Сьогодні, 6 червня, минає 180 років від дня народження польськомовної письменниці білоруського походження; мисткині світового рівня Елізи Ожешко (Eliza Orzeszkowa), кандидатуру якої двічі висували на здобуття Нобелівської премії з літератури (у 1905 і 1909 роках). Творча спадщина письменниці охоплює майже шістдесят томів художніх творів, публіцистичних і літературно-критичних робіт, а також десять томів творів епістолярного жанру, а саме листування з літераторами, перекладачами, редакторами, видавцями тощо.

Ельжбета Павловська (саме так назвали майбутню письменницю) народилася в маленькому містечку поблизу міста Гродно в родині Бенедикта та Франциски Павловських. Освіту здобула у Варшавському пансіоні ордену сакраменток, у якому упродовж 1852–1857 років вивчала іноземні мови, історію, математику, а також відвідувала заняття з музики, танців, живопису. У дівчинки рано проявилися літературні здібності; у цей період вона багато читає й береться до написання оповідань, заживши слави шкільної письменниці.

Після закінчення навчання восени 1857 року Еліза з матір’ю переїхала в Гродно та поринула у світське життя міста; і невдовзі, у віці 17 років, дівчину видали заміж за 35-річного поміщика Петра Ожешка. Оселившись у маєтку в Людвіново, майбутня письменниця багато читає, а також відкриває школу для сільських дітей, попри невдоволення свого чоловіка. У 1865 році Петро Ожешко (узявши провину дружини на себе) був висланий до Пермської губернії за допомогу учасникам Січневого повстання, а майно подружжя було конфісковане. Їхній шлюб був визнаний недійсним у 1869 році за ініціативи Елізи Ожешко. Після придушення повстання письменниця повернулася до батьківського маєтку й пірнула з головою в літературну діяльність.

У 1866 році мисткиня дебютує на сторінках варшавського журналу «Tygodnik Ilustrowany» («Ілюстрований тижневик») оповіданням «Малюнок з голодних років» («Obrazek z lat głodowych»). Невдовзі із-під пера Елізи Ожешко з’являються такі прозові твори, як «Остання любов», «У клітці», «У провінції», «Пан Граба», «Марта» та ін. Найкращим у творчому доробку мисткині вважають роман «Над Німаном», над яким вона працювала упродовж 1886–1887 років і згодом надрукувала в тому самому журналі «Tygodnik Ilustrowany». Із пізніх творів виділяються збірки оповідань «Меланхоліки» (1896), «Іскри» (1898), «Слава переможеним» (1910) і роман «Аргонавти» (1900).

Твори Елізи Ожешко були перекладені більш ніж двадцятьма європейськими мовами. Уже за життя мисткиня дістала заслужене визнання сучасників, ставши відомою письменницею не тільки у своїй Батьківщині, а й поза її межами. У листі Івана Яковича Франка До Елізи Ожешко від 31 березня 1886 року читаємо: «Ім’я Ваше, як чільної репрезентантки поступового і тверезого духу в польській літературі, звісне мені віддавна. З великою розкішшю я читав Ваші оповідання з жидівського життя ("Eli Makower", "Meir Ezofowicz"), Ваших "Pompalińskich" і Ваші пречудні образки "Z różnych sfer". Читав я дещо і з Ваших теоретичних праць ("Kosmopolityzm i patryotyzm"), і хоч далекий від думки, щоб відповідно пізнав цілість і глибину всеї Вашої поетичної продукції, то все-таки сміло можу сказати, що на горизонті теперішньої польської белетристики Ви являєтесь мені звіздою первої величини».

Тож не дивно, що Михайло Михайлович Коцюбинський, узявшись до перекладання українською мовою творів з інших літератур, не міг оминути увагою і творчий доробок Елізи Ожешко. У листі до Олександра Барвінського від 6 грудня 1892 року митець зауважує: «Тепер саме в українській літературі помічається пекуча потреба в перекладі на нашу мову європейських класиків, щоб нам не доводилось (як досі) – зазирати за всьогосвітнім добром до чужої хати». Михайло Коцюбинський перекладав із російської, німецької, польської мов твори таких митців, як Ф.Достоєвський, А.Чехов, А.Міцкевич, Г.Гейне, Е.Ожешко. Так, у листі до Костя Паньківського від 8 листопада 1895 року читаємо: «У мене є ще один переклад мій оповідання Ожешкової – і коли б він здався для Вашої Дрібної бібліотеки, я радо прислав би його Вам». Тут ідеться про переклад оповідання Елізи Ожешко «Тадейко», який Коцюбинський закінчив 13 березня 1890 року, однак не мав змоги одразу надрукувати його на сторінках західноукраїнських видань, позаяк польські твори в Галичині читали мовою оригіналу.

Еліза Ожешко померла 18 травня 1910 року в Гродно та була похована на місцевому кладовищі. Майже все місто вийшло попрощатися з відомою мисткинею та провести її в останню путь, і таким самим велелюдним стало урочисте відкриття пам’ятника Елізі Ожешко 20 жовтня 1929 року. Це свято відвідали і спеціальні гості: воєвода Кароль Кірсцень, маршалок польського сенату Юліан Шиманський, гродненський староста Зигмунт Рабачкевич, письменники Юліан Тувім, Антоній Фердинанд Осендовський, Зоф’я Налковська та ін.

А завершити розповідь хотілося б словами польської письменниці Марії Конопницької, близької подруги мисткині: «Не було такої прекрасної живої і благородної думки, якої б вона не зіграла своїм натхненням. Не було такої суспільної неправди, проти якої вона б не боролася. Не було недолі, якої б вона не зрозуміла і не притулила до свого серця. Не було рани, хвороби, для яких би вона старанно не шукала ліків. Не було несправедливості, якої б вона не засудила з обуренням… Геніальна альтруїстка… великий майстер у сфері солодких звуків рідного слова, володарка, що вгору і вглибінь опанувала величезну спадщину людської думки, – хіба вона не проста як дитина, і не добра, як мати? Хіба вона не мужня, як саме життя, і не вірна, як смерть, на своєму солдатському посту?»

Оксана Мазко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського