Небагато є у світовій літературі творів такої художньої сили, історичної правдивості, що так широко б розкривали невідомі глибини соціальних процесів на селі, як повість Михайла Коцюбинського «Fata morgana». Письменник розкриває у ній вічну, актуальну для всіх часів і народів тему: «Люди на землі і земля в душі людини». Сто двадцять років тому, в січні 1903-го, митець завершив написання її першої частини. Твір мав імпресіоністичний підзаголовок «З сільських настроїв».

Зміст однієї з найголовніших книг життя М.Коцюбинського – настрій, а не події. У чернетці, де письменник накреслював сюжетну схему твору, є такі слова: «Центр у тому, що всі живуть якимись надіями на краще, тим часом дійсність розбиває їх». Основна проблема, поставлена в повісті «Fata morgana», - суперечність між людським духом і дійсністю, між ідеальним і матеріальним, - має філософський і загальнолюдський характер. Тому вона не втрачає значення і для сьогоднішнього читача. Михайло Коцюбинський зображує селянина як суверенну особистість із багатим духовним світом, глибоким культурним корінням, цілою гамою почуттів. За задумом автора, інтелігентний читач мав збагнути найважливіші економічні й суспільні процеси, що відбувалися в тогочасному селі.

Ціла галерея різних прошарків селянства реалізується в образах генетично закоріненої в хліборобську працю Маланки, спролетаризованого селянина Андрія Волика, стихійного бунтівника наймита Хоми Гудзя, селян-заробітчан, що покидають рідні гнізда в пошуках роботи, сумлінного й чесного господаря-середняка Прокопа Кандзюби, глитая Лук’яна Підпари, готового до розправи над кожним, хто лиш наміриться посягнути на його багатство. Заслугою письменника є те, що він майстерно створив справжню епопею народного життя в перше десятиліття буремного ХХ століття – від назрівання протестних виступів селян, стихійних бунтів, їх придушення і наступного розгортання активних дій за землю і волю.

І частина «Fata morgana» була опублікована не одразу після написання. У жовтні 1903-го її автор повідомляє свого товариша, секретаря Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, а також Українсько-руської видавничої спілки Володимира Гнатюка: «Написав ще з початку року оповідання для «Київської старини» п[ід] з[аголовком] «Fata morgana» - та й не маю часу переглянути його і одіслати, хоч мені вже редакція голову об’їла, що не присилаю». Аж у лютому наступного року М.Коцюбинський пише цьому ж адресатові: «За кілька день посилаю до «Киевской старины» останнє оповід[ання] своє «Fata morgana». Не знаю, чи видрукують, бо тема з цензурного боку дуже слизька». І частина «Fata morgana» з’явилася у згаданому часописі за місяць. У квітні твір вийшов окремою книжкою. Схвальні відгуки на нього і рецензії у пресі автор отримав від Є.Тимченка, Гр.Сьогобочного, М.Славинського та ін. За життя М.Коцюбинського І і ІІ частини повісті перекладені польською, чеською, російською; по смерті автора – англійською, болгарською, угорською, чеською, польською, китайською, французькою, сербською, словацькою, румунською, албанською, естонською, литовською, латиською, мовою лужицьких сербів (лужичан), есперанто та ін.

Образи героїв «Fata morgana» відтворені в різних художніх техніках українськими митцями І.Їжакевичем, Г.Котляром, Г.Якутовичем, І.Філоновим, В.Касіяном, В.Хмілевським, В.Сільвестровим, В.Кузьменком, В.Ростовцевим, М.Стороженком, І.Кузнєцовим та ін.