Крим. У кожного з нас з цим словом пов’язані свої спогади та асоціації. Михайло Коцюбинський, вперше потрапивши на півострів наприкінці ХІХ століття, був вражений надзвичайною природою і самобутніми традиціями місцевого населення – кримських татар. У своїх листах він неодноразово ділився своїми враженнями: «Крим настільки вразив мене, що я ходив тут немов уві сні», або ж письменник зауважує, що «це справжнє татарське царство без жодного впливу московщини». Мине кілька десятиліть і в роки Другої світової війни з поверненням півострова під контроль радянської влади у Криму відбудуться катастрофічні зміни, що зламають тисячі доль корінного населення…

Щорічно 18 травня відповідно до постанови Верховної Ради, прийнятої у 2015 році, в Україні відзначається День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Ця пам’ятна дата встановлена на згадку про трагічну сторінку в історії корінного населення Криму – примусового вивезення понад 190 тисяч кримських татар та представників інших народностей, що мешкали в Криму станом на травень 1944 року.

13 травня 1944 року армія нацистської Німеччини відступила і Крим перейшов під контроль радянської влади. А вже за кілька днів, з 18 по 20 травня, відбулася найбільша хвиля виселення корінного населення з півострова. Формальною причиною примусового вивезення майже всього кримськотатарського населення стало звинувачення цілого народу у державній зраді і підтримці нацистів, що було далеким від правди, адже понад 17 тис. кримських татар служили в лавах Червоної армії від початку війни і близько третини учасників партизанського руху на півострові складали також представники цього народу.

До реалізації злочинної спецоперації з очищення півострова від корінного населення – кримських татар – було залучено 32 тис. співробітників НКВС. О 3-ій годині ночі в кримськотатарські оселі прийшло лихо у вигляді жорстоких людей, які давали на збори від кількох хвилин до півгодини. Далі депортованих, а це були переважно жінки, діти і літні люди, машинами звозили до залізничних станцій у Бахчисараї, Джанкої та Сімферополі. Звідти закритими ешелонами транспортували на схід – до спецпоселень в Узбекистані, Казахстані, Таджикистані. Частину депортованих відправили на примусові роботи до Московського вугільного тресту, таборів фронтового резерву та ГУЛАГу. У дорозі, котра тривала до трьох тижнів, від голоду та хвороб загинули десятки депортованих кримських татар.

Не оминула спецоперація і невеликі кримськотатарські села на Арабатській стрілці, про які нібито забули у перші дні. Згодом, НКВС-ники спохопились, просто повантажили людей на баржі, вивезли в море і потопили. Окрім кримських татар, протягом травня-червня 1944 року з Криму було депортовано понад 40 тис. болгар, вірмен, греків, турків і ромів.

У місцях заслання протягом року до завершення війни загинули більше 30 тис. кримських татар. Зазнало значної шкоди і господарство Криму, втративши досвідчених працівників. Попри численні політичні акції і протести повернутися на батьківщину кримським татарам дозволили лише 1989 року.

У наш час, після незаконної анексії Криму російською федерацією 2014 року, утиски і репресивні заходи щодо кримських татар з боку злочинної російської влади тривають. І сьогодні, як ніколи, важливо пам’ятати  про трагічну історію кримськотатарського народу, який і досі чекає свого справжнього і остаточного повернення додому – до мирного Криму у складі вільної, незалежної України.

А відчути, яким був отой справжній татарський Крим до появи на його мальовничих землях «совєтів», можна вкотре звернувшись до оповідань М.Коцюбинського, котрий майстерно змалював життя і природу півострова у своїх творах.