Син Ірини Коцюбинської, молодшої доньки письменника, та Абрама Метрика-Данішевського, Флоріан, народився у Казані 24 лютого 1921 року, куди після декількох років тяжких поневірянь під час громадянської війни доля занесла Ірину Михайлівну з чоловіком, їх маленького синочка Юрія, якому тоді ледве виповнилося два роки, та матір - Віру Устимівну. Як згадувала Ірина Коцюбинська, життя у Казані було важким. У будинку місцевих Рад, де мешкала родина, дах протікав, і вона щоденно змушена була виносити з хати по 10 відер води, що текла по стінах зі стелі. Усе в кімнатах вкрилося цвіллю. До того ж це був рік голоду, коли на Поволжі (як і в Україні) вмирали сотні тисяч людей. Внаслідок цього діти тяжко захворіли - старший Юрко на сухоти, а маленький Флоріан - на рахіт. Юрко помер, не ДОЖИВIl1И й до чотирьох років.

У 1922 р. родина нарешті повернулася в Україну. Дитячі роки Флоріка, як його пестливо називали домашні, минали на Поділлі у містах Городку, Волочиську а згодом у Проскурові (тепер Хмельницький), де він пішов до школи. Вже тоді, з дитячих років проявилися У хлопчика художні здібності. Восьмирічним він виліпив за завданням учителя із глини маленьке каченя, приробив йому дерев'яні ніжки з сірників та вмонтував у підставку. Потім побілив своє творіння крейдою, зробив йому жовтенький носик та оченята. Малий пишався своєю роботою та демонстрував її всім оточуючим. Так поступово у нього з'явився потяг до мистецтва. Мати всебічно розвивала здібності сина, допомагаючи малювати пташок, метеликів, звертаючи його увагу на користування фарбами, формуючи у Флоріана вміння бачити різні ефекти у малюнку. У 1930 родина переїхала до Полтави, а звідти - до Кобеляк, де батько Флоріана працював у районній прокуратурі. Як згадував пізніше Ф.Коцюбинський, найбільше, що його тоді вразило у цьому провінційному містечку - це об'їдені кінські трупи, що лежали на узбіччях доріг та у рівчаках. Повсюди ударними темпами створювалися ТОЗи (товариства спільної обробки землі), а життя, не зважаючи на т.зв. колективізацію, ставало все голоднішим та важчим.

Згодом родина переїхала до Харкова, а потім і до Києва. Тут, у щойно відновленій столиці України, у Флоріана розвинулися здібності до геометрії. Думаючи об'ємно, він закладав фундамент у підмурівок свого майбутнього таланту скульптора.

Ще хлопчиком Флоріан цікавився життям та творчістю Михайла Коцюбинського. Коли родина мешкала у Харкові, гостював у свого дядька Юрія Михайловича, який тоді обіймав високу посаду в українському уряді, товаришував з його дітьми Олегом та Ольгою.

Але поступово маховик сталінських репресій захопив Юрія Михайловича, а також його молодшого брата - Романа. Їм було висунуто абсурдні звинувачення у троцькізмі та підготовці терористичних актів. Після кількамісячних катувань та безкінечних допитів енкаведистські інквізитори вибили потрібні Їм зізнання у синів класика української літератури, якого тодішня історіографія визначала не інакше як "письменник-революціонер".

У 1937 році Юрія та Романа було знищено. Не обминула ця гірка доля й Віталія Примакова, ватажка Червоного козацтва в Україні, що був одружений на старшій доньці Михайла Коцюбинського - Оксані, а в останні роки життя займав високі військові посади у Ленінградському військовому окрузі.

Ці жахливі репресії відбилися й на Флоріановій родині. Вже після першого арешту Юрія Коцюбинського батьків вигнали з роботи як "родичів ворога народу". Друзів відразу набагато поменшало. Як пізніше згадував Флоріан Абрамович: "Батьки довго не могли знайти роботу. Я навчався в школі та художній студії, бо мав потяг до малювання. Батьки мого однокласника-лікарі організували мені роботу - виготовляти наочні посібники-таблиці для курсів удосконалення лікарів. На ці скромні заробітки й жили. Пізніше батько влаштувався в артіль, яка виготовляла кнопки. Ходив із закривапленими руками, заробляв копійки. Трохи легше стало, коли мамі вдалося влаштуватися касиром у фотоательє". Ось такі були часи "остаточної перемоги соціалізму в СРСР".

1939 року по закінченні школи з відзнакою Флоріан мав надію вступити до художнього інституту, але у зв'язку із наказом наркома оборони Климента Ворошилова про призов до армії випускників шкіл, мрії про навчання залишились нездійсненними. Все ж, маючи півроку до часу відправки в армію, Флоріан вступив до 11 класу Художньої школи. А згодом була служба в армії. У січні 1940-го потрапив на фінський фронт, та військова кампанія невдовзі скінчилася. І на службі не припинявся творчий процес, бо ліпив у вільний час жанрові скульптурки з військового життя.

Німецько-радянська війна застала його в Білорусі, де служив зв'язківцем. З початком ворожої навали члени родини загубили один одного. Ірина Михайлівна евакуювалася до Чкалова (нині Оренбург, Росія), батько - А. Данішевський, разом зі штабом Київського Військового Округу потрапив у оточення десь під Лохвицею на Полтавщині. Востаннє його бачили 20 вересня 1941 року. До кінця наступного року мати не відала, де знаходиться Флоріан. Західна Білорусія, Брянський фронт, Калінінський, 2-й Прибалтійський ... Сержант, потім замполіт, війну закінчив у званні лейтенанта.

По її закінченні на початку літа 1945 р. Флоріан демобілізувався та приїхав до матері у Київ, де готувався вступити до художнього інституту. Згодом ця давня мрія молодої людини здійснилася. Його товаришами по навчанню були Анатолій Белостоцький, Галина Кальченко, Семен Андрійченко та інші майбутні відомі українські скульптори.

Жили тоді з матір'ю важко, тим більше, що війна підірвала здоров'я Флоріана. Ірина Михайлівна неодноразово зверталася до військових установ з проханням допомогти знайти або повідомити про долю чоловіка. У офіційних військових відписках повідомлялося, що Абрам Метрик-Данішевський пропав без вісти у вересні 1941. Все ж Ірина Михайлівна після відомого ХХ з'їзду більшовицької партії, коли М.Хрущов визнав злочини сталінізму, спромоглася у 1956 р. добитися від тодішньої влади посмертної реабілітації своїх братів - Юрія та Романа.

Йшли роки, після закінчення інституту Флоріан Коцюбинський деякий час викладав скульптуру у Київській художній школі. А згодом навчався в аспірантурі на філософському факультеті (так звана "марксистько-ленінська естетика"). Але покликання скульптора, практична творча праця значно більше цікавила молодого творця, і він, не закінчивши аспірантури, повернувся до своєї основної творчої роботи - скульптури.

Цей час був піком його натхнення. Його творіння можна бачити у багатьох містах України. 1952 р. на виставці образотворчого мистецтва Української РСР експонується виконаний з гіпсу портрет В.Маяковського, створений у співавторстві з Семеном Андрійченком (архітектор - Яків Ковбаса).

У 1955 році на могилі М.Коцюбинського на Болдиній горі у Чернігові встановили монумент з бронзи і граніту. Скульптурна композиція "Мир" (монументальна фігура жінки з голубами), що прикрашає міст через Дніпро поблизу станції метро у Києві теж є творінням Ф.Коцюбинського. У столичному музеї Т.Г.Шевченка приваблює відвідувачів робота Флоріана Абрамовича "Думи молодії". За цей прекрасний портрет молодого Кобзаря йому було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв. У 1968 році він виконав для могили Сидора Ковпака пам'ятник. Необроблена гранітна брила, і з неї виступає голова партизанського ватажка: до могили прийшло і застигло у почесному караулі пасмо Карпатських гір.

У 1970 році скульптор викарбував для Алеї Героїв у Чернігові з бронзи та граніту пам'ятники Юрію Коцюбинському та Віталію Примакову. Цього ж року майстер виконав теж з граніту цілу галерею видатних військових діячів українських визвольних змагань ХVІІ ст.: Петра Сагайдачного, Тараса Трясила, Максима Кривоноса, Івана Богуна та Івана Сірка.

А згодом до 110-річчя від дня народження Михайла Коцюбинського Флоріан Абрамович створив натурну скульптуру видатного письменника з карбованої міді. Задумливий сидить Михайло Михайлович під вітами блакитної ялинки і ніби запрошує гостей до свого саду. Відтоді, як у Чернігівському музеї М.Коцюбинського було збудовано нове приміщення літературної експозиції, відвідувачів зустрічає велична декоративна статуя борця за народну волю, що її створив Ф.А. Коцюбинський за мотивами повісті "Fata Могgапа" свого великого пращура.

Але зв'язок і єдність онука з дідом - не тільки в пам'ятниках, портретах, ілюстраціях. Скульптор не раз брався за перо: написав лібрето балету "Тіні забутих предків", взяв участь у створенні лібрето опери за мотивами "Fata шогgапа" композитора В.Кирейка. Писав фронтові спогади, сповнені драматизму, спостережливого гумору.

Флоріан Абрамович був надзвичай скромною людиною, йому бракувало зайвого гонору та марнославства. Коли уряд у 1964 р. присвоїв йому звання Заслуженого діяча мистецтв, Флоріан Коцюбинський навіть дещо розгубився. Казав: "Краще було б дати таку нагороду більш досвідченим скульпторам, які чекають на неї десятиріччями".

Вже наприкінці свого непростого, сповненого творчих злетів і розчарувань життя, Флоріан Абрамович давав інтерв'ю одній з київських газет, де його запитали, чи не здається йому, що деякі митці творили лише заради відзначення та кар'єри? Бо чим пояснити, що роками виставки образотворчого мистецтва мало хто відвідував? На це знаний скульптор відповів: "На жаль, у мистецтві поряд зі справді талановитими, творчими, оригінальними художниками пристосовуються нахаби, посередність, що підганяє свою творчість під смаки чиновників від мистецтва, які займають високі посади. Нагороди не завжди видавалися заслужено. Виставки організовувалися "за тематикою"... А були справжні геніальні творці, яких постійно цькували, не впізнавали, обливали брудом та вішали ярлики. Нині декого з тих, хто має високі звання й нагороди, важко поставити в один ряд з Іваном Кавалерідзе, Ражбою. А ті так і залишилися невизнаними... "

25 березня 1991 року Флоріан Абрамович помер. На Чернігівському цвинтарі "Яцево" могила Ірини Михайлівни Коцюбинської прийняла урну з прахом сина. Це була остання воля покійного. Усім своїм життям, своїм потужним талантом Митець викарбував собі монумент на довгі роки у пам'яті народній.