Головна » 2012 » Грудень » 25 » Відкрито виставку літератури , що присвячена 75-річчю від дня народження В’ячеслава ЧОРНОВОЛА
Відкрито виставку літератури , що присвячена 75-річчю від дня народження В’ячеслава ЧОРНОВОЛА
21:31
У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського відкрито виставку літератури , що присвячена 75-річчю від дня народження відомого українського політика, дисидента-шістдесятника, літературознавця й публіциста В’ячеслава ЧОРНОВОЛА.
В'ячеслав Максимович Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району, тоді Київської області в сім'ї вчителів. У радянські часи сім'я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув'язнення. Зазнавав переслідувань і батько. 1955 р. В.Чорновіл закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики.Вже у студентські роки багато дописував до газет. Захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка», ще донедавна забороненого письменника. З липня 1960 до травня 1963 років В'ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді. Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка. У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді. 1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севруком та ін. В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті -70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Сергія Параджанова за повістю Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі, звичайно ж, — безробіття, обшуки й допити. Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача». За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року). Наступний вирок 15 листопада 1967 року Львівського обласного суду - жорстокіший: 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В'ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників. Після того, як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув'язнених, і брежнєвські холуї змушені були на це зважати. Отож дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволові життям.

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В'ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, з 1971 року — у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.
1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Під час відомої страхітної загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його арештовують знову — попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання. Це знову суд над журналістом, суд над Словом: Мордовія, Якутія, Чаппанда, боротьба за статус політв'язня, підпільна публіцистика й новий, ще потужніший виток спротиву. Ювілейна монета 2 гривні, присвячена В'ячеславу Чорноволу.

Відбував термін у мордовських таборах для політв'язнів ЖХ-385/17-А (с. Озерне) і ЖХ 385/3 (с. Барашево). В. Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодувань, виснажливої боротьби за статус політв'язня. Понад половину терміну провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). «Зеківський генерал» — так назвав нарис про нього письменник Михайло Хейфец. Разом з Борисом Пенсоном В'ячеслав Чорновіл написав книгу «Хроніка таборових буднів» (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року у журналі «Сучасність». На початку 1978 року був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі — постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв'язня в таборах (1977–1978) під назвою «Тільки один рік». Від рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фрагменти. 1978 року прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. 22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи. У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту. В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.
У травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Восени 1988 року разом з М. Горинем дав інтерв'ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв'язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів. Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років. 6 вересня 1987 року у Львові створена «Українська ініціативна група за звільнення в'язнів сумління». До її складу увійшли М.Горинь (голова), В.Барладяну, І.Гель, З.Попадюк, С.Хмара, В.Чорновіл. 11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема «Декларації принципів Української гельсінської спілки», яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. В'ячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу — написав і відредагував понад сто листів прес-служби УГС, які оперативно, у день виходу, передавалися по радіо «Свобода», а також розповсюджувалися самвидавом. 4 серпня 1988 у Львові біля університету ім. І.Франка відбувся несанкціонований мітинг, на який зібралось декілька тисяч осіб. Газета «Вільна Україна» писала, що правоохоронні органи вжили оперативних заходів до його припинення. Особи, які порушували громадський порядок і виявили непослух працівникам міліції, затримані. Ведеться слідство. Фактично ж у цей день, як відзначалось у протестній телеграмі Виконавчого комітету Української Гельсінської спілки, надісланій 6 серпня 1988 р. М. Горбачову, «органи міліції КГБ, шоста рота спеціального призначення жорстоким і цинічним способом розігнали мітинг біля Львівського університету. На людей нацьковували собак, їх тягли до машин за волосся й ноги. Багатьох били, в тому числі жінок і підлітків. Таке придушення волевиявлення громадян, що потягнулися до громадського життя після 60-річного мовчання, нагадує методи розправ над народом найреакційніших режимів». Василь Берладяну, Богдан Горинь, Михайло Горинь, Олесь Шевченко, В'ячеслав Чорновіл, які підписали телеграму за дорученням виконавчого комітету УГС, вимагали «притягнення до відповідальності винуватців антидемократичного погрому». Цей день увійшов в історію Львова, як «кривавий четвер». Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ. Ось як про цей час згадував сам В'ячеслав Чорновіл: „Ідея створення Руху виникла спонтанно, вона йшла знизу. Прийшов час «розвалу імперії», так званої перебудови. Він закликав низи до дії, а серед інтелігенції, колишніх політв'язнів, політичних діячів виявилися люди, які вирішили очолити цей рух. Я пригадую, як 17 вересня 1989 року ми вивели на вулиці Львова 200—250 тис. осіб. Це була природна потреба різко змінити ситуацію, яка на цей момент склалася в країні: ішло розвалювання комуністичної системи, дуже активізувалися народні маси, і це треба було оформити. Перша спроба створити у Львові «Демократичний фронт сприяння перебудові» була літом 1988 року, але нас тоді розігнали собаками й ОМОНом. Наприкінці 1988 року, зайнявши національно-патріотичні позиції, нашу ідею підтримала більшість членів Спілки письменників України. Завдяки цьому нам легше було захищатися від свавілля влади. Ми змогли виголосити програмні положення НРУ. Почалося інтенсивне зростання організацій Народного Руху в областях. У вересні 1989 року відбулися установчі збори НРУ. 1993 року НРУ був перереєстрований на політичну партію, бо, будучи громадсько-політичною організацією, ми не могли брати участь у виборах.“ У березні 1990 року В'ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. З квітня 1990 року до квітня 1992 року - голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року В'ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).

З квітня 1992 року - на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань - 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети «Час/Time» (з січня 1995 до травня 1998) і «Час» (з жовтня 1998 до березня 1999). 25 березня 1999 року В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль—Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе. В. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Пізніше внаслідок серцевого нападу помер один з трьох пасажирів «КамАЗу». Соратники В. Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають його загибель політичним убивством. На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест.

Поховано Чорновола на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 1). 22 березня 2011 року генпрокуратура передала на додаткове розслідування до столичного главку міліції кримінальну справу, порушену за фактом загибелі в ДТП колишнього лідера Народного руху України В'ячеслава Чорновола. В той же час Тарас Чорновіл вважає, що розслідування справи про загибель його батька має залишатися у веденні Генпрокуратури. 2 червня 2011 року прокуратура Києва підтвердила інформацію про ексгумацію тіла В'ячеслава Чорновола. При цьому за словами сестри Чорновола Валентини, її не попередили і не сповістили про ексгумацію.

Підготував І.Коцюбинський



QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 784 | Додав: Maysheff | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість