«Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона. Завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний; так з передвіку було і так воно буде довіку, поки житимуть люди і поки ростимуть терни». Ці пророчі слова Лесі Українки дуже влучно розкривають суть життєвого подвигу достойника українського народу, духовного світоча, незламного захисника людської гідності перед безбожницьким радянським режимом Йосифа Сліпого. Він ніколи не зраджував християнські ідеали, випробувані ідеєю самостійності і державності. Сьогодні Йосиф Сліпий – саме та постать, що стала зразком для будівничих цивілізованої країни, які б могли зрозуміти себе, і свій народ, і суть нашої місії в історії.

Народився Йосиф Сліпий у заможній селянській родині в селі Заздрість на Тернопільщині, у багатодітній сімʼї Івана Коберницького-Сліпого та Анастасії Дичковської 17 лютого 1892 року. Спогади про батьківський дім та люблячу і дбайливу присутність у ньому найрідніших все життя зігрівали душу цього мужнього чоловіка, він згадував: «Коли настав мені шостий рік, брат Роман купив український буквар і зимовими вечорами зачав вчити мене читати. А коли мене записали до школи, до якої я рвався, то для мене читання була вже річ відома». Початкову освіту Йосиф Сліпий одержав у рідному селі Заздрість та в сусідньому Вишнівчик. Потім 8 років навчався в Тернопільській гімназії, закінчивши її з відзнакою. Це відчиняло перед юнаком двері до здобуття будь-якого світського фаху. Проте Йосиф відчув покликання до священства, тож поїхав на навчання до Львівської семінарії.

Комісію по відбору студентів очолював Андрей Шептицький, який помітив талановитого юнака і допомагав йому в подальшому становленні духовної особистості, послав його на навчання в міжнародну семінарію в Австрію. Саме Андрей Шептицький освятив його в священичий сан 30 вересня 1917 в Уневі.

У 30 років Йосиф Сліпий уже працював викладачем семінарії, очолював редакцію науково-богословського журналу «Богословіє», був дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка. В 1929 році з ініціативи Андрея Шептицького відбулося відкриття Греко-католицької Богословської Академії. Першим її ректором став Йосиф Сліпий. То була його життєва мрія і ціль: наука, богословська наука. Він на грані двох століть, на згарищах великої війни і світового політичного напруження бачив силу свого народу і місце в науковому світі, а богословську науку розумів не лише як науку для спасення душ, а як духовну силу для життя цілого народу. Восени 1939 року, коли розпочалась ІІ Світова війна, Андрей Шептицький вирішує рекомендувати Йосифа Сліпого своїм наступником.

«Він не відступить, – говорив Митрополит про Йосифа Сліпого. – Загине, але не відступить!». І дійсно, він не відступив ні на крок від своїх ідеалів і переконань. Йосифа Сліпого арештували 11 квітня 1945 року. Фізичними тортурами прагнули зламати, змушували  зрадити свою віру. Погрожували, били, закривали в жахливий карцер, в одиночну камеру, однак зламати непохитну волю митрополита УГКЦ Йосифа Сліпого слідчим не вдалося.

12 січня 1963 року рішенням Верховної Ради СРСР митрополита Йосифа Сліпого звільнено. З умовою, що він покине Радянський Союз… До Риму він прибув дуже хворий, були навіть припущення, що спецслужби навмисно отруїли митрополита. Проте Божа Воля була інакшою. Можна лише дивуватись тому, як після таких виснажливих років Йосиф Сліпий не лише одужав, а й продовжував невтомно працювати на відродження «мовчазної Церкви».

7 вересня 1984 року патріарх Йосиф Сліпий відійшов до Господа, а 27 серпня 1992 року останки патріарха перенесено з Риму до Львова і перепоховано у крипті собору Святого Юра.

Його імʼя вписане золотими літерами в історію України. Великий мученик, який витримав 18 років більшовицької неволі, памʼятав слова Святого письма і черпав з них силу: «Не бійся нічого, що маєш витерпіти… Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя».

Марія Москаленко, завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського