Що для кожного із нас сім’я? Це те найцінніше, що тримаємо в серці. А ще це надійний тил, затишок, любов і ніжність, повага і підтримка, спокій і щастя. Саме так можна охарактеризувати родину Михайла Коцюбинського. Він був центром своєї сім’ї, чимало сил віддавав їй, але натомість отримував і колосальну підтримку, про що згадується у низці цікавих спогадів, залишених про сім’ю Михайла Коцюбинського.

Дружина письменника Віра Устимівна (у дівоцтві – Дейша) дуже любила свого чоловіка. Завжди і у всьому вона підтримувала його. У їхньому спільному будинку та в садочку поряд було зроблено чимало для комфорту Михайла Коцюбинського. Так, наприклад, наприкінці центральної алеї саду, що ділить його на дві частини, Віра Устимівна висадила бузкову альтанку, аби її коханий чоловік міг відпочивати там, набиратися натхнення та писати свої твори. Хто знає, можливо саме в тій бузковій альтанці і сидів Великий Сонцепоклонник, коли працював над «Тінями забутих предків» або «Фата Морганою».

Наприкінці саду і нині росте бузок, на лавці біля якого кожен гість музею може присісти та відпочити, як колись робив Михайло Коцюбинський.

Але це ще не всі «приємності», які зробила Віра Устимівна у садку. Розгорнувши книгу «Спогади про Михайла Коцюбинського», видання друге, доповнене, К., 1989 р. на стор. 90, можна прочитати таке: «В затишному кутку садочка, на бічній доріжці, де рясно звисають тонкі гілки спірею, ніби утворюючи зелену альтанку, з зеленого моріжка мама зробила для тата канапку. Тато любив приймати сонячні ванни в цьому затишному куточку на своїй канапці.

Ось і зараз тато спочиває тут. Тато в сірому костюмі та червоній фесці з великою чорною китицею. Він переглядає газети. Щоб уберегти його від простуди, старанно підмостили йому згорнутий вчетверо старий килим…». Такий спогад залишила нам дочка письменника Ірина Коцюбинська.