«Переді мною мамин портрет, що його так любив батько і що завжди висів у нього на бічній стіні книжкової шафи біля його письмового столу у вітальні. Це фото – мами-курсистки. Тонке, гарне, відкрите обличчя з трохи суворим поглядом. Пишне, темне, підстрижене волосся, зачесане догори. Темна сукня з білим закритим комірчиком. Строга і проста. Ніяких прикрас, ні оздоб. Лінії прості, і від усього образу віє внутрішньою чистотою і строгістю. Пригадується відома картина Ярошенка «Курсистка».

Так писала про свою дивовижну маму Віру Устимівну (на час фотозйомки – Дейшу) її донька, директорка Чернігівського літературно-меморіального музею батька Ірина Михайлівна Коцюбинська у книзі «Спогади і розповіді про М.М.Коцюбинського» (К.: Дніпро, 1965 р., розділ «Її бурхлива молодість»).

Віра Дейша закінчила Чернігівську гімназію і якийсь час працювала у жіночому духовному училищі нашого міста, де викладала в молодших класах французьку мову, арифметику і каліграфію. Пізніше дівчина вступила на природознавчий факультет Бестужевських жіночих курсів у Петербурзі.

Курсисток у той час було дуже мало, бо уряд ставив усілякі перешкоди і вводив обмеження для дівчат, які прагнули здобути вищу освіту. Суспільно-громадські погляди Віри Дейші сформувалися під впливом народницького руху. 1893-го року за поширення нелегальної літератури вона була ув’язнена у варшавській цитаделі. Після одруження з Михайлом Коцюбинським опублікувала в галицьких журналах і газетах низку науково-популярних статей («Мікрофільні рослини та комахи», «Про газ ацетилен», «Хліборобські спілки в Херсонщині»).

З народженням чотирьох дітей Віра Устимівна, берегиня особливої атмосфери в сім’ї, не мала можливості й часу для реалізації своїх наукових потенцій. Вона допомагала Михайлові Михайловичу листуватися з книговидавцями, завідувала бібліотекою в «Просвіті» і була скарбником цього товариства, служила в Чернігівському земстві.

Віру Коцюбинську можна вважати і музою, і співавторкою багатьох творів її чоловіка. «Ти єдиний мій критик, якому я вірю, і на смак якого я покладаюсь», – зізнався дружині Михайло Коцюбинський у листі з Італії в січні 1912-го. В його ранніх листах до Віри читаємо: «Придивляючись до других, я ще більш ціню наші дружні відносини, нашу духовну єдність, яка з’являється для мене джерелом сили, виносливості і надії на краще». Сімнадцять літ спільного з митцем життя Віра Устимівна Коцюбинська робила все для того, щоб Михайло Михайлович зберігав фізичне здоров’я, не був обтяжений побутовими дрібницями і творив для сучасників і нащадків.