детально зупинимося саме на цьому.

Для української культури художня спадщина Тараса Шевченка – це важлива сторінка в історії її розвитку. Тенденції реалізму, які в українському мистецтві ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. почали проявлятися все більше, з’явилися у його творчому доробку як нова естетична програма орієнтації мистецтва на реальність. Чим це було зумовлено? Тим, що Тарас Григорович дуже добре знав народне життя та мав рідкісний дар віднаходити вдалі засоби відображення його особливостей у мистецтві.

У становленні Шевченка як художника відіграло величезну роль не лише те, що він мав неабиякий талант, а і те, що він старанно вчився в Академії мистецтв, мав доброго друга і наставника художника Карла Брюллова. У ранніх художніх роботах Тараса Шевченка дуже відчутним був вплив Брюллова. Тут можна говорити про м’яку обробку деталей, ґрунтовне вивчення натури, точний підбір кольорів, вибагливість до світлотіньової градації. Школа Брюллова навчила Шевченка майстерно користуватися підмальовками та лесировками, створювати вражаючі переливи світла на полотні.

Навіть після навчання в Академії мистецтв Тарас Шевченко продовжив удосконалювати свої навички графіка та живописця. Творчість його у цьому напрямку була для української культури новаторською – разом з іншими художниками того часу він спрямовував образотворче мистецтво у русло реалізму.

У ранніх роботах митця можна легко віднайти особливості, що характерні для романтизму. А ось у період заслання досить відчутними стали риси критичного реалізму, що на повну проріс у ІІ пол. ХІХ ст. Жанрова специфіка графічних та живописних робіт Тараса Шевченка демонструє його відданість реалістичній течії.

Яскравими були досягнення Шевченка у сфері графічного та малярського портрету. Його приваблював акварельний портрет. Використання саме акварелі зацікавило художника ще в доакадемічний період під час «козачкування» у пана Енгельгардта. Акварельні роботи Шевченка високо оцінив Іван Сошенко. Він підтримав спроби молодого художника писати акварельні портрети з натури.

У низці перших портретів 30-40-х рр Тарас Шевченко намагається підкреслити гармонійне в людині, показати її фізичну та моральну досконалість. Тут із полотен на нас дивляться вишукано одягнені люди, замріяні чоловіки та жінки, які разом із тим демонструють свій цілеспрямований характер та вольову натуру. Багато персонажів полотен мають загадковий погляд, що також характерно для романтизму.

В час заслання романтичність портретів поступово зникає. Художник починає віддавати перевагу монохромній графічній техніці (олівець, сепія). Яскравими прикладами робіт тут можна назвати портрети родини Бажанових, А.Ускової, Л.Алексеєва. Їх художник написав під час заслання. В обличчях цих людей добре прослідковується психологізм.  Вже під час заслання і пізніше у Петербурзі Тарас Шевченко не повертається до мрійних осяйних облич, мерехтіння світла на комірцях і фраках, що були характерні для робіт до 1847 року.

Особливе місце у художній творчості Тараса Шевченка належить автопортретам. Їх він писав у різні роки свого життя, у різному настрої і з різними почуттями в душі. Але для всіх його автопортретів характерний глибокий самоаналіз. Це стосується як періоду 1840-х років, коли на автопортреті ми можемо побачити молодого чоловіка, так і 1861 року, коли з полотна на нас дивиться вистражданий, та не зламаний чоловік середніх років.

Ще одним напрямком художньої творчості, у якій Тарас Шевченко залишив чималий слід, є ілюстрації до творів літератури та історична композиція. В його роботах на історичну тематику помітними є елементи драми та контрасту. Свою інтерпретацію історії Шевченко втілив у трьох офортах із серії «Мальовнича Україна» - «Судня рада», «Старости», «Дари в Чигрині 1649 року».

Тарас Шевченко створив ілюстрації до низки відомих творів: повісті «Тарас Бульба» Миколи Гоголя,  трагедії «Король Лір» Вільяма Шекспіра, роману «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо.

Ще один жанр, який широко розробляв Шевченко, - побутовий. Можна навіть сказати, що художнику вдалося піднести його на новий щабель розвитку. Для його картин була характерна описовість. Художник любив зображувати сюжети, за якими читалось якесь оповідання, життєва ситуація. Велике значення Шевченко відводив загальній композиції: рухам, жестам, розташуванню персонажів. За допомогою міміки та жестів своїх героїв Тарасові Григоровичу вдавалося виражати мораль, настрій і характери персонажів. Цікавою у цьому напрямку є акварель «Циганка-ворожка» (1841 р.). Вона розповідає про те, як юнка звернулася до ворожки, аби дізнатися про своє майбутнє.

Чимало сюжетів із життя Шевченко показує в роботах 1840-х років: «Катерина» (1842), «Селянська родина» (1843), «На пасіці» (1843). Полотно «Катерина» створене за однойменною поемою, висловлює протест проти безправного становища жінки.

Роботи «Селянська родина» і «На пасіці» демонструють тему святості, недоторканності материнства і батьківства.

Новатором Тарас Шевченко був і у жанрі пейзажу. У нього він наповнений поетичною силою. На полотнах Шевченка пейзаж міг бути як обмежений – всього лиш невеликий куточок (пейзажне тло в картині «Циганка-ворожка»), так і доволі широкий (як, наприклад, на полотні «Катерина»).

Талант художника-пейзажиста на повну силу розкрився у Шевченка тоді, коли він був на Аралі і в горах Каратау. Буваючи в різних куточках України, Тарас Григорович споглядав її багатство ландшафтів та переживав еволюцію своїх поглядів на пейзаж. У пізніших пейзажах художник часто опускає лінію обрію, приділяє більше уваги хмарам, небу, повітрю.

На своїх полотнах Шевченко часто зображав різні історичні місця, зокрема в акварелях «Чумаки серед могил» (1846), «Коло Седнева» (1846) та ін. Шевченко легко намічає в своїх роботах пагорби, річки, шляхи. Неквапливість і велич природи створюють враження, ніби життя зупинилося тут і зараз.

Концепція епічності в пейзажі особливо утвердилася тоді, коли Тарас Шевченко перебував у Казахстані. Широкі простори місцевості підказали художникові засоби для підкреслення панорамної композиції. На тлі природи він часто показував епічні сценки, поселення, табуни коней.

Загалом же слава Тараса Шевченка набагато пережила його добу. Його твори стали безсмертними. Їх і сьогодні високо цінує прогресивне людство. І це стосується як літератури, так і образотворчого мистецтва.

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника М.М.Коцюбинського