Третього грудня 1722 року на Полтавщині у містечку Чорнухи народився маленький хлопчик. Його назвали Григорієм. Хто б міг подумати, що коли ця дитина виросте, то стане відомим філософом, літератором, мислителем! Його ім’я відоме кожному освіченому українцеві. Про нього знають і далеко за кордоном. Мова йде про Григорія Савича Сковороду. Багато цитат українського Сократа, як його ще називають, стали справжніми афоризмами з глибоким та повчальним змістом. У нинішньому році виповнюється вже 300 років від дня його народження.

Літературна спадщина Григорія Сковороди – велика і різноманітна. До неї входять педагогічні та філософські трактати, діалоги, байки, притчі, оригінали та переклади поетичних творів, також є чималий доробок в епістолярному жанрі. Примітно те, що чи не кожен твір успішно поєднує в собі майстерність письменника-філософа та письменника – справжнього художника слова.

Багато дослідників творів Григорія Сковороди  відзначають, що його притчі, такі як «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» «Вдячний Еродій», та філософсько-дидактичні трактати подібні за своєю будовою та особливостями слова на художні твори. Вони написані у вигляді діалогів та мають багато поетичних троп. А ось у більшості поетичних творів Сковороди, зокрема у байках, маємо філософський ухил. Для багатьох своїх філософських думок мислитель віднайшов поетичне втілення. У своїх творах Григорій Сковорода виголошував ідеї гуманізму, був проти тиранії, висловлював волелюбні думки і сподівання звичайних людей на краще.

У системі філософських поглядів мислитель-мандрівник відвів місце теорії пізнання. На його думу, розум людини може легко пізнати світ та всі таємниці природи. Він вважав, що в основі пізнання лежить досвід, бо «во всех науках и художествах плодом есть правильная практика».

Чимало Григорій Сковорода досліджував питання людського щастя. Що це? Як його досягти?  Філософ зазначав, що кожна людина, коли пізнає себе, то разом із тим і дізнається про свої здібності. А вже, опираючись на них, будує власне життя та щастя. А воно має полягати не в матеріальних благах та почестях, а в дружбі, незалежності, сердечній веселості та чистій совісті. І кожна людина, що працює над створенням духовних або матеріальних цінностей, має право на щастя

Головна передумова щастя, на думку філософа, - людська праця за «природою», тобто за здібностями людини. Лише вона може принести людині насолоду від життя, а суспільству – користь. Розгорнувши його твір «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу», можна прочитати таке: «Разумным и добрым сердцам гаразда миляе и почтеннее природный и честный сапожник, нежели безприродный штатскій советик. Останься ж в природном своем званіи… Лучше тебе попрощаться с огромными хоромами, с пространными грунтами, с великолепными названіями, нежели расстаться с душевным миром…».

Ідея «сродної праці», яку пропагував Григорій Сковорода, не підтримувала людей, що займають високі чини лише заради наживи та пихи. На думку філософа, кожен має займатися тією роботою, до якої лежить його душа та він має нахил. У багатьох своїх творах філософ гнівається на людей, що привласнюють собі результати чужої праці.

Яскраво виражає власні філософські погляди Григорій Сковорода у збірці «Сад божественних пісень». До неї увійшли пісні, написані у різні роки (1753-1785). Поетичні твори Сковороди, як ті, що увійшли до збірки, так і ті, що можна прочитати у його епістолярії та філософських трактатах, - це поезія особистих переживань автора, його морально-філософських роздумів про сенс життя, про справжнє щастя, про чесність та добро тощо.

У багатьох поетичних творах Сковорода гостро засуджує соціальну нерівність. Він виступає проти безкарної сваволі багатих людей, що в погоні за матеріальними благами не гребують нічим.

Чимало своїх філософських та соціально-політичних поглядів демонструє Григорій Сковорода у славнозвісних «Байках Харківських». До цієї збірки увійшло 30 байок. Написані вони прозою. Кожна байка поділена на дві частини: лаконічну фабулу та «силу», тобто мораль. В останніх п’ятнадцяти байках «сила» перевищує фабулу. Таким чином, байка стала своєрідним філософським трактатом.

Часто в основі байок Григорія Сковороди – оригінальні сюжети, що демонструють морально-етичні проблеми того часу. Основне джерело для написання байок – це власні спостереження філософа, його дійсність та народна мудрість. Зважаючи на інтереси народу, Г.Сковорода виносить присуд вадам тогочасного суспільства, зображуючи в сатиричних тонах людей, охоплених жадобою до наживи. Досить примітною тут є байка «Олениця і Кабан». Зустрівшись у горах із домашнім Кабаном, Олениця назвала його «господином Кабаном». На це він закричав: «Почему ти меня называеш Кабаном? Разве не знаешь, что я пожалован Бараном? В сем имею патент, и что род мой происходит от самых благородных бобров…». Олениця, знаючи просту «природу» Кабана в’їдливо відповідає йому: «Прошу простить, ваше благородіє… я не знала! Мы, простыи, судим не по убору и словам, но и по делам. Вы так же, как прежде, роете землю и ломаете плетень. Дай Бог вам быть и конем!». У «силі» байки Григорій Сковорода засуджує самохвальство, тупоумство пані, які намагаються «войти в благородное сословие», «продраться в чин, совсем им не сродный.

Значна частина байок Г.Сковороди присвячена прославленню вільної, суспільно корисної «сродної» праці, «труду за покликанням». У байках «Бджола та Шершень», «Змія і Буфон», «Дві Курки» йдеться про творчу працю не тільки як джерело матеріальних благ, але і підноситься її моральне та суспільне значення. Сатиричне вістря байки «Бджола та Шершень» спрямоване проти багатіїв, трутнів, які свідомо ухиляються від праці, живуть за рахунок простих людей.

Про тих, хто живе «несродно» своїй натурі, береться за справу, яка суперечить природженим нахилам, Г.Сковорода зневажливо говорить у байках «Собака і Кобила», «Орел і Черепаха».

Байки Григорія Сковороди – це видатне і оригінальне явище в історії цього жанру в українській літературі. І не випадково Іван Франко так високо оцінив байки українського мислителя, зазначаючи, зокрема, що вони «писані гарно, декуди навіть граціозною мовою». Тож не забуваймо заглядати в збірки творів великого українського мислителя Григорія Сковороди, бо ж у них – справжній духовний скарб!

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника М.М.Коцюбинського