Володимир Сосюра – відомий український поет, вірші якого пройняті палкою любов’ю. До своєї землі, до народу, до сім’ї. Перу поета-лірика належить більше сорока збірок віршів, епічні віршовані полотна, роман «Третя рота». Письменник був членом різних літературних організацій – «Гарт», «ВАПЛІТЕ», «Плуг».

З’явився на світ майбутній поет 6 січня 1898 року на станції Дебальцево. Матір поета Антоніна Локотош була дуже вродливою.  В ній була змішана угорська, сербська, українська і єврейська кров. «Моя мама, як контраст до мого русявого татка, була чорна, майже циганка, мятежна і розкидана. Вона була красуня. Її смугляві тонкі риси, темно-карі очі, чорні, аж жагучі, мов крила летючих птиць, красиво загнуті брови, нервові ніздрі, майже класичного, з ледве помітною горбинкою, носа завжди були в якомусь дивнім, хвилюючім русі. Мама була чудесно збудована. У неї було чорне, аж до синяви, волосся, і вся вона була як зоряна і пристрасна пісня». Так писав про свою найріднішу Володимир Сосюра.

Батько письменника Микола Сосюра теж відрізнявся неабиякою вродою. В біографічному романі «Третя рота» Сосюра писав: «Вуса в нього були довгі, козацькі запорозькі вуса! Задумливі, ніжно-суворі, світло-карі очі, орлиний ніс, високий лоб, тонкі брови. Він був стрункий, широкоплечий, з грудьми богатиря, трохи зігненими кавалерійськими ногами». Отож, не дивно, що і сам Володимир Сосюра був досить вродливим та міг легко заводити романи. Письменник був двічі офіційно одруженим.

Із першою дружиною Вірою Березіною поет узяв шлюб 1922 року. Та він не тривав довго. Віра не розділяла його патріотичних поглядів, тому пара розпалася. Сосюра писав: «…нещирості не можу простити навіть і тобі». У цьому шлюбі народилося двоє синів Олег та Микола. Вважається, що саме для Віри поет написав вірш «Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання..».

Вдруге поет став під вінець у 1931 році. Свою другу дружину Марію Данилову Сосюра називав синьооким щастям і горем. Вона була молодшою за нього на 12 років, випускниця київської балетної школи. Вже на третій день знайомства поет запропонував їй одружитися. У січні 1932 року у родині народився син Володимир.

1949 року Марії висунули обвинувачення у державній зраді та заслали на 5 років до Казахстану. Того ж року їхня родина розпалася. Та по завершенню заслання Володимир та Марія знову зійшлися. Разом вони й прожили до кінця життя.

Володимир Сосюра захоплювався Україною, її традиціями та культурою. Любив грати у більярд. Умів майстерно змалювати в поетичному слові явища української дійсності в радянський період. Саме в щирості поетичного вислову і є весь Сосюра.

Дивом уникнувши репресій 30-х років, Володимир Сосюра писав декларативну лірику. У 20-30-х роках поет користувався великою популярністю серед молоді. В той час він писав багато поезій: «Пам’ятаю, вишні одспівали» (1924), «Не скажу я ні слова востаннє» (1924) «Сьогодні» (1925), «Сніжинки летять на землю холодну» (1927) «Коли зацвітуть акації» (1928), «Серце» (1931) та багато інших.

Чи не найвідоміший вірш Володимира Сосюри – «Любіть Україну», який він написав 1944 року. Змальовуючи рідні пейзажі, поет проявляє свою любов до рідної Батьківщини. Створивши образ «вишневої» України, він показує її солов’їну мову, історію, красу природи. Здається, що цей вірш передає думки і переживання людини, яка щиро закохана у рідний край. Тут Сосюра показує майстерне вміння душевно вилити на папір свої почування, мелодію душі перетворити на мелодію мови.

А якщо звернути увагу ще і на те, що поезія була написана 1944 року, коли в кровопролитних боях Україна звільнялася від фашистів, весь світ зрозумів, що українці – безсмертні, а наша держава:

Як та купина, що горить не згора,

Живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових.

Сосюра використовує чимало художніх деталей для створення поетичного образу України: «грім канонад», «пурпурові хмари», «удари серця», «зойки гудків» та ін.

Вірш «Любіть Україну» увійшов до збірки «Щоб сади шуміли». 1948 року вона була удостоєна Держпремії І ступеня. Коли поетові виповнилося 50, вся громадськість вітала його з ювілеєм. А у привітанні поета від Спілки письменників України згадувалося про те, що ім’я Сосюри невід’ємно пов’язане з історією розвитку української літератури, а він сам є поетом-патріотом. Така оцінка його творчості була високою та виправданою.

Але трохи пізніше з’явилися «критики», яким здалося, що у поезії «Любіть Україну» немає того образу сучасної України, який би відповідав дійсності. «Критики» неправильно тлумачили сенс вірша, позбавляли автора можливості проявляти патріотизм. Тоді ж вірш «Любіть Україну» піддали нищівній критиці й осуду та заборонили його. Заборону було знято лише 1958 року.

Всю цю несправедливість Володимир Сосюра витримав досить мужньо, хоча вона дуже підкосила його здоров’я.

Заклик поета любити свою Україну – це не націоналістичні тенденції, у яких тоді звинувачували Володимира Сосюру, а вияв його глибокого патріотизму. Особливо цей вірш актуальний сьогодні, в часи, коли проти України ведеться загарбницька війна росії.

Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіма своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

У квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, в бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

1944 рік

У фондовій колекції матеріалів Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського є кілька рукописів Володимира Сосюри, зокрема три листи поета до Ірини Михайлівни Коцюбинської, датовані 50-60-ми роками минулого століття. У них Сосюра спілкується з донькою Великого Сонцепоклонника щодо поезій, присвячених її батькові.

Маємо за радість також і те, що у фондовій колекції зберігаються і самі рукописи цих поезій. Перу Володимира Сосюри належить дві поезії, присвячені Михайлові Коцюбинському. Пропонуємо вашій увазі їх рукописи:

Багатогранна творча спадщина Володимира Сосюри дозволяє розглянути його особистість як таку, що любить свою Батьківщину і свій народ, шанує письменників, що жили багато років тому та, не зважаючи на утиски влади, продовжував творити на благо своєї Батьківщини!

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника М.М.Коцюбинського