Головна » 2016 » Червень » 15 » «Він був смолоскипом…»: до 75-річчя з дня народження Івана Миколайчука
«Він був смолоскипом…»: до 75-річчя з дня народження Івана Миколайчука
17:39

«…Іван був і хлібом, і сіллю, і перцем водночас», - згадував про Івана Миколайчука актор і добрий друг Іван Гаврилюк. Сьогодні, 15 червня, минає 75 років з дня народження видатного українського актора, сценариста, режисера Івана Миколайчука.

Майбутній актор народився 1941 року у селі Чортория на Буковині. У родині Василя та Катерини Миколайчуків було десятеро дітей. Іван з-поміж них – четвертий. Ще з дитинства, як згадувала старша сестра Фрозина, Іван любив співати, був цікавим та допитливим, а вечорами любив грати на скрипці.

Своє покликання – стати артистом – по волі випадку Іван відчув ще в юності. «Пам’ятаю, я пас корову. Була така ясна золота осінь. Я гнав її до своєї череди. Вікно було відчинене, там радіо… І зненацька хтось заграв, заспівав «Суліко». Я вперше почув цю мелодію. На мене щось найшло: я завів цю корову, обчистив черевики від багнюки, зібрав костюм, сів у потяг, поїхав у Чернівці і почав шукати музичне училище – вчитися на артиста», - згадував Іван Миколайчук.

1957 року він закінчив Чернівецьке музичне училище, отримавши спеціальність «хормейстер художньої самодіяльності». Іван тонко відчував музику у всьому, а друзі не раз дивувалися тому, що грати він міг заледве не на будь-якому інструменті, який траплялося під руку. Сопілка та арфа, рояль і цимбали, баян, труба, скрипка, - усе звучало у його майстерній руці.

Після училища Іван продовжує навчання у театрі-студії при Чернівецькому українському драматичному театрі ім. О.Кобилянської. Саме у ці роки двадцятирічний Іван знайомиться зі своєю майбутньою дружиною – Марією Миколайчук.

1961 року Іван вступає до Київського театрального інституту ім. І.Карпенка-Карого. Тут одним з його учителів став знаний кіномитець Віктор Івченко. Саме він запропонував Сергію Параджанову, котрий починав працювати над фільмом «Тіні забутих предків», звернути увагу на Івана Миколайчука. І хоча актора на роль Івана Палійчука вже була затверджено, Сергій Параджанов з поваги до Івченка згоджується допустити Івана до проб.

Проводити кінопроби режисер доручив Юрію Іллєнку, а сам залишив студію. Вже за кілька хвилин Ю.Іллєнко, вражений неймовірною грою І.Миколайчука покличе С.Параджанова назад до студії. «Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпували з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджено іншого актора… Ми відчули, що це унікальний талант. Проби були дивовижні. В одну мить він перевернув наше уявлення про образ Івана з твору Коцюбинського. Він перелив у наші зурбанізовані, міські душі свою карпатську силу, свою любов до матері, сестер, братів. Весь, як дзвіночок, Іван був чистим, мужнім, ніжним. Він був смолоскипом, до нього тягнулися всі», - згадував пізніше Сергій Параджанов.

Саме зі зйомок у «Тінях забутих предків» почався тріумфальний шлях Івана Миколайчука у царині кіномистецтва. Ще будучи студентом, він пообіцяв батькові, що за кілька років його знатимуть усюди. Світ, дійсно, дізнався про І.Миколайчука, адже «Тіні…» здобули десятки вітчизняних і міжнародних кінопремій, стрічку було визнано одним з кращих 20 фільмів усіх часів і народів. Проте батько так і не побачив жодного фільму за участю свого талановитого сина, адже його життя обірвалося якраз у дні зйомок цієї кінострічки. Того дня знімали прощальний танок Іванка та Марічки. Про свій біль актор зізнався тільки режисерові.

Одночасно зі зйомками у «Тінях забутих предків» Іван Миколайчук працює над роллю Тараса Шевченка у фільмі «Сон». Фільм став справжнім досягненням для українських кіномитців, які поставили собі за завдання показати Т.Шевченка, як людину з живими почуттями, передати внутрішнє життя героя, його духовний зв’язок зі своїм народом. Мати актора була неймовірно зворушена тим, що синові випала честь грати молодого Тараса Шевченка, адже вона добре знала його вірші і часто читала їх своїм дітям.

Уже будучи знаним актором Іван отримує однокімнатну квартиру у Києві на вулиці Жилянській. Це невеличке помешкання постійно збирає до себе митців. Тут пишуться і обговорюються сценарії, у авторському прочитанні звучать вірші поетів-шістдесятників, лунають пісні.

Далі у мистецькому житті Івана Миколайчука буде низка талановито зіграних ролей. При цьому навіть епізодичні вдаються йому по-особливому. І досвіт для кожної з них Іван знаходь у реальному житті. Давид Мотузка з роману А.Головка «Бур’ян» і Любомир з повіті І.Франка «Захар Беркут», божевільний Гнат зі стрічки Л.Осики «Тривожний місяць вересень» і козак Василь з фільму Б.Івченка «Пропала грамота» - образи створені Миколайчуком з особливим шармом і майстерністю, природно і реалістично.

Нова епоха у житті митця починається з роботи над фільмом «Білий птах з чорною ознакою» (1971), у якому Іван Миколайчук виконує не лише одну з ролей, але й стає сценаристом. У цій стрічці автори Юрій Іллєнко та Іван Миколайчук обирають для зображення заборонену у ті роки тему – долю героя УПА. Після першої демонстрації стрічки у кінотеатрі «Україна» перед депутатами XXIV з’їзду КПУ її забороняють як націоналістичну і таку, що пропагує релігію. Проте рятує стрічку від остаточної заборони Перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест. Згодом «Білий птах з чорною ознакою» отримує найвищу відзнаку на Московському міжнародному кінофестивалі.

У 70-тих роках ХХ століття посилюються утиски діячів української культури. Не оминула ця чаша й Івана Миколайчука. Ще під час зйомок фільму «Анничка» (1968) хтось назвав актора націоналістом. У відповідь на це Іван вибухнув і дав різку відповідь на закид, пояснюючи різницю між націоналізмом і патріотизмом. Конфлікт закінчився доносом у Київ, після чого Миколайчук отримує статус людини з ворожою ідеологією.

Не лишився поза увагою і фільм «Білий птах з чорною ознакою». Миколайчукові неодноразово доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанція та органах. У цей час фільми з його участю поступово знімають з прокату, а прізвище актора беззаперечно викреслюється зі списків знімальних груп.

Проте 1979 року виходить на екрани власний фільм Івана Миколайчука «Вавилон ХХ», який стає справжньою подією в українському кінематографі. У цьому фільмі Іван Миколайчук одночасно є сценаристом, режисером, автором музичного оформлення, виконавцем ролі філософа Фабіана. Фільм наповнений яскравими реальними і фантасмагоричними образами, у ньому тісно переплітаються діаметрально протилежні почуття та явища. Уже наступного 1980 року фільм було відзначено у номінації «За кращу режисуру» на Всесоюзному фестивалі у Душанбе.

1981 року виходить на екрани фільм І.Миколайчука «Така пізня, така тепла осінь», у якому автор розповідає про долю українців, котрі залиши рідну землю.

Утиски митця продовжуються. Саме через них Іван ніяк не може почати зйомки написаного 1983 року у співавторстві з Віталієм Коротичем сценарію «Небилиці про Івана, знайдені у мальовані скрині з написами». Дозвіл на зйомку з’являється лише восени 1986 року, коли здоров’я митця було уже слабким. А 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало.

Як згадувала сестра митця, він завжди знав, що раніше піде з цього світу. «Ви всі живете своїм життям, а я – багатьма», - говорив Іван Миколайчук.

Зігравши 34 ролі у кіно, створивши 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи, за життя він так і не отримав звання народного артиста, проте був таким для своїх глядачів. Уже посмертно 1988 року Івана Миколайчука було удостоєно Шевченківської премії.




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 405 | Додав: Kotia | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість