«Ніч яка місячна, зоряна, ясная, видно, хоч голки збирай…» - хто з нас не чув цієї романтичної пісні? Мабуть, не знайдеться жодного такого українця. Те ж саме стосується і п’єси «За двома зайцями», яку ставили незліченну кількість разів на театральній сцені та екранізували у різні роки, а в Києві навіть поставили пам’ятники головним героям – Проні Прокопівні та Свириду Петровичу. Автор обох цих творів – Михайло Петрович Старицький. 14 грудня виповнюється 180 років від дня його народження.

На небосхилі славних митців ім’я цього письменника, корифея українського театру, видавця, редактора, перекладача – чи не найяскравіша зірка. Мабуть, не тільки в усій історії України, а і в історії всього світу знайдеться небагато людей з таким широким творчим діапазоном.

Дитинство та юність

Михайло Старицький з’явився на світ 14 грудня 1840 року у с. Кліщинці Золотоніського повіту (нині – Чорнобаївський район Черкаської області) у родині відставного ротмістра Петра Івановича Старицького та Анастасії Захарівни Лисенко. Хлопчик рано залишився сиротою, тому ним опікувалася сім’я дядька по матері. Михайла виховував Віталій Лисенко – батько композитора Миколи Лисенка. Михайло та Микола добре дружили між собою неначе рідні брати. У родині Лисенків Михайлові Старицькому не лише дали гарну освіту, а ще і виховали любов до народу, цікавість до його творчості та історії.

Михайло Старицький закінчив гімназію в Полтаві, а 1858 року разом із Миколою Лисенком вступив до університету в Харкові на фізико-математичний факультет. 1860 року Старицький перевівся до Київського університету на юридичний факультет. Саме в цей час родина Лисенків переїхала із сусіднього із Кліщинцями села до Києва. Тоді ж Михайло Старицький став членом Київської Громади.

У студентські роки Старицький займається перекладами на українську мову. Він перекладав твори М.Некрасова, О.Пушкіна, І.Крилова. Майбутній корифей українського театру брав участь у студентських виставах, а разом із Миколою Лисенком створив маленький хор. Під час навчання в університеті Михайло Старицький познайомився з Михайлом Драгомановим, Петром Косачем, Тадеєм Рильським, Павлом Житецьким та багатьма іншими відомими постатями в історії української культури.

Сім’я

Через занадто активне студентське життя дало про себе знати хворе серце Старицького. Тому у 1861 році він повернувся назад до села Кліщинці у батьківський будинок. В той же рік він уперше закохався. Юнак побачив на вечорницях вродливу дівчину Степаниду. Як чесний хлопець, він пішов додому до неї, аби взяти дозволу у її батьків на одруження. Але виявилося, що красуня вже була заручена. В цей час Старицький написав відомі рядки пісні, що стала дуже популярною:

«Ніч яка, Господи, місячна, ясная, зоряна,

Видно, хоч голки збирай.

Вийди коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай...».

В Михайла Старицького була закохана сестра Миколи Лисенка – Софія. Дівчина зробила все, аби привабити юнака і між ними спалахнуло кохання. Їхнє скромне весілля відбулося в 1862 році. На той час дівчині було всього 14 років. Та їхній шлюб виявився дуже міцним, в ньому народилося багато дітей.

Робота

1864 року Михайло Старицький переїхав знову до Києва, а через 5 років продав свій будинок у Кліщинцях і поїхав на Поділля. В цей час Михайло Старицький багато писав.  Хоч цензура й прискіпливо ставилася до роботи письменника, він активно перекладав казки Андерсена та байки Крилова. Після подорожі на Балкани Старицький написав «Сербські народні думи та пісні» в 1876 році.

З Миколою Лисенком Михайло Старицький взявся за справу організації першого аматорського гуртка. 1876 року Емський указ заборонив писати, друкувати та ставити на сцені твори українською мовою. Але Старицького це не зупинило. Він переклав шекспірівського «Гамлета» (1876 р) та поставив із нього фрагменти у домашній виставі, де сам виконав роль Гамлета.

Генерал-губернатор заборонив трупі корифеїв виконувати постановки на українській мові в Київській, Волинській, Полтавській, Камֹ’янець-Подільській та Чернігівській губерніях. Але молодий театр корифеїв уже став популярним не лише в Україні, а і в Польщі, Молдавії, Росії.

Після прийняття Емського указу було заборонено і діяльність громад. Через значний тиск імперської влади Михайло Старицький вимушений на деякий час виїхати за кордон у 1878 році. Але через 2 роки він повернувся в Україну та відновив свою театральну та видавничу роботу.

У 80-хх роках Михайло Старицький розпочав видання альманаху «Рада». Іван Франко згодом так скаже про цей альманах: «…мов перший весняний грім по довгих місяцях морозу, сльоти і занепаду».

На початку 80-х років Михайло Старицький та Микола Лисенко зустрілись із Марком Кропивницьким та Миколою Садовським – організаторами Єлисаветградського аматорського гуртка. Саме ця зустріч і стала початком формування першої української професійної театральної трупи під керівництвом Михайла Старицького. До неї увійшли Марія Заньковецька, Марко Кропивницький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий. трохи пізніше група розділилася на 2 колективи. Один із них очолив Марко Кропивницький, а інший – Михайло Старицький. В цей час він відмовився від артистичної кар’єри та перебрав на себе режисерську роботу, працює як театральний педагог. Актори театру відзначали, що Старицький був дуже освіченою та культурною людиною, з ним було приємно працювати. Його театр активно гастролював по Росії, Варшаві, Тбілісі, Астрахані, Мінську. Більша частина репертуару нового театру – це твори Старицького, Кропивницького та Тобілевича. Для багатьох вистав музику писав Микола Лисенко. Через велику завантаженість Старицький лише зрідка бачив свою сім’ю, а його родинний бюджет тріщав по швах. Старицький витрачав гроші від продажу свого будинку в Карпівці на театральні потреби.

1893 року через хворобу серця йому довелося вийти із театральної трупи. В цей час він активно починає займатися літературною творчістю. У 1903 році бере участь у відкритті пам’ятника Іванові Котляревському у Полтаві.

Література була єдиним джерелом прибутку в останні роки життя Михайла Старицького. Серед творів, які він написав, є і поетичні, і прозові: роман-хроніка «Богдан Хмельницький», історичні романи «Руїна», «Останні орли», «Розбій­ник Кармалюк», повісті, оповідання та кількасот перекладів.

Справжня вершина творчості Михайла Старицького – його твори для театру: п’єса «За двома зайцями» – на сюжет твору Івана Нечуя-Левицького «На Кожум'яках», «Зимовий вечір» – за оповіданням Елізи Ожешко; лібрето опер Миколи Лисенка «Різдвяна ніч», «Чорноморці»; оригінальні п'єси: «Не судилось», «У темряві», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч», «Талан» (перша п'єса про українських акторів). Всього на рахунку письменника 32 п’єси. Майже всі твори Старицького належать до золотого фонду української драматургії. В 1961 р. було знято фільм «За двома зайцями», який став справжнім хітом радянської кіноіндустрії та приніс шалену популярність акторам.

А ще саме Михайло Старицький поповнив українську мову вже такими знайомими нам словами: мрія, зрадливий, чарівний.

Ще Михайло Старицький хотів видати альманах «Нова рада», але, на жаль, не встиг. Його життя завершилося 27 квітня 1904 року. Поховали Михайла Старицького на Байковому кладовищі у Києві. Прощаючись зі своїм товаришем, Микола Лисенко пророче мовив:  «Хоч ти тілом мертвий, так заслуги твої невмирущі. Те діло, якому ти чес­но служив, росте, і ти немало втішився б, коли б побачив, як несла тебе на своїх раменах оця молодь, що віддала шану твоїм думкам і твоїй пра­ці і що понесе і в життя віру в те діло, якому служив і віддав сили й ти, брате Михайле».

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника М.Коцюбинського