Епістолярна спадщина – це продукт особливого роду. Листи розсувають простір і час, відтворюють панораму доби, настроюють читача на співпереживання, відкривають простір для думання.

Листи виявляють справжню суть людини, зокрема, людини творчої – письменника, митця. Виявляють його уподобання, його святощі, не приховуючи відтінки внутрішніх суперечностей.

Михайло Коцюбинський був надзвичайно активним кореспондентом: йому писали десятки людей, він всім намагався акуратно відповідати. Як це не дивно, але епістолярій письменника за об’ємом значно більший, ніж його художні твори. Але саме епістолярій допомагає нам зрозуміти і розкрити Коцюбинського і як літератора, митця, і як людину з тонкою чутливою душею, і як громадського діяча.

Започатковуючи з нового року рубрику Епістолярна мозаїка,  ми подаватимемо до публікацій різні листи як самого письменника, так і до нього. Вони поступово будуть вимальовувати нам образ непересічної людини, яка жила і творила у нашому місті понад сотню років тому. Поступово, крок за кроком, створюватимемо епістолярний образ Михайла Коцюбинського, додаючи кожного разу якісь цікаві деталі і нюанси.

Першою буде публікація листа М.Коцюбинського від 1 січня 1898 року до дружини з Житомира. Чуже місто, у яке доля закинула  письменника у пошуках сталого заробітку, не стало для нього близьким, хоч і прожив він там майже півроку. Душа рвалася до родини, у Чернігів, який здавна приваблював його. Ще раніше він писав до Б.Грінченка: «Коли б мені довелось оселитись у Чернігові, я був би дуже щасливий».  Але до того щастя довелося добиратися обхідними дорогами, через Житомир. На Різдво Коцюбинський мав кілька днів вихідних і провідував родину, а вже Новий рік довелося зустрічати самотою у готельному номері.

 Отже, сьогодні читаємо листа від закоханого і стомленого розлукою чоловіка до дружини. У ньому є все: любов і ніжність, радість і легкий сум, іронія і спостережливість за іншими, розповідь про літературні плани.

1 січня 1898 року

Перше поздоровлення дістав я від тебе, моя ти єдина. Рано, о шостій годині, дістав я телеграму – саме тоді, коли ти мені снилася, серце моє.

Мені снилося, що ти приїхала до мене на Новий рік з Богданкою, і поки я, неодягнений ще , цілую й поздоровляю тебе, Богданка стукається в двері, щоб її пустити. То стукався телеграмщик.

Спасибі тобі, Вірунечко, за пам’ять, спасибі за телеграм, хоч ще більше спасибі мала б за лист, якого я з такою нетерплячкою чекав нині, хоч не дістав. Сьогодні ти вже 2 листи моїх матимеш, а я ще ні одного. Потерплю до завтра.

Тільки що виправив візитьорів – Кравченка й Чебанова. Обіцяв їм не віддати візита, бо це противно моїм поглядам. Кравченко вже щось написав (певно, в 2-х томах) за ці дні і кликав слухати. Каже, що й мене там виставив. От небезпечна людина, сущий письменник. Не піду сьогодні, не цікаво. Чебанов просидів щось 2 години, розказував про себе й про свій замір дати концерт в Чернігові, а потому вступити на царську сцену, а потому дістати пенсіон, а потому оселитися десь в жінчиному (нової жінки) майні і т[акі] інші рожеві мрії починаючого артиста.

Кликав до себе подивитись на дочку. Дістав я від Шрагів карточку. Мушу їм послати свої.

Вчора стрічав Новий рік з Мопассаном. Читав “На воді”. Яка це гарна, чаруюча річ, скільки в ній поезії, гнучкої думки, блискучих місць і фарб! Чудова річ, варто перечитати. Я вже скінчив книжку і вишлю тобі посилкою.

Дитиночко моя! Маю до тебе прохання: пришли мені зараз, як дістанеш листа цього – обидва “Путеводители по Крыму” – і Головкінського і Москвича. Коли б не знайшла Москвичевого путеводит[еля], то позич де-небудь, його можна дістати в Чернігові. Він мені дуже потрібен через татарський словар, що на кінці його.

Обидві книжки мені потрібні для маленького оповідання для збірника в честь Франка, який хочу написати і присвятити Франкові. Чим скоріше пришлеш, тим скоріш напишу.

Ну, а ти, моя дитиночко кохана? Як тобі, що з тобою? Така досада 4 дні нічого не знати про Вірунечку, не чути її слова. Невже й завтра не матиму листа?

Так хотілось би дізнатися про всіх Вас, почути, чому навчився за цих 4 дні Юрась, наскільки порозумнішав, чи всі здорові й веселі... Завтра мушу мати твого листа.

Пишу кілька слів Богданці й Лізе. Передай їм. Завтра знов писатиму тобі, а поки що цілую тебе, сердечко моє миле, цілую без ліку й міри.

                                                               Кохаю тебе. Твій Муся.

                                                               Наших всіх поцілуй.