25 квітня минає 104 роки з Дня смерті Михайла Коцюбинського – неперевершеного майстра словесного мистецтва, митця, що безмежно любив красу у всіх її проявах. Чиї б спогади про нього ми не взяли до рук – його дочки Ірини Михайлівни, численних друзів, знайомих, колег – у всіх них ми можемо прочитати лише теплі та ласкаві слова про Михайла Михайловича. Він був людиною доброю, працьовитою, люблячою. Багато сил вкладав у свою роботу, у своє письмо, щоб ми мали можливість і нині читати й перечитувати його твори. Адже письменник житиме доти, доки ми з вами читатимемо його повісті, оповідання, новели, образки…

Коцюбинський і родина

Щоб зрозуміти, яке значення в житті письменника мала його родина, варто прочитати спогади його доброго товариша Чернявського: «Коцюбинський… був центром своєї сім'ї, її душею. Багато він давав сім'ї, але й багато мав од неї. Все було пристосоване для того, щоб «таткові»... було гарно жити, щоб не заважати йому, не турбувати дрібницями, коли він сам не захоче того. Правда, він дуже любив свою сім'ю, й інтереси кожного члена її — дорослого й малого. Їх горе й радощі він завжди носив у своїй душі. Але його інтереси — інтереси вищого порядку, як людини вищих здібностей письменника й поета, свято зберігались сім'єю».

І це правда. Те, що письменник віддавав багато сил своїй сім’ї, неабияк нею цінувалося. Ось, що ми можемо дізнатися про взаємини в родині зі спогадів дочки Михайла Михайловича Ірини: «Батько, якого моя мати Віра Устимівна і бабуня (мати батька) називали Муся, був улюбленцем усієї родини. Його чутлива, ніжна натура притягала до себе любов усіх. Згадую його сухорляву високу постать, його добрі, сумні карі очі, які так уміли сміятися в хвилини радості, його маленькі, ніжні, теплі руки…».

Усі члени родини намагалися створити для Михайла Коцюбинського якнайкращі умови. Дружина Віра Устимівна посадила в садку бузкову альтанку, зробила із землі канапку і обсадила її зеленим моріжком. Влітку митець любив приймати на ній сонячні ванни, а коли ставало прохолодніше, то застилав канапку пледом і читав там свіжу пресу. Тільки-но в будинку Віра піднімала вгору палець і говорила: «Діти, тихо! Тато працює», як одразу з’являлася повна тиша.

Вільну хвилинку Михайло Михайлович проводив із своєю дружиною, з дітьми. Разом вони часто прогулювались на Болдину гору, в Маліїв рів, на Чортарейський міст, на Десну, де могли ловити красивих метеликів, жучків. Все це приносило неабияке задоволення дітям.

Коцюбинський і друзі

Михайло Коцюбинський багато де бував і подорожував і всюди він знаходив нових друзів. У його будинку відбувалися так звані літературні суботи, на які приходили молоді поети, прозаїки, художники. В майбутньому вони теж ставали добрими товаришами.

Один із таких молодих митців, що несміливо переступив поріг будинку Михайла Коцюбинського у 25-річному віці після закінчення художньої академії у Кракові – це Михайло Жук. Він автор двох портретів письменника: на фоні його улюблених квітів – настурцій і останнього прижиттєвого портрета. Часто Михайло Жук любив прогулюватися садом Михайла Коцюбинського, наривав там повні оберемки квітів і ніс їх до своєї студії, де писав із них картини. Одне з таких полотен під назвою «Жоржини» Жук подарував Коцюбинському на День народження. Любов до природи й краси й ненависть до всього недоладного і недоброго  – це, мабуть, те, що об’єднувало двох митців. Уже після смерті письменника, Жук згадував: «Усе негармонійне вражало покійного до того, що він з огидою доторкався до нього. Чи то була писана річ, чи то який вчинок людини, чи малюнок, чи одяг – усе підлягало контролю і про все він висловлював, не криючись, свою думку просто в очі».

Коли в 1905 році Михайло Коцюбинський був у Львові, він познайомився і потоваришував з українським етнографом Володимиром Гнатюком. Ця дружба мала чимале значення для письменника. Адже саме на запрошення Гнатюка Коцюбинський поїхав до села Криворівня у Західній Україні, де зібрав надзвичайно цінний, багатющий етнографічний матеріал, який ліг в основу повісті «Тіні забутих предків».

Гнатюк був доброї думки про письменника. У своїх спогадах він так описував його: «Високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову… Усе делікатний, старався ніколи нічим нікого не вразити, а іронія, хоч би й легка, не являлася на його вустах. Понад невинний м’який жарт не посувався далі. До кожного привітний, скромний, нітрошки не зарозумілий, умів… зрозуміти чужу душу».

Знайомство Михайло Коцюбинського з Максимом Горьким відбулося на острові Капрі 1909 року. Їхня перша зустріч була досить теплою. Горький гостинно прийняв у себе письменника. Разом вони багато подорожували Італією. Максим Горький знайомив Михайла Коцюбинського з багатьма своїми друзями, з якими письменнику теж вдалося завести добру дружбу. Зокрема, з відомим скульптором Іллею Гінсбургом. Саме він є автором погруддя Коцюбинського, що нині стоїть біля меморіального будинку Михайла Михайловича.

Максим Горький відзначав, що від першої зустрічі його з Коцюбинським, йому хотілося говорити з ним якнайбільше. Він був хорошим співрозмовником і добрим товаришем. «Людяність, краса, народ, Україна – це улюблені теми розмов Коцюбинського, вони завжди були з ним, як його серце, мозок і славні, ласкаві очі. Він дуже любив квіти і, маючи солідні знання з ботаніки, говорив про них як поет».

Михайло Коцюбинський у творчості

До своєї письменницької роботи, як і до будь-якої іншої, Михайло Коцюбинський ставився дуже відповідально, старанно підбирав слова, майстерно формулював свою думку. Перед тим, як щось писати, старанно все обдумував, збирав матеріал.

5 вересня 1911 року Михайло Коцюбинський у листі до Володимира Гнатюка писав: «З Карпат привіз я цікавий матеріал. Встиг упорядкувати його і тепер вже пишу. Боюсь, звичайно, за кожну свою річ, але пишу».  Мова йшла про «Тіні забутих предків», бо в листі від 17 листопада письменник повідомляє Гнатюка: «Дуже був зайнятий своїм оповіданням, але нарешті скінчив. Називається воно «Тіні забутих предків».

Ці короткі рядки листів Коцюбинського показують нам особливості його творчої манери, творчого процесу, коли робота над твором починається лише після тривалого підготовчого етапу, що забезпечує якомога повніше входження письменника в матеріал, емоційну перейнятість митця зображуваним у творі.

Це стосується і багатьох його інших творів. Так, наприклад, оповідання «Харитя». Перед тим, як його написати, Михайло Коцюбинський працював учителем на Поділлі у селі Лопатинці. Це дало йому можливість глибоко вивчити дитячу психологію. Оповідання високо оцінив відомий український письменник Панас Мирний. Образ маленької Хариті був першим великим досягнення письменника на літературній ниві! Прочитавши «Харитю», Панас Мирний скаже: «Прочитав я її та й не стямився! У такій невеличкій приповістці та такого багато сказано! Та й як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою, яскравим, як сонячний промінь, малюнком, невеликими домірними нарисами, що розгортують перед очима велику – безмірно велику картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі. Так може лише справжній художник може писати».

Таким був Михайло Коцюбинський – справжній майстер слова, люблячий батько, великий Сонцепоклонник. Ми маємо за честь читати його твори і поринати в безодню думок письменника, який так «…пристрасно любив життя».

Марія Коробко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського